Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

До Києва повертається «Біла ворона»

Анатолій Хостікоєв про нову постановку, театральне кліше та кризу середнього віку
27 липня, 2005 - 00:00
АКТОРСЬКИЙ І СІМЕЙНИЙ ДУЕТ: СУМСЬКА — ХОСТІКОЄВ У СПЕКТАКЛІ «ПРО ЛЮДЕЙ І МИШЕЙ» / ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА МОЖНА СИДІТИ І ЧЕКАТИ, ЩО ХТОСЬ ЗАПРОПОНУЄ РОЛЬ, АЛЕ АНАТОЛІЙ ХОСТІКОЄВ І БОГДАН БЕНЮК ВВАЖАЮТЬ ЗА КРАЩЕ ДІЯТИ САМОСТІЙНО ФОТО «ПРЕС-КIТ»

Літо — мертвий театральний сезон, але якраз у цей період затишшя, вже третій рік поспіль, популярні українські актори презентують свої нові проекти. До Дня Незалежності театральна компанія «Бенюк — Хостікоєв» готує прем’єру мюзиклу «Біла ворона». Зараз робота буквально кипить. Репетиції проходять з ранку до вечора на базі Театру ім. Лесі Українки. В постановці, крім акторів і танцівників, зайняті каскадери на мотоциклах. Режисер спектаклю Анатолій Хостікоєв дає молоді можливість експериментувати, але цей «люфт» чітко відміряний його режисерським баченням. Уже готові декорації-трансформери, зшито костюми. Мені вдалося побувати на репетиції спектаклю і поспостерігати, як народжується постановка, як працює з акторами Анатолій Хостікоєв, що є не лише автором ідеї, який запропонував повернути на сцену колись легендарну рок-оперу «Біла ворона», написану Геннадієм Татарченком та Юрієм Рибчинським, але, як режисер, придумав оригінальне сучасне «прочитання» спектаклю. В перерві між репетиціями відбулася наша розмова з Анатолієм Георгійовичем.

— Прем’єра відбудеться вчасно чи доведеться перенести через хворобу вашого партнера Богдана Бенюка?

— У нас немає часу хворіти. На одній із репетицій Богдану стало погано, вночі напад повторився, і його забрали до лікарні, а вранці зробили операцію. А причина недуги — банальний апендицит. Операція пройшла успішно. Богдан швидко видужує і говорить, що скоро повернеться до наших лав. Він у курсі всього, що тут відбувається, і ми встигнемо все надолужити. До речі, що стосується термінів, «Білу ворону» ми практично ставимо за місяць. Наш спектакль постановочний, у нас немає застільного періоду і актори відразу вийшли на майданчик. Цей метод роботи продиктований жанром спектаклю — це відкритий, площадний спектакль.

— У 1991 р. в Театрі ім. І. Франка Сергій Данченко поставив перший український мюзикл — «Білу ворону», в якому ви яскраво виступили в ролі Жульєна, а Наталя Сумська блискуче зіграла роль Жанни д’Арк. Постановка викликала величезний резонанс у театральних колах. Наскільки той спектакль і цей відрізняються і чи можна між ними провести паралелі?

— Паралелі будуть обов’язково. Данченківський спектакль багато в чому вийшов завдяки тому, що Сергій Володимирович співпрацював із нами, акторами, зайнятими в «Білій вороні». Він як режисер довіряв нам. Наприклад, лінія Жульєна і Жанни цілком була віддана нам із Наталею. Ми пропонували свої варіанти, ходи, а Сергій Володимирович, як розумний і досвідчений режисер, прислухався, придивлявся до наших пропозицій, акумулював усе, даючи своє режисерське прочитання. Наприклад, гойдалка, батіг — моя ідея, і я вирішив не відмовлятися від тих знахідок у власній постановці. Взаємини Жульєна і Жанни вибудовую також, як і у франківському спектаклі. Навіщо вигадувати щось, якщо в тій «Білій вороні» я зважував кожен крок, кожну фразу наших героїв, підлаштовуючи їх під себе і Наталю. Свої знахідки та ідеї я передаю акторам, які будуть грати в новій версії «Ворони», але, природно, вони будуть грати по-своєму, хоча й у тому режисерському малюнку, який я їм пропоную. Тому спільного між двома постановками буде багато, в основному фрагментів, що стосуються лінії головних героїв спектаклю.

