«Українська культура мусить мати модерний напрямок; у нас є реалістичне, етнографічне мистецтво, визнане в світі, а тепер треба працювати над сучасним... Те, що ви класик, — дуже добре, реалізм теж, але давайте дамо їм шанс. Може, і в них щось вийде?».
(М. Скрипник)
«...мистецтво, як вираз душі, є рух... Цінне те, що загальнозначиме, й до сього стремить чоловічий дух... Національну добу в мистецтві (власне в тенденції до мистецтва) ми вже перебули, й характер нашого темпераменту таки виявить себе в тій мірі, скільки се буде потрібним. Нам треба догнати сьогоднїшньий день. Тому плижкуємо».
(Михайл Семенко, «Кверо-футурізм», Київ, 1914р.)
«Зміст, внутрішнє значення має відчуватися. Для мене зміст, що впадає у вічі, є потворною формою... Іноді немає потреби одразу ж бачити красу речі. Деякі речі на початку можуть здаватися незрозумілими. По тому з’являється краса. І лише після того, для чутливого глядача, внутрішній зміст. Річ має «звучати», і з тим звуком непоквапливо приходить зміст».
(Василь Кандинський — Габріелі Мюнтер, 31.01.1904р.)
«Художник кольору, художник звуку і художник об’єму є ті люди, котрі відкривають прихований світ і перевтілюють його у реальність».
(К. Малевич)
«Коли показувати вершинні явища, не складається враження провінції... Одне слово... наша справа — ці явища висвітлювати і поняття про провінційність саме собою зникне».
(Д.Горбачов)
«Усе глибоке полюбляє маскуватися...»
(Ф. Ніцше)
Автор — сам Горбачов ! А якісь квіточки на обкладинці... Це натяк на зошити, з якими піонери з таборів верталися (там поміж пісень, віршів і побажань тулились «розочки»: «Ну, шоб красиво было»)? А виявляється — це стилізовані квіти з полтавського килима «українського генія дизайну», футуриста 1930-х років В. Єрмилова з колекції Д. Горбачова. А назва? Як згадує автор, «саме слово підслухав в одній общазі: «Дєвочки, давайте розказувать случаї!» Я таке теж неодноразово чула на «тихом («мёртвом») часе» в літньому таборі, як сил ставало. Тому, як видно з усього, людські спільноти прагнуть не тільки ковбаси чи згущенки, а й «розочек» і «случаїв». Цієї зустрічі могло й не відбутися... «Мистецький Арсенал» вже всьоме приємно дивує міжнародним «Книжковим».
На зорі Незалежності опиняюсь у Нідерландах, гостюю в голландській родині. Батьки (їхня донька вчиться малярству) показують художній альбом, де серед інших репродукцій — «Чорний квадрат»1 Малевича («найвідомішого в світі киянина», як з’ясується пізніше). «Він теж УКРАЇНЕЦЬ !2» — радо до мене . Я не прикидалася німою, та відповіді не мала. Я ніколи про це не чула! (Мої батьки були небайдужі щодо моєї мистецької обізнаності). Проте. Чому?!! Відповідь на це, як і на багато інших запитань, дає захоплююча книжка «Дмитро Горбачов. Случаї». Записала Т. Філевська, видало «Артбук».
