Роками будь-яка згадка про місто Хмельницький породжувала різні асоціації (перша — «ринок»), але — не пов’язані з театром. Мистецьке реноме підтримував хіба що широковідомий ляльковий «Дивень». Обласний же музично-драматичний «випав із життя» — нікуди не виїздив, та й чутки зсередини доходили невтішні... Звичною була картина, коли осінь уже розпочиналася, а театр стояв без жодної афіші, жодного оголошення про дату відкриття сезону... Тому перше, що приємно вразило — стильні афіші та «розтяжки», освітлений вхід... А згодом — оркестр, що грає у фойє перед початком вистав, недавно перебудовані під малу сцену й танцювальний клас верхні фойє, монітори з рекламою вистав поточного репертуару...
Якщо вірити в магію імен, то, напевне, позитивно позначилася зміна у 2009 році «патрона» театру — з більшовика Петровського, одного з засновників ЧК та виконавців Голодомору, на корифея української драми Старицького. Коли ж спуститися на землю, то таке «перезавантаження» (саме це визначення в ходу у місцевих) є справою нової команди — досвідченого директора Петра Данчука, запрошеного на ряд постановок знаного режисера і продюсера Мирослава Гринишина, молодого режисера й актора Ореста Пастуха. Нещодавнє призначення художнім керівником провідного актора Ігоря Сторожука має забезпечити міцну «зв’язку» між тим кращим, що було в театрі вчора, і тим почасти незвичним, що пропонується зараз. Оновлення обличчя театру — безперечно, заслуга директора, так само, як і оновлення кадрове.
Та не завжди під яскравою обкладинкою міститься якісний продукт. У цьому сенсі показовими та обнадійливими видаються останні роботи — «Ревізор» у постановці О. Пастуха (він же — Хлестаков) та «Aza-2011» М. Гринишина за «Циганкою Азою» М. Старицького, прем’єрою якої відкрився нинішній сезон.
«Ревізор», уже поцінований журі фестивалю «Прем’єри сезону» в Івано-Франківську, здійснено в класичних «абрисах», що не дражнить незвиклих до експериментів глядачів. Але там є цілий розсип ігрових вигадок та яскраві акторські роботи Ореста Пастуха, Миколи Валівоця, Галини Чайковської, Марини Семенюк, Володимира Веляника, Степана Бортнічука, Леоніда Диси, Василя Шпунта, Ігоря Сторожука та інших.
А от оновлена «Аза» — це справді бомба, і додаток «2011» — принциповий. На кону постає «кислотна дискотека» у провінційному місті, де під трансову музику та агресивне блимання на відеоекрані цигани торгують наркотою, а місцева молодь зачіпає їх (такі собі Монтеккі й Капулетті); де авторитетний чиновник вигідно продає свою дочку заміж за сина іншого авторитетного чиновника, де кохання Галі (Сніжана Гринюк) та голено-татуйованого Василя (Василь Шпунт) і несамовиті звірячі ревнощі затягнутої у чорну шкіру Ази (Марина Семенюк) — це суцільний шал, і лише дивакуватий Опанас (Орест Пастух), обвішаний ляльками-мотанками, оплакує перерваний зв’язок часів...
Такий екстрім у репертуарі, звичайно, треба дозувати. Тож найближчі плани театру — спокійніші: комедія, розрахована на касу (бо звичку ходити до театру в хмельничан треба відроджувати довго й наполегливо), «Дім Бернарди Альби» Ф. Гарсіа Лорки та постановка, яка обіцяє стати візитівкою театру — «Богданова правда» місцевого автора Ярослава Мельничука. І без текстів «патрона» теж не обійдеться. Звісно, кризовий менеджмент — справа невдячна й некомфортна для багатьох, хто звик чинити по-старому. Але зрушення наявні, і вони вселяють надію на активне й гідне входження Хмельницького театру імені М. Старицького у загальноукраїнський мистецький контекст.