— «Біла ворона» — знаковий для вашої сімейної і творчої пари спектакль, але в новій постановці ви відмовилися від головних ролей, поступившись місцем молодим акторам.

— Коли один мій приятель дізнався, що я маю намір поновлювати «Білу ворону», то з теплотою пригадав колишній спектакль, в якому чудово грала Наталя (Сумська), і пообіцяв, що обов’язково прийде подивитися на її Жанну ще раз. Але я сказав, що Наталя буде грати вже іншу роль. Він здивувався: «Що, Сумська не буде «білою вороною»? Чому? Адже ворони живуть 300 років!» Він, звичайно, правий щодо ворон, але в акторів усе ж є віковий рубіж. Хоча можна загримуватися і зіграти юних героїв, але ми з Наталею вирішили, що «двічі в одну річку не входять» і доручили зіграти улюблені наші ролі Жульєна і Жанни дійсно молодим акторам. А Наталя спробує себе в новому образi. Вона зіграє вікову роль — Столітню війну. Мій друг і компаньйон Богдан Бенюк зіграє два образи Кашона і Блазня. А я в цьому театральному проекті є не лише режисером спектаклю, але й зіграю Менестреля — це персонаж, який розказує історію про Жанну д’Арк.

— Хто зiграє Жанну та Жульєна?

— Ми довго шукали акторів для спектаклю. Навіть провели кастинг (100 чоловік), але хто б з претендентів міг зіграти роль Жанни, я не бачив... Хоча приїжджали дівчата зі всієї України. Одна актриса зі Львова місяць прожила в Києві, почала репетирувати, хоча я одразу побачив, що вона мало підходить. Я відверто сказав свою думку, але дівчина вирішила все-таки спробувати, і вона зіграє не Жанну, а одну з ролей другого плану. Ви знаєте, коли ми оголосили, що шукаємо драматичних акторів, які співають, то дуже багато талановитої молоді відгукнулося, і глядачі, які прийдуть на «Білу ворону», побачать цікавих і самобутніх акторів.

Появу в нашому проекті Юлії Вдовенко можна назвати щасливим випадком. Одного разу я ввімкнув телевізор (рідко дивлюся, просто немає часу), а там передача «Народний артист», і почув незвичайний голос. Це співала Юлія Вдовенко. Вона розказала, що живе в Херсоні. Я запам’ятав її прізвище і вирішив відшукати цю співачку. На прослуховуванні вона дуже добре себе показала, і нарешті я зрозумів, що Жанну ми знайшли. Але в нашій компанії рішення приймаються художньою радою, яка складається з Богдана Бенюка, мене, продюсера Мирослава Гринишина і наших меценатів — фармацевтичного об’єднання «Дарниця» — всі Юлію затвердили, і ми почали роботу. А ось актора на роль Жульєна ми знайшли досить швидко. Це молодий, класний актор Нового драматичного театру на Печерську Ігор Рубашкін. Багато в чому він мені допомагає в роботі з акторами по руху та пластиці.

Величезне значення в «Білій вороні» відведено акторам, які грають масові сцени. Це не просто масовка, а актори балету, які зображають натовп, що за сюжетом переростає в народ. Ось цей народ у мене зіграють актори балету під керівництвом хореографів Дмитра Каракуца та Світлани Павленко. Повинен зізнатися, що раніше я, як режисер, ніколи не працював із великою масовкою (в нас у спектаклі буде задіяно 80 акторів).

По жанру наша постановка, якщо прочитати афішу, називається рок-оперою. Але я вважаю, що у нас виходить музично-драматичний спектакль. У ньому, в основному, задіяні драматичні актори, а вони співають інакше чим співаки, обігруючи кожне слово.

— У спектаклі будуть задіяні й каскадери. Хто ставить трюки і чия сценографія?

— Із Ігорем Близнюком, який зі своїми колегами буде виконувати трюки на мотоциклах, ми випадково познайомилися. Коли я побачив, як віртуозно і жваво Ігор водить мотоцикл, то вирішив його задіяти в «Білій вороні». Він ставить у нашій постановці бійки і буде «літати» на мотоциклі сценою. Ігор був дублером і помічником у знаменитого кіноактора Джекі Чана, знімався в Голівуді в кількох його картинах. Близнюк — профі вищого пілотажу. Він присутній на всіх репетиціях, підказує, радить. Адже йому з хлопцями- каскадерами доведеться виконувати трюки на гоночних мотоциклах не на вулиці, а на невеликій частині сцени і тут дуже важливо точно вирахувати все до міліметра й секунди, щоб не зачепити акторів і не вилетіти в глядацький зал.