«МОТЛОХ — КОЛИСЬ ЦЕ ВСЕ СПАЛЯТЬ. А ТЕПЕР ТАМ УСЕ НА МІСЦІ, НІХТО НІЧОГО НЕ ВКРАВ, НЕ ВАРТО РОЗКРУЧУВАТИ»
Так на початку 1960-х передавалися всліпу новопризначеному хранителю колекції Київського музею українського мистецтва Д. Горбачову накручені на вали картини зі спецфонду. Картини на валах були офіційно затавровані словом «формалізм»3. (2006 р. Чиказький культурний центр. Виставка. Попередня умова фонду, що робить її, — виключно українські колекції. Та, як виявилось, український авангард в Україні був настільки понищений, що зробили ширшу: «Український модернізм 1900—1930»). У це складно повірити, але твори українських авангардистів просто різали, мотивуючи це «контрреволюцією». Автор наводить прізвища виконавців. Доля виявилася поблажливішою до 27-метрового пам’ятника Ф. Сергєєву (голові губвиконкому Донецької губернії, псевдонім — «Артем»), створеного І.Кавалерідзе 1927-го. Скульптура в стилі авангард на крейдяній кручі у Святогірська — одна з 44 найвидатніших пам’яток монументального мистецтва України, що охороняються державою. 1952-го у Львові було знищено ще 2500 творів, в т.ч. й авангардистів. Вони не уособлювали аж так «шкідливу буржуазну ідеологію», як імпресіоністи, а от за формалізм і націоналізм... підлягали ліквідації. «Відірваність від народу» — додатковий і вагомий аргумент проти не до кінця зрозумілого.
1962-го ЦК Компартії України доручає хранителю музею показати бойчукістів. Автор згадує: «Я пам’ятаю, як розкрутив вали, там робота «Пилярі» Богомазова. Це ж підвал, уявіть собі, напівтемно, і раптом якийсь несусвітенний колір... Тоді я став великим прихильником авангарду, зокрема українського». 1970-го Д. Горбачов був позбавлений права обіймати займану посаду за формалізм і... «от написали, що ви таємно іноземців... Это же низкопоклонство перед Западом!»
«А ЧОГО ВОНИ РЕАЛІСТИЧНО НЕ МАЛЮЮТЬ?» — «... НЕ ВМІЮТЬ» — «НІ, ТУТ ЩОСЬ ІНШЕ»
Це діалог між автором і молодим робітником Дарницького ДВРЗ, куди музейники ходили з лекціями. Він змусив подивитися на предмет з іншого боку і, як визнає Горбачов, «перенастроїв» робітника. «Інше» ховалось і в словах сучасника Л. Курбаса — французького теоретика театру, зокрема концепції «чуттєвого атлетизму», А. Арто (вони теж шукали нову мову часу, тільки театру): «Комуністична революція ігнорує внутрішній світ думки». Теоретиками мистецтва серед українських авангардистів були: О. Богомазов («Живопис та елементи», 1914, 1928), О. Архипенко, М. Бойчук, В. Бурлюк, О. Екстер, В. Кандинський («Про духовне в мистецтві», 1911; «Крапка і лінія на площині»,1926), К. Малевич («Художник», 1913; «Від кубізму до супрематизму», 1916), К. Редько, В. Пальмов. О.Богомазов писав: «Сюжет — важливий (хоча Малевич без нього обходився), але сама будова картини — взаємини між формами — там є драматургія. Це і є «сюжет». І на це наша психіка реагує, на ритми... Добре, якщо...сюжет, ...як матеріал, пропущений через пластичну систему, ...а якщо сюжет головне... — це вже гірше, ...не по-авангардному». О. Богомазов, В. Кандинський разом з іншими, на думку В. Цвіля, «вдихнули життя у світ неодухотворених форм, котрі в мистецтві традиційно відігравали другорядну роль. ...відкрили життя там, де його ніхто не передбачав. Вони... створили альтернативний світ безпредметності».
Український авангард прагнув творити власне й нове. Події розгорталися здобутками. Грудень 1908-го. У Києві М. Кульбін (керівник петербурзької групи «Трикутник»), О. Екстер і Д. Бурлюк влаштовують виставку групи «Звено» (вважається одним із перших показів авангардного мистецтва). Тоді ж у с. Чернянка (Херсонщина, маєток графа Мордвинова) брати В. і Д. Бурлюки засновують літературно-художнє об’єднання «Гілея» (за назвою цієї землі в історії Геродота). Серед гостей — В. Хлєбніков і В. Маяковський. 1914-го у Києві — виставка мистецького об’єднання «Кільце», створеного О. Екстер і О. Богомазовим. Його картину купують Терещенки.
