Іще не вщух гучний публічний розголос від прем’єри опери М. Равеля «Іспанська година» на сцені Колонного залу ім. М. В. Лисенка, здійсненої з ініціативи Національного академічного духового оркестру України, як цей же колектив у Національній філармонії влаштував своїм шанувальникам нове грандіозне свято. На цей раз пріоритет виступу було надано солістам оркестру, музикантам з яскравою виконавською індивідуальністю — лауреатам різноманітних міжнародних конкурсів — Галині Тимах (флейта), Ростиславу Зайцеву (саксофон-альт), Геннадію Ковтуну(кларнет), Михайлу Головіну (труба).
Могутня енергетика «Церемоніальної фанфари» Й. де Мея у виконанні оркестру відразу поглинула присутніх, створюючи в залі особливо піднесений емоційний настрій. Глибоке, оксамитове звучання квартету валторн збудило в свідомості улюблений склад мідних в оркестрі Р. Вагнера. Фантастична ансамблева синхронність музикантів миттєво примусила забути про знану насамперед професіоналами складність гри на духових інструментах і залишила місце тільки для суцільного захвату майстерним виконанням.
Вдало побудована драматургія концерту поєднувала твори різних композиторів різних стилів. Фантазія для саксофона-альта з оркестром Дж. Демерссемана (соліст Р. Зайцев) захопила слухачів замріяною сповіддю соліста, що прозвучала як схвильоване романтичне зізнання в коханні. Віртуозні, карколомні пасажі сакса ефектно вписувалися в ідеальний ансамбль із оркестром. А танцювально-галопні оркестрові інтермедії викликали асоціації з вихровою атмосферою салонних або паркових розваг позаминулих століть. Це стало справжнім змаганням соліста й оркестру, та переможців тут просто не могло бути ...
Вишукане, нефорсоване звучання інструмента в «Оді для труби» (соліст М. Головін) американського композитора А. Ріда, здавалося, розсувало стіни залу. Ідеально збалансований ансамбль всіх груп інструментів, благородне звучання оркестру, що слухняно реагував на пластичні рухи диригента (Михайло Мороз), збагачувалося елегантною, вишуканою грою соліста. Доречне кольорове підсвічування сценічного фону посилювало ефект святковості, урізноманітнюючи гаму слухацьких почуттів і, можливо, подекуди народжуючи ностальгію за класичними бродвейськими мюзиклами 1920-х років.
Стрімкою динамікою «Диско-хороводу» І. Карабиця, запальними джазовими ритмами п’єса нагадувала звучання диксиленду. Віртуозна гра кларнетиста (Г. Ковтун) ідеально відтіняла соковите звучання оркестру в туттійних епізодах.
Ніжні, граційні пасажі флейти у Концертіно Ф. Феррана (Г.Тимах), технічна бездоганність виконання, справжній творчий полілог оркестру, диригента й соліста не залишили байдужими — нагородою виконавцям стали вигуки «Браво!».
Сюрприз від організаторів концерту — виступ у другому відділенні музиканта-віртуоза, виконавця на тубі Ойстайна Баадсвіка з Норвегії. Про світову славу цього митця свідчить вже його творчий доробок — вісім сольних дисків, на яких записані твори Пендерецького, Вільямса, Бернстайна. До речі, музикант не обмежився у цей приїзд до України лише концертним виступом у філармонії. Він провів майстер-клас у залі Національного академічного духового оркестру України, на якому були присутні артисти різних творчих колективів, викладачі та студенти з вишів. Він захоплено відгукнувся про гру наших виконавців. На його думку, цьому сприяють блискучий рівень професіоналізму українських митців й багатство емоцій слов’янської душі. Щодо насиченого спектра почуттів, потужної енергетики, феноменальної технічної віртуозності, то норвезький музикант продемонстрував такий фантастичний арсенал виконавських можливостей туби, що емоційній віддачі зали позаздрила би будь-яка група heavу-metal. Публіка у неймовірному захваті й розкутості від почутого наче забула, що знаходиться у храмі академічного мистецтва.
Нагадаймо, що туба — найгабаритніший і найпотужніший духовий інструмент, єдиний, що здатний позмагатися за динамікою звучання до тутті всього оркестру. І якщо у виконанні «Metallephonic Remix» Д. Нельсона Ойстайн Баадсвік зробив акцент на демонстрації всієї можливої палітрі регістрів туби (а особливо у 3-й частині, що низькими тонами викликала асоціації із суворими пейзажами Норвегії — скелями, похмурими печерами, мурами), то під час гри відомого твору Е. Морріконе «Gabriels Oboe» (до речі, аранжування для туби зробив сам виконавець), він полонив зал безмежною ліричністю свого таланту. Ніжно обійнявши «тіло» туби, наче дівочий стан, музикант просто затоплював увесь простір зали хвилями музики. Широкоплинна мелодія з бездоганно виконаними форшлагами примушувала вібрувати найпотаємніші струни душі кожного з присутніх. Просто на очах публіки відбувалося органічне, майже фізичне злиття інструмента й музиканта. Справді слов’янське тепло і щедрість душі продемонстрував гість із Півночі. Та він ненадовго дав відтанути публіці. Яскрава, динамічна картина масового етнічного танцю, дисонуючі «варваризми» в оркестрі, шквал ударних і сам, пританцьовуючий на сцені, музикант («Синій жмутик» С. Гіске) знову нагадали присутнім звідки родом Ойстан Баадсвік.
Остаточно ж узяв у «полон» музикант київську публіку, коли наприкінці виступу зійшов зі сцени, і, граючи чарівну мелодію — авторську імпровізацію — опустився на одне коліно перед дамою у першому ряду і — знов пролунало музичне освідчення...
Безперечно, сьогодні Національний духовий оркестр України знаходиться на творчому злеті. Це високопрофесійний колектив демонструє пропонує слухачам нешаблонні мистецькі проекти. Неординарний підхід художнього керівництва оркестру до репертуарної стратегії завжди відображають оригінальні концертні програми. Після концерту на кілька запитань «Дня» відповів генеральний директор Національного академічного духового оркестру України Олександр ПІРОЖЕНКО.
— Київська публіка тепло зустріла прем’єрний показ постановки опери Моріса Равеля «Іспанська година». Ваш колектив ризикнув взятися за реалізацію складного творчого проекту — озвучити духовим оркестром витончену симфонічну партитуру, що просто перенасичена вишуканими флажолетами струнних. Як вдалося знайти темброві відповідники у духових інструментів, як довго репетирували?
— Ми вже мали певний досвід постановки такого плану — це була опера українського композитора Левка Колодуба. І ми досить довго підшуковували аналогічний варіант обов’язково із розрахунком, щоби при перекладенні для духового складу не було втрачено жодного штриха із цілісного задуму композитора. Ми обрали «Іспанську годину» Равеля — і не помилилися. Над аранжуванням партитури впродовж трьох років натхненно працював наш диригент Олексій Баженов.
— Такий тривалий процес підготовки, а відбувся лише один спектакль...
— Це не зовсім так. Деякими українськими філармоніями, театрами вже замовлено нашу постановку опери М. Равеля. Будемо сподіватися на позитивний результат цих перемовин... Мені вдається сполучати основну посаду генерального директора з посадою художнього керівника колективу, і я вважаю, що це надзвичайно продуктивно. У наступному році виповнюється вже 10 років, як я очолюю цей колектив, і зараз важко уявити, що колись були непрості для нього часи, і що нас збиралися просто закрити з причини «відсутності концертної діяльності»... Сьогодні ми пропонуємо абсолютно різнопланові програми виступів колективу, але всі вони є тематичними. Найближчим часом наш оркестр виступить із джазовим концертом у залі Національної філармонії.