Декорації та костюми створені відомим художником Марією Левитською та її сином Данилом. Візуально наша сценографія схожа на колишній спектакль, поставлений у Театрі ім. І. Франка. Але раніше декорації були стаціонарними, а тепер похилий поміст видозмінюється. Для мене дуже важливо, щоб у певний момент сцена стала порожньою. Я люблю відкритий простір. У нас сцена буде трансформуватися то в майдан, а то раптом з’явиться клітка, висока огорожа, тобто наша сцена дає великі функціональні можливості для мене, як постановника. Декорації в нас легкі, на колесах, а виглядають масивно через алюмінієву основу та дощатий настил.

— Для нової версії ви використовуєте тільки рок-оперу «Біла ворона» Татарченка- Рибчинського чи щось додасте в текст, музику?

— Першооснову та сюжет ми залишили. Юрій Рибчинський і Геннадій Татарченко написали прекрасний твір. Ми лише поновили музичні фонограми. Аранжування зробив сам автор — композитор Геннадій Татарченко. Ну а тексти Юрія Рибчинського зовсім не застаріли, коли їх читаєш, то здається, що поет їх написав сьогодні, а не майже два десятиріччя тому.

— Антрепризний рух в Україні не дуже розвинений, але проекти, які ставить компанія «Бенюк — Хостікоєв», доводять, що можна успішно створювати комерційний театральний продукт. У чому секрет вашого успіху?

— Нам дуже допомогли наші партнери, які нам повірили і дали гроші на постановки. А ми, розпочинаючи свій проект, думали про те, як правильно стартувати, чим зацікавити глядача. Спектакль «Синьйор із вищого світу» дуже сподобався публіці. Вже три сезони він проходить із аншлагами. Ми вже кілька разів показували цю постановку на гастролях у багатьох містах України. Якщо перший спектакль ми зробили комедію — улюблений жанр публіки, то друга робота — драма «Про людей і мишей», і вона також користується успіхом у глядачів. Сподіваюся, що й «Білу ворону» оцінить публіка.

— А може, одним із ваших секретів став вдалий піарівський хід: у «Синьйорі...» грають лише родичі: колишні та теперішні дружини, чоловіки, тещі, діти, куми?

— Ми на афіші детально розписали — хто є хто. Я цей рекламний хід вигадав і горджуся, що він спрацював. Нехай хвилин 10, дивлячись на сцену, глядач думав — хто чий родич, де старша Сумська, а де молодша, хто чий чоловік, але потім він захопився дією. «Синьйор із вищого світу» вийшов дуже якісним спектаклем, і це головне в результаті.

Успіх спектаклю «Про людей і мишей» показав, що ми не тільки вміємо робити хороший піар нашій сім’ї, але і пропонуємо глядачам познайомиться з високою літературою (основою постановки є п’єса Нобелівського лауреата Джона Стейнбека). До речі, грати драму важче, ніж комедію. Наш спектакль вимагає від глядача уваги, він зачіпає найтонші струни людської душі. Вищою нагородою для нас є той факт, що в фіналі багато хто з глядачів не приховує своїх сліз. У репертуарі компанії «Бенюк — Хостікоєв» є ще спектакль «Швейк». На базі Театру ім. І. Франка він також іде, але для гастролей ми зробили інші декорації, власне світло, музичне оформлення, костюми. Цей спектакль поставив Мирослав Гринишин, а ми з Богданом граємо головні ролі і вважаємо, що в праві його показувати під маркою нашої театральної компанії.

— У вашому репертуарі на сцені Театру ім. І. Франка є спектакль-довгожитель «Майстер і Маргарита» (п’єса М. Рощина за романом М. Булгакова). Роль Воланда ви граєте без дублера вже 18 років! Ваш московський колега Борис Хмельницький, якого критики називають «російським Воландом» (актор першим на радянській сцені зіграв цю роль у Театрі на Таганці. — Т. П.) сказав, що вважає свого героя не дияволом, а чистильником. А хто для вас Воланд?