1917 рік. Лютнева революція. Перші рішення Української Центральної Ради переконливо доводять рішучість української влади в царині розвою української культури. 5 грудня 1917 р. ( в інших джерелах — 22.ХІ.1917р.) заснована Українська (Державна) академія мистецтв. Перший ректор — Ф. Кричевський; професори — М. Бойчук4,О. Мурашко, Г. Нарбут, О. Богомазов (1922 — 1930); слухачі — Т. Бойчук, О. Павленко, І. Падалка, В. Седляр. Академія дає і вищу художню освіту, і сприяє підтриманню художніх шкіл. Серйозність намірів влади засвідчує й те, що книжки, картини, малюнки, креслення одержують без мита бібліотека й галерея Академії. А українські друкарні зобов’язані постачати їх виданими примірниками з фаху навчання (проводиться по майстернях професорів виключно за власними методами). 1919 рік. Всеукраїнська рада мистецтв закликає «будувати авангард революційного мистецтва». Декретом Раднаркому від 27.07.1923 р. «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ» в усі типи шкіл запроваджується українська мова. Це вважається офіційним початком українізації. «Яке суворе у століття в гарячій заграві лице!» — виголосить того ж року поет-символіст Яків Савченко.
1930 рік. На Венеційській бієнале в межах радянського павільйону існує окремо український розділ. Нікому, крім українців, не вдалося домогтися виокремитися, аби їх показали під назвою «Українська секція» (існують відгуки й на український авангард у Венеції 1928-го). У Пальмова вже написані «В селі. Об’їжджають коня» і «Портрет дочки»; у Богомазова — «Хрещатик» і «Пилярі», в Петрицького — «Турандот. Театральний ескіз» і «Конструктивна композиція». Останній вважався чи не найкращим твором. Того ж року їх побачать у Цюриху, а згодом частково — в Америці. (У костюмах, створених за ескізами Анатоля Петрицького, ансамбль Вірського полонитиме світ.) «Соковитість, — упевнений Д. Горбачов, — ознака української художньої ментальності... А «Срібний вік» — це десятки, якщо не сотні, геніїв. І воно на 1920-ті роки поширилося».
GORBACHOV MISTAKES («ГОРБАЧОВ ПОМИЛЯЄТЬСЯ»), АБО «ЯКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ АВАНГАРД? ЯКЩО АВАНГАРД, ТО НЕ УКРАЇНСЬКИЙ. ЯКЩО УКРАЇНСЬКИЙ, ТО НЕ АВАНГАРД»
Париж — центр розвитку авангарду5. Його представники: А. Матісс, Ф. Леже, П. Пікассо, Р. Делоне. З французької AVANT-GARDE: avant — передова, а garde — охорона (згадайте кавалергардів — військовослужбовців спеціальних полків гвардійської важкої кавалерії у царській армії).
«В авангардизмі форми були не натуралістичні, а надто динамізовані. Вони казали, що ми живемо в промінні космічної енергії. Динамізм був адекват космічної енергії», — пише Д. Горбачов. «Лучизм» — назва творчих пошуків М.Ларіонова та Н.Гончарової6. Відмова від «копіювання природи», пошук нових форм і засобів виразності — духовні засади українських авангардистів 1920-х — єдналися з протестом проти вад дійсності, «академічної краси», закликом до ревізії духовних цінностей — «вибивання публіки із закостенілого дрімотного стану».
КАЗИМИР МАЛЕВИЧ, «ЛЮДИНА, ЩО БІЖИТЬ».1933 Р.
