Мало кому спадає на думку, що правила створюються винятками, що накопичення їхньої критичної маси веде до руйнування усталеного порядку, який мусить неодмінно змінитися, стати інакшим і дати дорогому новим гравцям. Більше ніж іншого, це стосується мистецького простору, спонтанність і непередбачуваність нуртування якого свідчить, що його правила прописуються зовсім не в кабінетах чиновників. Самі посадовці, звісно, цьому віри не ймуть і намагаються будь-що підтримувати «правильні» речі, шкода і користь від яких є передбачуваною та від яких зазвичай відгонить міцним духом перестиглої стагнації.
ІV фестиваль сучасної драматургії Драма. UA, розіграний наприкінці листопада у Львові, належить до тих подій, для яких публічне визнання офіційними установами та спілками — примара. Причин цього не перелічити, але, тверезо міркуючи, навряд чи комусь захочеться звітувати про те, що має вибухонебезпечну транскрипцію самої назви: драма, що діється в Україні, з Україною, і так далі за всіма відмінками...
Вирісши зі скромного фестивалю аматорських театрів, вперше колись організованого мистецькою майстернею «Драбина» сьогодні, він став потужним двигуном саме неофіційного театрального руху, спрямованого на те, щоби сучасному глядачеві було не нудно в сучасному театрі, щоби вітчизняний театр перетворився із середовища церемоніально-розважального на справжній інтелектуально-мистецький ресурс.
З такими завданнями і гаслом «Більше драми !», яке придумали колись організатори ДРАМА.UA, ймовірно, задля простого кількісного збільшення якісних драматичних текстів, краще за все вирушати на барикади. Зрештою, перенасичена різноманітними подіями, презентаціями, зустрічами, обговореннями, чотириденна програма ДРАМА.UA виявилася своєрідною кількарівневою барикадною конструкцією, яку треба було подолати, щоби зрозуміти, що діється із сучасними нашим та не нашим театром.
Перший рівень склали чотири паралельно працюючі творчі майстерні для менеджерів і кураторів, для режисерсько-драматургічних тандемів, для режисерів та критиків, керовані митцями з Німеччини, Польщі, Чехії, Великобританії, України, Росії, учасники від яких, в ідеалі, невдовзі мусять стати діяльними практиками вітчизняного театру. Їхній різний вік, стать, фах, професійний досвід, творчий потенціал складалися у своєрідні артистичні кубла, з яких за пару років може вилупитися чи не вилупитися щось путнє. Але направду реалізація пропонованих учасникам до засвоєння і впровадження ідей — медіа-театру, фізичного театру, вербатіму, данс-театру тощо, про які багато говорять, але яких не навчають в українських вишах, не завжди залежить від їхньої спроможності. Адже кастовість українського театрального простору наче блокує більшість починань тих, хто не належить до офіційних структур, кола учнів, рідні та близьких, якби не виглядали обнадійливо їхні ініціативи.
Публічні театралізовані читання п’єс, із яких свого часу починалася ДРАМА.UA як справжній фестиваль, і цього разу виявились епіцентром подій. Своєрідна, фактично стерильна форма «театру на стільцях», позбавлена зайвини у вигляді костюмів, декорацій, просторових переміщень, останніми роками стала важливим імпульсом для подальшого творчого життя нової драми на сцені. Тому ж бо, вдало здійснені читання та їхній резонанс — це свого роду запорука того, що текст п’єси не загубиться серед інших і на нього звернуть увагу.
У компанії двох вельми популярних сучасних авторів — англійця Марка Равенгілла, п’єсу якого «Басейн (без води)» зіграв Віталій Лінецький, та поляка Павла Демірського, чию «Веселкову трибуну» представили львівські актори-початківці, опинилося й кілька українських драматургів. Двоє з них присвятили тексти найпопулярнішій серед молоді темі виїзду з України: про українських емігрантів-нелегалів там і тих, хто, добившись заповітного шенгена, от-от там опиниться. Ще одна п’єса українця, який мешкає в Німеччині, Павла Ар’є «Баба Пріся» — власне про Україну тутешню і сьогоднішню, постчорнобильску, але в географічно зменшеному масштабі, оскільки баба Пріся з дочкою та онуком сховалися від світу у формально закритій зоні відчуження.
