У рік 60-ліття Перемоги у Великій Вітчизняній війні у київському видавництві «Перун» вийшов повний переклад усіх 154 сонетів В. Шекспіра, виконаний Г. Пилипенком у єдиному форматі російською й українською мовами. Книжка — перший досвід трилінгової англо-слов’янської версії сонетів, переконливий приклад єдності слов’янських культур і їхньої спільної приналежності до європейської цивілізації.
На суд широкого читача винесені яскраві зразки любовної, а часом і філософської лірики, цікаві й для нашого сучасника.
До творчості Шекспіра зверталося не одне покоління талановитих перекладачів і поетів. Ми знаємо чудові унікальні переклади російською мовою С. Маршака, Б. Пастернака, Т. Щепкіної-Куперник, В. Брюсова, М. Гербеля, О. Фінкеля, В. Чухна, М. Чайковського, С. Ільїна, Ф. Червінського та інших, українською мовою — Д. Паламарчука, І. Костецького, останні переклади Д. Павличка. І все ж, наскільки правомірною є спроба нового прочитання шекспірівських сонетів?
Пригадаємо, що більшість сонетів перекладена у другій половині ХIХ та першій половині ХХ століття. За більш ніж 60 років, що минули з тих часів, змінилися не лише мова й менталітет, а й умови творчого процесу. Зникли ідеологічні обмеження, запроваджені у той час. Автори тих перекладів були змушені брати до уваги ідеологічні постулати діалектичного матеріалізму. Вони знали долю своїх колег по перу І. Бабеля, О. Мандельштама й багатьох інших. Тому С.Я. Маршак у сонеті №74 був змушений замінити категорії тіла й духу аналогією з черепками розбитого ковша (тлінної оболонки) й вина (безцінного й головного вмісту). До речі, вже в шістдесяті роки ці «черепки» перекочували в перекази інших авторів, що свідчить про те, що перекладали не стільки з оригіналу, скільки з Маршака.
Ще одна проблема полягала в тому, що значна частина любовних послань В. Шекспіра була адресована особі чоловічої статі. Зважаючи на положення Кримінального кодексу, перекладачі мусили або гасити свій темперамент, або замінювати чоловічі займенники жіночими. Тому кожне покоління, з повагою ставлячись до перекладацької спадщини, має право по-новому відчути невичерпну енергетику шекспірівських сонетів.
Сила й привабливість сонетів — у їхній енергетиці, сповненій експресії, афористичності, оригінальності думки, витонченого підтексту, проникнення в психологію, затвердження свободи й самодостатності. Усе це виражається ритмікою, особливим словником і внутрішньою значущістю ключових слів. Завдання перекладача — пережити й передати цю енергетику сучасникові його рідною мовою, не втративши при цьому ознак епохи оригіналу і зберігши актуальність загальнолюдських цінностей.
На наш погляд, це повною мірою вдалося зробити Георгію Пилипенку. Головне в його перекладах — і в російських, і в українських — їхня інтонація. Перекладач шукає саме інтонаційну, емоційну, а не спеціальну лексичну відповідність. І знаходить її.
Є чимало гарних перекладів іноземної поезії, здійснених методом підрядкового перекладу, але варто зауважити, що знавці іноземних мов не завжди володіють поетичною мовою, а чудові поети — не обов’язково поліглоти. Якщо абстрагуватися від оригіналу й користуватися виключно підрядковим перекладом, то ми отримуємо як джерело натхнення не енергетику поезії, а сюжет, смислове плетиво. Крім того, в перекладному тексті часто зустрічаються слова й вислови, які адекватно можна відчути лише в оригіналі. Саме відчути, а не просто зрозуміти. Нам, сучасникам, пощастило, що Георгій Пилипенко, володіючи могутнім поетичним даром, досконало знає багато європейських мов, зокрема й англійську. Це дозволило йому глибоко проникнути в поетичне плетиво оригіналу і з толмача слів і сенсу перетворитися на перекладача поетичної енергетики, певний духовний трансформатор, що резонує в нас, читачів, почуття у відповідь.
Унікальна й сама особистість перекладача, його подвійної «мовної» стратегії, його невблаганного наближення до Шекспіра. Мені пощастило бути свідком кропіткої літературної праці Георгія Пилипенка. Багато років тому він показав нам свій перший досвід перекладу сонета, в якому вже було видно руку майстра. Я переконав його продовжити розпочату роботу, причому не час від часу. Була висловлена думка, що один вдало перекладений сонет може стати важливішим за всі його інші наукові й літературні праці. Георгій прийняв важке рішення. Він звільнився з престижної високооплачуваної роботи й на два роки усамітнився, цілком присвятивши себе творчому процесу. Результат перевершив наші очікування.
Виконана робота, за оцінками фахівців, стала помітною подією не лише в літературному, а й у духовному житті. У передмові до виданої книжки відомий український культуролог Вадим Скуратівський високо оцінив проведену роботу, підкресливши самобутність і енергетику автора, його вміння проникнути в глибину творчого задуму В. Шекспіра.
Сьогодні завдяки Георгію Пилипенку ми більш повно можемо відчути всю геніальність творчої спадщини В. Шекспіра, яка вже чотири століття зберігає свою актуальність.
