У прокат виходить фільм «Старим тут не місце». Драма про криваві злочини наркомафії та спробу доброго хлопця втекти з чужими грішми дістала високу оцінку критиків і глядачів, а також стала у восьми номінаціях одним із фаворитів премії «Оскар». У фільмі «Старим тут не місце» зайнятий американський актор Джош Бролін, котрий зіграв одну з головних ролей. На батьківщині він знаний переважно театральними роботами, а за кордоном — картинами «Невидимка», «Гангстер», «Планета страху» тощо. Після світової прем’єри фільму американських режисерів Джоела й Ітана Коенів актор Джош Бролін дав інтерв’ю gzt.ru, в якому розповів про зйомки картини.
— Ну, то як це — працювати з братами Коенами, авторами «Фарго», «Великого Лебовськи» та «Людини, якої не було»?
— Знаєте, все було досить дивно. На майданчику ніхто тебе не хвалив і не лаяв, не виражав жодних емоцій із приводу твоєї роботи. На мою думку, це тому, що режисери витратили багато сил на кастинг, і вже якщо вибрали актора, то вирішили йому довіритися. І, можливо, це прозвучить як жарт, але насправді за кілька тижнів після початку зйомок я всерйоз думав, що мене звільнять. Що мною незадоволені. Тому що найбільшим компліментом, якого я вдостоївся від Джоела й Ітана, став непевний помах рукою. І його можна було розцінити так: гаразд, зійде, що з нього взяти, давайте далі.
— Ваш герой у фільмі небагатослівний. А більша частина його слів — це невиразне бурмотіння, розмова з самим собою.
— Ну він же мисливець, багато часу проводить один у прерії. Я сам бував у глибинці, там люди, як правило, небалакучі, вважають за краще спостерігати й діяти на свій розсуд.
— А ось персонаж Томмі Лі Джонса, місцевий шериф, — навпаки, любить розповідати як своїм підопічним, так і глядачам, різні повчальні історії.
— Це просто інакша реакція на ті самі речі. Особисто мені дуже сподобалася ідея внутрішнього діалогу, який веде мій персонаж Левеллін Мосс. Й у фільмі я намагався вставити це нерозбiрливе спілкування з самим собою куди тільки можна. Часом пропонував замінити репліки вигуками, і Коени погоджувалися. По-моєму, так природніше. Хоча це зовсім не означає, що я не люблю поговорити з екрану. В «Гангстері» Рідлі Скотта, де я грав брудного поліцейського, було багато діалогів. Це зовсім інша ситуація, той хлопець так і сипав словами. Тож роль у фільмі «Старим тут не місце» — контраст у порівнянні з усім тим, що я роблю, особливо в театрі. І якщо ви помітили, в Коенів у фільмі навіть музики немає. Це прекрасно: ви переживаєте безпосередньо за персонажа. Зізнаюся, я сам став фанатом фільму, коли дивився його. А я ж знав, що там станеться далі, та все одно був захоплений історією.
— Так, але дуже прикро, що для вашого персонажа все закінчується так погано.
— Ось-ось, мені вже казали подібне: нам так сподобалися і фільм, і ваш герой, але він не повинен був загинути! Чудово, для мене це комплімент. І прекрасно, що Коени не показали, як Левеллін умирає. Щойно ми переживали за нього, бачили його флірт із жінкою — і раптом він просто зникає з фільму, і нам починає його не вистачати.
— Ви були шанувальником творчості братів Коенів до роботи з ними?
— Так. «Великий Лебовськи», мабуть, один з найулюбленіших моїх фільмів. Але ось хто справжні фанати Коенів — то це мої діти. Вони, до речі, найсуворіші для мене критики. Від попередніх коенівських фільмів до нового мені здається найближчим «Перехрестя Міллера». Наскільки я знаю, саме ця картина найбільше подобається письменнику Кормаку Маккарті, авторові роману «Старим тут не місце». До речі, книгу Маккарті я вподобав ще до того, як дізнався, що за нею мають намір ставити фільм. І потім, коли ми вже почали роботу над екранізацією, у мене випав шанс поспілкуватися з автором — Коени дали мені його телефон. І я відразу ж сильно запишався.
— Ви за останній рік ще встигли знятися у Роберта Родрігеса в «Планеті страху» й у Рідлі Скотта в «Гангстері» з Расселом Кроу та Дензелом Вашингтоном. Можете порівняти враження?
— На зйомках «Планети страху» ми неабияк побавилися. Не знаю, проте, скільки там узагалі лишилося від мене: Родрігес підправив мені обличчя на комп’ютері, але я щасливий був із ним попрацювати і здивований, що проект Родрігеса й Тарантіно, «Грайндхаус», провалився у прокаті. Можливо, публіка була не готова сидіти три з лишком години на двох фільмах поспіль? Але для мене це було суцільне задоволення. Від «Гангстера» ж я, зізнаюся, чекав гіршого, враховуючи такий знаний склад знімальної групи. І дарма. Чим більші зірки, тим легше, виявляється, з ними працювати. Як і з режисерами, які вважаються кращими у професії. Всі налаштовані на співпрацю, ніхто не виставляє своє его. Рідлі обговорював і навіть переписував разом зі мною роль. Рассел особливо мене підкорив своєю ввічливістю та запобігливістю. Нічого спільного не було з усіма тими історіями, які писали про його запальність. Начитавшись подібного, я вже битися готувався, а Кроу виявився такою приємною людиною.
— Які були ваші прогнози щодо картини «Старим тут не місце»? Ви чекали на такий теплий прийом у публіки, у кінодіячів?
— Мабуть, ні, що дуже зворушує. Це дуже специфічний, авторський фільм. Він мало схожий на те кіно, яке, як вважається, має всім подобатися. Але, гадаю, тепер ми можемо переглянути ці критерії.
— Ви пробували себе в режисурі?
— Кілька років поспіль ставив п’єси в театрі, нещодавно закінчив першу короткометражку. Напевно, кожний актор хоч би раз уявляв себе режисером, але я справді люблю це. І можу дозволити собі робити в кіно і на сцені те, що вважаю за цікаве. Бо гроші заробляю зовсім в іншому місці.
— Де ж?
— Граю на біржі. Встаю зранку о шостій — і до комп’ютера. Створив із друзями-трейдерами спеціальний сайт в інтернеті. Ринкові торги для мене не просто хобі. Та це не означає, що я заплатив Коенам, аби отримати роль!
