Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху» упродовж майже півстоліття творить унікальне мистецтво – пластичну драму. Такі сценічні витвори – це складний симбіоз пластики, музики, сценографії, вони потребують особливого підходу на всіх етапах – від задуму до реалізації. Театр постав, розвивається, діє усупереч багатьом перепонам. В умовах війни у прифронтовому, але добре захищеному місті продовжили роботу. Для того був стимул – випустити прем’єру, над якою працювали упродовж кількох місяців. Подія відбулася у оригінальному форматі – як благодійний показ для бійців місцевої територіальної оборони, також були присутні постійні шанувальники, учасники творчих студій театру. Яскраве театральне дійство стало тією важливою позитивною дивинкою, яка подарувала всім глядачам такі необхідні нам нині позитивні емоції та віру у краще майбутнє.
«Співи сонця і тіні» за мотивами драматичних творів Моріса Метерлінка та музичних творів Яна Сібеліуса – пластична драма у двох частинах «Сумний вальс» та «Сліпі». Одна – асоціативні картини, створені під впливом сібеліусівської музики, тут основна ідея – непереможне життєлюбство, перед яким відступають хвороби та смерть, яке лишається після відходу людини, перетворюючись на світло. Інша - за мотивами метерлінківської п’єси, тут даються відповіді на питання «У що віримо? Чи маємо надію? Які наші цінності?» та відбувається пошук сили, що веде за собою тих, хто рухається попри негаразди.
Творчість Моріса Метерлінка – одного з найяскравіших представників символізму є на диво актуальною. Він вважав, що за матеріальними явищами стоять таємні сили, з якими душа веде розмову, що на всьому матеріальному лежить відблиск духовного, а сенс творчості вбачав у можливості підштовхнути людей до пошуку.
Робота над виставою передбачала передусім віднайдення пластичної форми, для неї виявилася найпридатнішою низка логічно поєднаних сцен-картин - міні-вистав з автономними сюжетами, мета яких - зачаровувати візерунком композиції рухів. Музичний супровід, поштовх до створення якого дала музика Яна Сібеліуса, в результаті став і вдалим тлом для сценічного твору, і самостійним явищем зі своєю композицією та логікою. Сценографія, в якій використовується світлогра, відеоінсталяції, промовисті символічні, хоч і лаконічні костюми, має кілька родзинок, наприклад, конструкцію, яка у першій частині вистави є на різних етапах звичайними дверима, каруселькою, ліжком для хворої, переходом в інший вимір.
В образній палітрі спектаклю особливу увагу приділено образу Стихії, яка проявляється майже в усіх можливих виявах, це посилює ефект сценічного дійства. Образ Поводиря втілює силу, яка штовхає розгублене людство не стільки до виходу, як до його самостійного пошуку. В образі Дитини поєднується наївна чистота та здатність до усвідомлення, прагнення порятувати, допомогти, підтримати.
А сказати про сенс вистави можна за допомогою цитати геніальної Лесі Українки, яка «привела» в український культурний простір Моріса Метерлінка, яка читала в оригіналі його твори, перекладала їх, докладно аналізувала та пропагувала його творчість. Ось одна з її оцінок-міркувань зі статті "Утопія в белетристиці» (1906 р.): «Ми готуємо шлях новій істоті. Ми закладаємо підвалини нової моралі, що має обхопити інтереси не тільки ближнього, але й дальнього, має утворити гармонію не тільки людського, але й всесвітнього життя. Ця нова мораль готує ґрунтовніші зміни, ніж усі найбільш реформаторські релігії...».
Театр також долучився до підтримки для тих, хто опинився у нашому місті через небезпеку – евакуйованих з районів бойових дій, серед них багато дітей, які потребували не тільки прихистку, їжі, а й тієї поживи, яка підтримує емоційно. Тож така публіка радо сприйняла добрі музичні казки. Покази відбувалися у різних закладах, де розміщені люди з різних постраждалих регіонів.
А попереду - багато творчих планів, реалізація яких збагачуватиме культурно-мистецьку палітру України.