Авангардне життя Одеси вирує виставками «Групи незалежних» та «Інтернаціональних салонів» скульптора В. Іздебського (перший — 1909—1910, другий — 1910—1911; виставки проходили і в Києві). Учасник першого салону — Анрі Матісс. Ще не були написані його жінки зі скрипкою, мандоліною та славнозвісні одаліски, проте вже милувала око «Фігура з парасолькою». «Матісс — фарба, Пікассо — форма, — два великих дороговкази на велику ціль», — писав В. Кандинський. Експозиція робіт останнього на другому салоні становила 54 одиниці. Василь став і автором обкладинки каталогу (вважається першою абстрактною композицією в друкованій графіці). З 1917 по 1920 рр. в Києві діє художня студія О. Екстер за участю О. Богомазова й І. Рабиновича (відвідувачі: Г. Козінцев, А. Петрицький, В. Меллер, С. Юткевич). У Харкові авангардизм представляють «Голуба лінія», «Будяк», «Викусь», «Кільце» та футуристи, згуртовані навколо сестер Синякових. Там працював і В. Єрмилов (1928—1929 рр. — художній редактор журналу «Авангард»). Ще один центр українського футуризму — згадана Чернянка, де творили Бурлюки.
Авангард нестримною хвилею накривав і вже геніїв. 1925 рік. Куоккала — невеличке фінське містечко. З 1900-х у власному маєтку «Пенати»7 мешкає уродженець Чугуєва (Харківщина) Ілля Рєпін, автор полотна про відповідь запорожців Моххамеду ІV на його пропозицію перейти усією Січчю в турецьке підданство. (Професор Д. Яворницький консультував митця з приводу створення картини.) «Вождь всіх народів» відправляє до художника делегацію. Наказ: повернутися, щоб зробитися радянським громадянином, аби малював, як колись Миколу ІІ. «Скіф» (так полюбляв називати себе Ілля Юхимович) гнівно відмовляється. (Чуковский К.И8. Дневник (1901— 1929). — М.: Советский писатель, 1991.). І додає (записи за 21.01.1935 р.): «Покуда Питер зовется Ленинградом, я не хочу ничего общего с этим городом». І далі: «...когда Репин нуждался, г-жа Стольберг, жена президента, купила у Репина картину: мы очень бедный народ, у нас нет денег, но мы не дадим Репину умирать с голоду». Мужньо опановуючи кволість, 83-річний митець невпинно пише «Гопак» — танок козаків, вільних воїнів-захисників Вітчизни — гімн їхній нездоланній силі. Їм до снаги побороти не тільки земне тяжіння, злітаючи на запаморочливу висоту в запальному танку, а й будь-які виклики Долі, бо їх Віра й Життєлюбство непереможні! І хоча картина вважається незавершеною і з рисами імпресіонізму (з обов’язковим закріпленням миттєвості), хіба це не авангард?! Де, за словами родоначальника абстракціонізму Кандинського, «внутрішньо -«елементом» вважається не сама форма, а притаманне їй внутрішнє напруження»....А який сам шал танку! Відомо, хто і навіщо створив «Тріумф волі». «Гопак» Рєпіна — що це, як не «Тріумф Духу»!
