У лабіринті львівських центральних вулиць є Вірменський кафедральний собор, а навпроти будинок (тут 334 роки тому жили черниці ордену вірменських бенедиктинок). За радянської влади приміщення віддали під гуртожиток. А останні три десятки років у будівлі реставрують ікони та поліхромну скульптуру. Цим займається Львівська філія Національного науково-дослідного реставраційного центру України. На сході України за таку справу береться Харківське відділення, на півдні — Одеса, а за реставрацію мистецьких пам’яток в центральній частині країни відповідає Київ.
У Львові заходимо в провулок, далі — через браму і сходами піднімаємося на другий поверх...
БАЖАННЯ І ТЕРПІННЯ
Iз завідувачем Львівської філії Тарасом Отковичем йдемо коридором. На стінах картини й ікони різного часу.
— У нас працює з десяток реставраторів. А роботи для відновлення ми привозимо з восьми областей Західного регіону. Тому не можемо провести багато робіт. Загалом ситуація така, що в багатьох регіонах України фактично немає реставраторів. Наприклад, у Хмельницькій, Тернопільській областях, в Луцьку по музеях і майстернях може бути двоє-троє людей, — розказує Т. ОТКОВИЧ. Цього року центр вже налагодив контакт більш ніж з десятьма музеями Західної України.
РЕСТАВРАТОР ТАРАС ОТКОВИЧ ЗА РОБОТОЮ
Яка основна філософська ідея реставраційного мистецтва? Пан Тарас усміхається і запевняє, що найголовніше, як і в житті, — це бажання і терпіння! У творчій майстерні зі стін за нами спостерігають обличчя святих XVII—XVIII століття. Секрет відновлення ікон ховається у двох процесах: консервуванні (коли експонат потрібно лише укріпити, стабілізувати його стан) і реставрації (зняття забруднень, пізніших нашарувань та втручань і т. д. для повернення експонату авторського вигляду). Щоб повернути зображення до попереднього стану, знадобиться від півроку і більше. Наприклад, Богородчанський іконостас 1698—1705 рр. реставрували майже сім років! Але перш ніж перейти до цього етапу, реставратор дізнається про полотно все можливе від хіміків, фізиків та біологів.
Хочеться поглянути, як процес виглядає в реальності?
«ЗІЖМАКАНА ШМАТА» НА ЦЕРКОВНІЙ ДЗВІНИЦІ
У кімнаті художників-реставраторів світло і чисто. Наталія Білостоцька вже майже 20 років дарує друге життя іконам, картинам і скульптурам.
— Часто буває так, що їдемо в церкву чи музей, де потрібно надати іконі першу допомогу. Там її заклеюють тоненьким папером, щоб не обсипалася. Ось це ікона святого Миколая з Музею волинської ікони в Луцьку. На ній піднялася фарба. Тому акуратно знімали пил, попередні нашарування фарби, залишки клею, щоб дібратися до авторського живопису. Потім укріпили зображення Миколая. Тепер залишилося лише затонувати й надати іконі експозиційного вигляду, — розповідає Н. БІЛОСТОЦЬКА.
ДОРОГОБУЗЬКА БОГОРОДИЦЯ, ДРУГА ПОЛОВИНА XIII ст.
Ікона святого Миколая повернеться додому в Луцьк. Тарас Откович згадує : «Одного разу отець зі львівської Церкви святого Миколая звернувся до нас із проханням подивитися ікони, які залишилися на дзвіниці. Ми прийшли, а перед нами лежить шматок пом’ятої тканини, що виявився хоругвою XVIII століття. Зараз реліквія відреставрована і зберігається на почесному місці в церкві».
ШЕВЧЕНКО З... ЛУГАНСЬКА
Портрет Тараса Шевченка намалювали 1964 року. Пан Тарас каже, що цей твір мистецтва художньої цінності не має. Але в історичному плані портрет особливий. Коли на сході України почалася збройна агресія Росії, то «нова влада» порізала його на шматочки. Українські солдати знайшли залишки зображення і волонтерами передали у Львівський історичний музей. Звідти портрет потрапив до реставраційного центру, де його незабаром складуть на міцному полотні й вставлять у раму. Прикметно, що зображенню не вистачає кількох деталей. Однак на виставці у Львові, присвяченій АТО, портрет експонуватимуть саме у такому вигляді, як свідчення історичних подій.