Події «Баби Прісі» концентруються в одній хаті й на подвір’ї, що причаїлися в глибині отруєних поліських лісів та боліт. Життя із зовнішнього світу доходить туди через радіо та рідкі навідування міліціонера. Омертвіла природа до часу не пускає сюди чужинців із цивілізації, з приходом яких навіть злиденно-важке життя зони виявляється «втраченим раєм». Потік тотальної руйнації, що спускається звідкись із печерських пагорбів, досягає заповідних місць, і живі обертаються на мертвих, а хвора чорнобильська земля ніби втягує їх у своє нутро, ховаючи людей до кращих часів.
На яке розмаїття ідей і сценічних рішень здатен сучасний некомерційний театр на фестивалі ДРАМА.UA — продемонстровано силами шістьох вистав із Німеччини, Польщі, України, Словаччини, Росії. Режисер із Кельна Андре Ерлен у спектаклі «Ніч в Афганістані» спробував відтворити ефект безпосередньої присутності глядача поруч із солдатами в казармі, що розташована в епіцентрі військових подій. У напрочуд інтимній виставі «Моллі Б.» за «Уліссом» Джеймса Джойса режисерки Марти Ойжинської сталося неможливе в реальності відокремлення тіла героїні від неї самої та особливе спілкування власниці з ним. Відтак лише театр, за посередництвом двох тендітних актрис, маючи здатність створювати ефект фізичної присутності і крайньої емоційної напруженості одночасно, міг представити в одному просторі різні виміри людського буття: ментальний і тілесний.
Вистави-дослідження, де актори занурюють особисті історії у драматургічну канву й існують у режимі не стільки театральної гри, як саморозслідування, є особливою прикметою театру ім. Єжи Шанявського із невеликого міста Вальбжих. Головним лейтмотивом показаної ним у Львові вистави «Про добро», створеної режисерсько-драматургічним тандемом Моніки Стжентки і Павла Демірського, стала трагічна історія британської поп-зірки Емі Вайнгауз, яку можна сприйняти як свого роду репліку до драматургічної притчі Бертольда Брехта «Добра людина із Сезуана». Але у варіанті ХХІ століття світ, у якому добром розсіюють зло, а злом змушують пробудитися добро, виглядає ще цинічнішим і брутальнішим. А назагал такий театр, у чиїх виставах глядачі смажать яєчню, а актори оповідають про свої невигадані страхи, стає страшним і болючим інструментом для препарування людського буття й заперечення власної штучності, показовості, демонстрації та метушні.
Зрештою, більшість показаних на фестивалі ДРАМА.UA вистав, прочитаних п’єс, підготовлених під час майстер-класів та різних завдань, була спрямована саме на те, щоб сучасний театр висвітлював вкрай серйозні речі, болючі й щемкі, приховані в сутінках душ і в деформованих цивілізацією тілах... А з такими некомедійними завдання годі розраховувати на комерційних успіх або на те, що пересічний глядач завжди матиме серйозний інтерес до з’ясувань, хто є хто. Принаймні, цього, як правило, уникають великі й стабільні державні театри, страхуючи себе від фінансових негараздів. І навпаки, запобіжні механізмі ДРАМА.UA та потенціал для майбутнього криються насамперед у розумінні організаторами необхідності саме такого театру для сучасної України. У цьому усвідомленні вони, на щастя, зовсім не одинокі, позаяк, крім міської ради Львова, яка надала свого роду карт-бланш цьому фестивалю, його фінансово підтримав фонд «Розвиток України» й чимало зарубіжних культурних інституцій.