Н.ТИТАРЕНКО У ВИСТАВІ «ГАЗ» Г.КАЙЗЕРА. РЕЖИСЕР ЛЕСЬ КУРБАС
Задля посилення викладацького складу Київського художнього інституту (колишньої Академії мистецтв) Іван Врона (ректор з 1924 по 1930 рр.) запрошує О. Архипенка, К. Малевича, В. Пальмова, В. Татліна. «Завдяки Скрипнику ліві художники тут мали великі можливості, й почалася еміграція лівих із Росії, де їх цькували... Ліві намагалися сюди приїхати, бо тут могли ще жити і працювати на свободі», — пише Горбачов. На початку 20-х наче зі джбану Хроноса через вінця лилися різноманітні напрямки доби: «супрематизм» (безпредметництво)9, конструктивізм, футурокубізм, фовізм, кубофутуризм, експресіонізм) та ін. Їх прихильники воліли називатися представниками революційного мистецтва — «лівими». Таланти перемагали. Разом жили на українській землі, творили під українським небом... І сонцем (освітлення різне). І «дуже хотіли бути модерними, це політика була Скрипника10, — зауважує автор. — Чого Бойчука і Малевич не любив, як і усі ліві? Малевич казав, що «фреска (бойчукістів цькували за те, що вони малюють під ікону) — це монастирська тема, а зараз потрібно гуркотіння; з іншого боку, вважалося, що монументальний стиль Бойчука найкращий у Радянському Союзі, бо в союзі не було монументальної школи» (1929-го саме з бойчукістів почнеться цькування української інтелігенції). 1914 рік. У трактаті Богомазова з’являється пункт «Як крапка розвивається в лінію, як лінія формує форму, як форма утворює ритмічну структуру і так далі». 1915 рік. Про це також пише Малевич. 1926-го у Баугаузі11 Кандинський видає працю Punktund Linie auf Flache («Крапка і лінія на площині»). До слова. Arsenal Book Festival представив надзвичайно глибоке дослідження Володимира Цвіля «Невідомий Кандинський». З вітальним словом до автора звернулися присутні на заході й представники Франції та Німеччини. Вагома частина праці — висвітлення періоду життя й творчості митця в Україні, маловідомі факти біографії. І знову читаємо про конфронтації між Кандинським і Малевичем, між Малевичем і Татліним. Остання носила відвертіший характер. Що це, як не доказ нестримних творчих пошуків? Віл Дюрант в «Історії цивілізації» писав: «...відмінності творять зіткнення, співставлення, думку; марновірства взаємознищуються, відкриваючи дорогу розуму». Коли ж це монополія була рушієм прогресу? Виключно добросовісна конкуренція. Авангардисти конкурували і на викладацькій ниві, стаючи відомими в Європі. Викладач Баугаузу Оскар Шлеммер лишив такі спогади: «Мій учитель Хьольцель у Штутгарті, Клее і Кандинський у Баугаузі; ...в Росії Малевич, і Лисицький». А німецький художник Курт Швіттерс 1926-го писав: «...на мене вплинули Мохолі, Мондріан і Малевич... Лише кілька років тому це були ще Кандинський, Клее, Кокошка...». Дипломований юрист В. Кандинський головною метою освіти вважав навчити мислити одразу в двох напрямах — аналітичному й синтетичному; неможлива спеціальна освіта без обґрунтування змісту людської діяльності: «Аналізуючи досвід минулого, треба навчити молодь знаходити й обґрунтовувати органічний зв’язок галузей, удавано далеких одна від одної». А ще. Подивіться на вбрання акторки театру «Березіль» Л.Курбаса у виставі «Газ» (1923р.) авторства В. Меллера. Чи не нагадує воно тогочасні витвори Шанель? (Виведена Шанель формула елегантності — скромність і жертва, що означає вміння виключити зайве: зайвий ґудзик, волан, зайвий міліметр у проймі.., — ніщо інше, як практичне застосування започаткованого ще Сезанном і кубістами аналітичного принципу відсіювання несуттєвих ознак. Цим послуговувався в розвитку стилю і Малевич.) Отже, авангард 1920-х був спільним художнім явищем для тогочасної Європи. А завдяки ще спілці Societe Anonime (влаштовувала виставки європейського авангарду в США) та її засновниці, авторки біографій «Бурлюк» і «Кандинський» художниці Кетрін Дрейєр, імена українських авангардистів ставали відомі ще й Америці.
Н.ТИТАРЕНКО У ВИСТАВІ «ГАЗ» Г.КАЙЗЕРА. РЕЖИСЕР ЛЕСЬ КУРБАС
«Авангард — це частина модерністичного руху, заключна... ланка. І в авангард входить п’ять чи шість напрямків: це абстракціонізм, експресіонізм, неопримітивізм, ...сюрреалізм. Ще дадаїзм і так далі... Але чіткої відмінності немає... І от якщо є картина, то як ви її назвали — так чи сяк — вона просто гарна. І це головне для культури», — запевняє Дмитро Горбачов.