— Для мене він теж не диявол. Це сила, що розставляє все на свої місця. Для мене Воланд швидше не чистильник, а справедлива сила, хоч як це дивно звучить. Я дуже люблю цей спектакль і з задоволенням у ньому граю. Мій герой не несе жодної негативної енергетики і я не граю жодної чортівні, а граю те, що написав М. Булгаков — «Воланд — ангел, якого вигнано з раю». В ньому є ангельський початок, але на побутовому рівні. Він творить специфічне добро: можна сказати, що його добро з кулаками.

— Існує думка, що кожного, хто так чи інакше був причетним до постановки цього роману, обов’язково переслідують негаразди. Ви також «заплатили» за роль Воланда травмою ноги?

— Ні, травму я отримав не у спектаклі «Майстер і Маргарита», а якраз у «Білій вороні» — розірвав меніск коліна. Уявляєте, вже був підписаний контракт із Романом Віктюком, який поставив на мене та Наталю Макарову (знамениту балерину) спектакль «Двоє на гойдалці». Попереду великі перспективи — гастролі в Парижі, Лондоні, Нью-Йорку... Три місяці ми репетирували в Лондоні. Я повернувся до Києва, щоб зіграти Жульєна — романтичного героя, а через два дні мав повертатися за кордон, і раптом на сцені проламується дошка і я ламаю ногу. Ось така доля... булгаковський персонаж тут ні до чого. А шлейф чуток про якесь прокляття, яке витає над романом Михайла Опанасовича — це, напевно, з театральних історій. Адже актори — натури творчі, вразливі. Сьогодні ти на вершині — популярний, успішний, а завтра про тебе вже забули глядачі. Ось і починає актор копатися: чому мене не запрошують, може, зурочили? Адже так просто звалити свої негаразди на когось... Я вдячний долі і прекрасному режисеру Ірині Олександрівні Молостовій за те, що вона подарувала мені цей чудовий подарунок — суперроль Воланда.

— Багато хто з акторів хворобливо переносить той факт, що доводиться перейти на вікові ролі. Як цей процес проходить у вас: був мачо, секс-символ, а тепер ролі батьків сімейства доводиться грати?

— Звичайно, зізнаюся, приємно, коли тебе називають мачо, але зоряною хворобою я ніколи не страждав. Так і, за великим рахунком, немає в нас подібних зірок, як на Заході. Мабуть, лише в шоу-бізнесі українські естрадні співаки надувають щоки і грають у гру: хто крутіший (у кого «Лімузин» довший, про кого в «жовтій» пресі частіше написали і т. д.), але все це лише піар. Актори театру та кіно поводяться простіше і природніше. Ми адекватніше реагуємо на дійсність. По- моєму, я непогано прижився в ролі батька «секс-символу» (так тепер у ЗМІ називають популярного актора Георгія Хостікоєва. — Т. П. ). Чоловікам простіше, а от жінки важче переходять у новий віковий статус.

Актор — професія залежна, і наш акторський вік короткий. Можна, звичайно, сидіти і чекати поки тебе помітять, запропонують роль, та роки йдуть і немає гарантії, що доля буде прихильною. Ми з Богданом і Наталею вирішили не висиджувати, чекаючи манни небесної, а діяти, і створили компанію «Бенюк-Хостікоєв» — не тільки грати, але і ставити спектаклі на свій вибір.

— Чому в «Білій вороні» не грає ваш старший син Георгій? І чи продовжить ваш молодший син В’ячеслав акторську династію?

— Георгій — самостійна людина. Я йому пропонував на вибір зіграти Жульєна чи Короля, але син сказав, що в «Білій вороні» не бачить себе в жодній ролі. Він так вирішив. Може, дійсно варто перепочити. Адже нещодавно ми виступили партнерами в спектаклі «Кількість. Усі його сини». Цю п’єсу англійського драматурга Керіл Черчілл поставив режисер Віталій Малахов. На мій погляд, Георгій чудово там грає кілька різнопланових ролей. Я радий, що він взагалі не відійшов від театру і надалі буду його залучати до інших своїх проектів. На Георгія, як і на Наталю, треба спеціально ставити спектаклі, і це ми обов’язково зробимо. А молодший мій син обов’язково продовжить акторську династію. Навіть у «Білій вороні» я придумав для нього невелику роль. Він зіграє сина Менестреля.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 
Рубрика: