Iншої співачки з подібною чарівністю та привабливістю у Європи ніколи не було — і зараз немає. А для Франції вона майже божество (2007 рік було оголошено там «Роком Даліди»), оскільки минуло два десятиріччя відтоді, як «фараонеса» французької естради залишила своїй багатомільйонній публіці відчайдушну записку у власній квартирі на Монмартрі: «Життя стало для мене нестерпним. Пробачте мене» — і, прийнявши смертельну дозу снодійного, перейшла до іншого світу.
Для режисерів доля Даліди — просто Клондайк. Є шанс зекономити на сценаристові. Знімати фільм або ставити спектакль можна прямо за біографічною довідкою про Іоланду Крістіну Джільотті (таке справжнє ім’я Даліди). Там вже все є — загадки, дива, драми, мандрівки, кров- любов, феєрверки, обожнювання, самотність, недоговореність, героїзм. Книги про Даліду написані і ще, звичайно, з’являться. Фільм «Даліда» знятий (і навіть демонструвався по ТВ), і він також не залишиться єдиним.
Красуня італійської крові, яка народжена та вихована в Каїрі і стала зіркою в Парижі, взагалі іноді здається не зовсім реальною фігурою, а літературною матрицею для створення різноманітних образів, пишуть izvestia.ru. Декількох фактів із життя Даліди вистачить, щоб створити вражаючу епопею, навіть не торкаючись її тріумфальної музичної кар’єри, гігантських накладів проданих дисків і фанатів, які ще досі божеволіють від цієї жінки.
Ось один сюжет: дівчина, що страждала в ранній юності на косоокість, після закінчення школи стає призером конкурсу краси «Міс Ондіна», а потім отримує титул «Міс Єгипет» і зачаровує своїм виглядом увесь Старий Світ. А ось інший сюжет: самогубство на Монмартрі було для Даліди третьою спробою суїциду. Стільки ж (трьох) чоловіків вона у своєму житті по-справжньому кохала. І всі троє в різні роки також наклали на себе руки. Причому наймолодший із них — італійський співак Луїджі Тенко пустив собі кулю в лоб за декілька годин після того, як з’ясувалося, що його пісня «Прощавай, любове!» (яку він виконував в дуеті з Далідою) не потрапила до фіналу конкурсу «Сан-Ремо-67».
Назва пісні Луїджі виявилася для Даліди пророчою. Вона так і не знайшла надійного супутника в житті (найбільшою мірою ним був директор радіостанції «Європа1» Люсьєн Моріс, але і він 1970 року застрелився), страждала через відсутність повноцінної родини та дітей. І цей факт вважається основним, що передчасно звів її в могилу.
Однак говорити про Даліду тільки крізь призму шекспірівських трагедій — однобоко і занадто театрально. Вона вельми везуча та цілеспрямована артистка. Її успіх складається з парадоксів, упертості та вдалого збігу обставин. Іоланда своєчасно покинула ортодоксальний (особливо в 1950-х) мусульманський Єгипет, де її акторські амбіції навряд чи реалізовувалися б. У Франції хотіла стати кінозіркою, але вдало зустрілася з Морісом, Едді Барклаєм і здійснила доленосний розворот у бік естради. Доки не досягла незаперечного авторитету в шоу-бізнесі, без примх слідкувала за модою. Навіть своє розкішне волосся перефарбовувала щоразу в потрібний колір. Ліричний шансон безболісно могла змінити на передове диско та строкате а-ля бродвейське шоу. Багато хітів у репертуарі Даліди — на зразок «Bambino», «Paroles, paroles» (пам’ятаєте, де їй допомагав старовинний друг — сусід Ален Делон) або «Je reviens te chercher» — спочатку виконували інші музиканти, але Даліду приймали з цими піснями як уперше.
У колишньому СРСР Даліда — з її буржуазним блиском — також якось «проскакувала» крізь цензурні тенета та регулярно з’являлася, принаймні, в передсвітанкових новорічних «Мелодіях і ритмах зарубіжної естради». Кажуть, вона навіть десь виступала у нас у 70-х, але конкретно розповісти про це не вийшло навіть у її брата-продюсера Орландо. Вона красиво повернулася до арабського світу свого дитинства з суперхітом «Salma ya salama», коли ще не було чути ні Офри Хази, ні Наталі Атлас, і її гастролі в Єгипті, Лівані, Арабських Еміратах викликали ажіотаж. Незадовго до смерті вона отримала і головну роль в кіно, як колись мріяла, і сталося це знову-таки (іронія долі!) в Єгипті.
Але її будинком і місцем, де її приймали як царицю, як нову Ніфертіті, залишалася Франція. Даліда, до речі, була гарною подругою Франсуа Міттерана. Накопичивши з роками душевний біль, вона не розгубила королівського шарму. Поєднуючи драматизм таких композицій, як «Avec le temps», «Je suis malade», «Mourir sur scene», з дискотечними шлягерами та млосними всесвітніми хітами типу «Бесаме мучо», Даліда стала персоною загальної гордості французів. У ній були дещиця піафівської пристрасті та надриву і надзвичайна сценічна ефектність Шер. На естраді таке поєднання зустрічається раз на півстоліття.