То в чому ж помиляється адвокат українського авангарду: у тому, що так дико, страшно нищили полотна і катували творців?.. Українські художники: Софія Налепинська-Бойчук, Михайло Бойчук,Тимофій Бойчук, Іван Падалка, Василь Седляр, Олекса Новаківський, Георгій Нарбут, Василь Семенко та ін. Українські поети й письменники: Гео (Георгій) Шкурупій, Микола Хвильовий, Михайль Семенко — поет-авангардист, автор «Маніфесту панфутуризму», редактор журналу українського авангарду «Нова генерація», в якому пропагував теоретичні праці К. Малевича, В.Татліна, О. Родченка, О. Архипенка. За них усіх про їх свідомий шлях дав відповідь з переліку останній в поезії, присвяченій дочці:
Я не знаю — як виростеш —
будеш питати
...і може не дійде до тебе
про мене згадка.
...і я не винен, що моя путь
важка, але я знаю, що за оці гріхи
моє життя змагалося.
Чому в них у роках життя стоять 1920, 1922, 1933, 1935, 1937 останніми? Лише з 259 українських письменників 1930-го після 1938-го друкувалися лише 36 (своєю смертю вмерло сім). Слідчий у справі СВУ Брук: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання, і ми його виконаємо: кого не поставимо — перестріляємо» (березень, 1930). Д. Горбачов наводить слова одного НКВДиста: «Ми мучили так, що витримував один із тисячі». Ю. Лавріненко, автор терміну «Розстріляне Відродження», писав: «Усі промені кларнетичної, космічно-української веселки січе гострий дощ чорних крапель крові». Духовно-естетична програма відродження була представлена «світлоритмом», що проголошував лінію «духовної суверенності», новонародження, звільнення від комплексу малоросійства». (І. Бичко).
2007 рік. Гарвард. Конференція «Український модернізм-2007». Планується виступ українського мистецтвознавця зі спростуванням існування українського авангарду. Попередньо в Німеччині на виставці «Український модернізм 2007р.» Казимира Малевича названо Ukrainische Maler (українським художником). (А ще перед тим. 1980-го мистецтвознавець із Франції В.Д. Маркаде (Васютинська) в Лос-Анджелесі для каталогу виставки «The Avant-Gardein Russia 1910—1930. New Perspectives» подає статтю «Vasil Yermilov and Certain Aspectson the Early Twentieth Century», де вперше у світі пише про український авангард. 1994-го у Німеччині видано довідник «Художники ХХ століття». Там у статті про Малевича значиться: «Український живописець та скульптор, видатний діяч російської культури». 1996-го Д. Горбачов видає працю «Український авангард 1920—1930»). І ось на конференції автор «Случаїв» у попередньо надрукованих матеріалах бачить першу фразу: Gorbachov mistakes («Горбачов помиляється»), бо ніхто у світі про український авангард не пише. А Маркаде, хоч і пише, однак теж mistake. Два дні доповіді про кіно, театр, літературу — і український авангард... Коли настала черга заперечень, ніхто на це вже не зважав.
* * *
Після прочитання книжки в думках лиш одне: «Честь і слава вірним!» Десяткам і сотням жінок і чоловіків, які, виявивши своє покликання, не зрадили йому під стугоніння 1930-х. Попри всі трагізми й карколомності українські авангардисти творили, лишаючись вірними своїм переконанням і людській гідності, в які б хащі й пащі їх не кидала Доля, і не тільки. Впевнена, і за це їх цінує Світ.
