До 250-річчя німецького письменника в Києві вийшла
друком збірка його поезій в українських перекладах.
Не змовляючись між собою в середині 30-х років два відомі,
але тоді ще не «олаврені» письменники Франції та Німеччини спробували скласти
два зводи класичної літератури всіх часів і народів. Андре Моруа — в контексті
педагогічної поради «молодій людині». Герман Гессе — у відповідь на анкету
допитливого видавництва. (У «Степовому Вовку» герой розмовляє уві сні з
дуже «нехрестоматійним» і навіть бешкетливим Гете). І хоча не обійшлося
без відсебеньок та вибачливих упереджень (останній зі згаданих авторів,
скажімо, наголошував, що інтелектуалові ХХ століття не обійтись без «повного»
Бюхнера — читач з іншого берега Рейну навряд чи це зрозуміє), але й справжнього
тут віднайшлось чимало. Скажімо, Гете. В обох «списках» він був на почесному
місці. Більш як півстоліття потому резюмуємо: течія вередливого часу не
розхитала його олімпійський трон. А ювілейні заходи з нагоди 250-ліття
з дня народження, що проводить Гете-інститут — для нього ще листочок у
почесному вінку (а не «ведмежа послуга», як ювілей для Пушкіна!).
Гадаю, що в бібліотеці сучасного розумаху для Гете знайдеться
якщо й не «золотий стелаж», то «срібна полиця» — це вже точно. Можливо,
між романтиками, яких він третирував, та антиками, без яких себе не уявляв.
Тепер на цій поличці з'явиться іще одна книжка вибраних творів Гете, надрукована
в київському видавництві «Юніверс». 25 коротких текстів — голосами від
Бажана до Андруховича — непогана «злітна смуга» для читача-початківця.
(Як на мене, я віддав би перевагу більш раритетній «Поезії та правді».
Або «Вибірковій спорідненості».) Раніше такими збірками рясніли серії на
кшталт «Шкільної бібліотеки» — але де дива минулих днів? Книга, яку ми
можемо взяти до рук (її презентація нещодавно пройшла в Музеї літератури
України паралельно з відкриттям виставки щонайрізноманітніших видань Гете)
варта схвалення не тільки за вишукані переклади, а й за дбайливе оформлення.
До роботи з класичними текстами запросили молодих — але вже провідних —
митців України: Павла Макова з Харкова, киян Миколу Журавля та Юрія Соломка
і менш відомого, принаймні в Києві, Сергія Милокумова з Ялти. Гідна подиву
також і така обставина: кожен з художників торкнувся «окремого й цілого»,
«природи та мистецтва», примудрившись при тому не зректися власних «родимих
плям», що і становлять шарм їхньої творчості. У Журавля — обрамлення зі
сферичних об'єктів, котрі він вибудовує «живцем» та знаково. У Соломка
— картографічне тло, яким він послугується десь із 1994 року і яке стало
його фатальною візитівкою. Для Макова — цей проект ще один вишуканий поліграфічний
експеримент. І всі вони пройшли через своєрідний «душ Гете» (як «душ Шарко»).
«Такі замовлення бувають раз у житті... Торкнутися вічності... Мене самого
наче розтягнуло на весь світ...», — признавався Соломко. І додав, що дивується
з того, як збіглася карта містичної Камчатки з образами Вальпургієвої ночі.
А Журавель свій твір, над котрим довго думав, виконав за один день... Ложка
дьогтю в бочці меду: недосконалий друк, випадковий дизайн не дають гідного
уявлення про ці твори. Втім, це не провина пана таємного радника фон Гете.
Звідси — перехід до двох сумніших історій, пов'язаних із
іншими книгами Гете, що стоять зараз на моїй поличці. Том 4-й, драми у
віршах, коленкоровий корінець. Цю книгу я випадково придбав за «трояк»
у зубожілого бідолахи біля метро «Університет». Титул тут вирвано ще за
царя Гороха, зате на видному місці — наклейка Третьої київської гімназії,
а на берегах першої дії «Іфігенії» — рука невідомого вперто розписувала
«фіту»... Зітхнути за старими часами? Зітхали не раз — марна справа. До
речі, вихідні дані свого раритету я розшукав із «легкістю надзвичайною»
(виявилось: видання Гербеля, Санкт-Петербург, 1878 рік), завдяки скромній
книзі-довіднику «Гете в дзеркалі України», що з'явилася паралельно з «юніверсівським»
виданням. Але в цьому самому вибірковому покажчику, хоч як я не шукав,
а не знайшов класичного есе Вальтера Беньяміна «Гете» (московський збірник,
1996 рік). Німецьке перешоджерело є, а російський переклад — не по зубах
нашим книгозбірням! Книга продається (продавалась) за шаленими цінами на
Петрівці, куди бібліотекарі вчащати, ясна річ, може й хочуть, але не можуть.
Одні — продають Гете, аби не вмерти з голоду. Інші — не
можуть до Гете підступитися з тої ж причини. Зубожілі індивіди. Бібліотеки-
злидарі. «Сумно жити на цьому світі, панове!» — сказав якось наш земляк,
молодший сучасник Гете. І тут випадає згадати ще один ювілей, непримітний.
170 років тому було надруковано перший твір Гоголя «Ганц Кюхельгартен».
В останніх рядках «Ганца» майбутній творець «Мертвих душ» співає хвалу
Німеччині загалом — «стране высоких помышлений». І зокрема Гете, котрий
«чудным строем песнопений свевает облако забот».
