Допитливий читач, цілком занурений у атмосферу культури,
Кармінський ніколи не гнався за примарною славою. Йому була непритаманною
зарозумілість, він умів підпорядкувати нервозні суєтні ритми нашого безблагодатного
існування мелодії власної душі, неквапної, вдумливої, спокійної.
Вiн дуже любив музику для дiтей i вона йому напрочуд завжди
вдавалася. Імовірно, тому, що в ньому самому образ знавця-інтелектуала
поєднувався з дитячою чистотою, безпосередністю, довірливою відвертістю.
Незабутні враження залишив проведений у Харкові за рік до смерті композитора
хоровий фестиваль його музики. Його твори для дітей і сьогодні постійно
входять до програм різних конкурсів. А популярність музично-літературної
композиції «Робін Гуд» викликала контрабандні передруки запису фірми «Мелодія»
на компакт-диски та аудіокасети. Вони й сьогодні продаються, виготовлені
міфічними фірмами, часом навіть без посилання на автора музики й текстів
(пісні М. Кармінського написані на вірші Роберта Бернса).
Та вшановувати Кармінського лише як автора «дитячої музики»
означало б неправильно потрактувати його творчість. Його перу належать
чотири опери, зокрема, відзначена справжнім новаторством партитура музичної
фрески про революцію «Десять днів, які приголомшили світ», у якій композитор
оригінально використав елементи документальної п’єси-диспуту та естетики
епічного театру Брехта (хор — коментатор подій). Експерименти з оперною
формою були для Кармінського надзвичайно органічними: ще зі студентських
років він пристрасно захопився театром, написавши музику до десятків драматичних
спектаклів, працюючи з багатьма відомими режисерами й акторами. Серед його
друзів був Євген Леонов — не тільки найчудовіший Вінні Пух популярного
мультика, а й яскравий інтерпретатор пісні Кармінського на вірші Роберта
Бернса «Из чего только сделаны мальчики». Музику Кармінського Леонов по-справжньому
любив і під час кожної зустрічі просив композитора грати йому та співати.
Марк справді був прекрасним виконавцем своїх пісень. Завжди
пам’ятатиму нашу з ним останню зустріч у Харкові. Ми прийшли до нього в
гості з шестирічним онуком. Марк, уже серйозно хворий, схудлий і змарнілий,
вибачився, що навряд чи зможе співати. Та потім пересилив себе, сів до
інструмента і... провів справжній авторський вечір із таким натхненням,
що мій непосидючий онук, забувши про шкоду, просив дядька Марика повторювати
улюблені мелодії знову й знову, демонструвати незабутніх персонажів його
пісенного театру: поні на ім’я малятко Грей, веселого олівця, хлоп’ят,
які пускають у небо різнобарвні святкові кульки. І, звичайно, мушкетерів,
які зневажають боягузтво, зі знаменитої пісні композитора «Есть мушкетеры!»,
яка була романтичним девізом нашої юності часів «відлиги».
І ще одна сторіночка творчості композитора видається мені
гідною особливої згадки. Дитиною, що пережила війну та евакуацію, Кармінський
створив прекрасний цикл військових пісень. Так, як Володимир Висоцький
і Леонід Биков, він належав до дітей воєнних років, що за віком не встиг
побувати на фронті. Проте вони, всі троє, вжилися в долю своїх батьків
і старших братів, хлопчиків у військових шинелях, чия юність виявилася
такою короткою і такою піднесеною, й увічнили її.
Особистість Кармінського гідна наслідування. Були у ньому
світло й гармонія, яких нам так бракує сьогодні.
№200 20.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