Погортайте Розділ 4. «Образотворче мистецтво» «Історії української культури» (книга 1, том 5). Достатньо лиш репродукцій. І ви зрозумієте, як нам без них... і тільки з реалізмом. Хоча, ні! Київ, бульвар Лесі Українки, реклама на сітілайті: «Фестиваль караоке». Так, це ж майже супрематична композиція Малевича на фоні його ж таки чорного квадрату! Отже, вони — поруч ...
У книжці «Дмитро Горбачов. Случаї» наведені слова німецького поета А. Гріфіуса ХVII століття:
«Что значит в наши дни
быть бесконечно смелым ?
Звать черным черное,
а белое звать белым.
Позорно громких слов
тиранству не слагать,
Лгать только по нужде,
а без нужды не лгать.
— Gorbachov mistakes. (Горбачов помиляється).
— No, he doesn’t. (Ні, він не помиляється). Горбачов Дмитро Омелянович кольорів не плутає.
1 1915-го на виставці «0.10» картина «Чорний квадрат» (79,5 х 79,5) експонувалася вперше. Відтоді її автор — К.Малевич — і голландець Піт Мондріан стали лідерами напряму безпредметного мистецтва (супрематизму) — геометричного абстракціонізму.
2 1985-го, з приходом до влади М.Горбачова, заборона на авангард закінчилася. Та про те, що нащадок старовинного роду волинських шляхтичів (батько — поляк, мати — спольщена етнічна українка Галиновська) Казимир Северинович 1933-го написав: «Я — українець», дізналася лише з «Дня» (№106-107) 2016-го.
3 Напрям у літературі, мистецтві, що нехтує ідейним змістом, вважаючи форму єдиною естетичною цінністю мистецтва. Вікіпедія додає: «З другої половини 20-х рр. ХХ ст. упродовж десятиліть будь-який експеримент щодо форми художніх творів у СРСР догматично трактувався як прояв формалізму, переслідувався, оцінювався з політичних, а не з естетичних позицій»; «...идеологическое клише, использовавшееся в СССР в 1930—50-е гг. для идеологической борьбы с целымии направлениями в искусстве и гонений отдельных его представителей. Обвинению в формализме подвергались... советские художники, писатели и музыканты, не выразившие достаточной преданности партийному руководству искусством».
4 Уродженець Тернопільщини, закінчив Краківську, вчився в Мюнхенській, Віденській академіях мистецтв, вдосконалював майстерність у Парижі та Італії.
5 Умовний термін на означення новаторських напрямків у художній культурі 1920 ст.
6 1912-го разом із К. Малевичем у складі «російського табору» братимуть участь у виставці художнього об’єднання «Синій вершник» (Німеччина).
7 Назву садибі Рєпін дав сам. «Пенати» у давньоримській міфології боги — захисники родини, Батьківщини; перен. — рідний дім. Куоккала з 1917-го опинилося по той бік кордону, Фінляндія була вороже налаштована до Росії.
8 1901р. «Одесские новости» явили світу першу публікацію К.Чуковського — «К вечно юному вопросу (Об «Искусстве для искусства»)».
9 1923-го художник І.Пуні писав: «Супрематизм довгий час був демонструванням найрізноманітніших простих комбінацій геометричних форм».
10 1921—1922 рр. — нарком внутрішніх справ України; 1922—1927 рр. — нарком юстиції й генеральний прокурор; 1927—1933 рр. — очолював комісаріат освіти; з лютого 1933-го — заступник голови РНК України, голова держплану. Звинувачений у перебільшенні значення національного питання, симпатії до ідей «українського буржуазного націоналізму», зосередженні у наркомосі значної кількості націоналістичних елементів. Ставши свідком голоду співвітчизників 07.07.1933 р., Микола Олексійович покінчив життя самогубством.
11 Bauhaus — Вище школа будівництва і художнього конструювання — навчальний заклад, що існував у Німеччині з 1919 по 1933 роки,а також мистецьке об’єднання, що виникло на його основі.
