Про цю українську кінострічку ми досі лише чули - як він збирав призи на міжнародних кінофестивалях. То його визнали найкращим експериментальним фільмом на Європейському фестивалі незалежного кіно в Ізмірі, в Туреччині, та найкращою драмою на Австрійському фестивалі... Побував він і на торішньому Одеському кінофестивалі. І ось, нарешті, картину показали в Києві - у кінотеатрі «Ліра». Ще 10 днів тому… І весь цей час мені хотілося написати щось особливе - про фільм і його автора. Не вийшло, особливе, відтак напишу ординарне. Але з повагою та любов’ю.
Томашпольський («Панове, врятуймо Місяць!», «Про шалене кохання, Снайпера і Космонавта», «Будемо жити!», «F 63.9. Хвороба кохання», «Сторонній» та ін.) - один з найцікавіших українських режисерів. Його завжди відзначав потяг до віднайдення неочевидних, неявних, нелегалізованих проявів людської душі, територій, ще не освоєних (або недостатньо освоєних), де людність є, але її присутність невідрефлектована.
«Простір» - фільм, що виник у ситуації надзвичайній: коли два роки тому нині відомий усім вірус замкнув людей по своїх домівках - у режимі жорсткого карантину. І кожен завис - у космосі життя, у своїх приватних космічних «апаратах», кожен почувся таким собі астронавтом, сирітські зацикленим на своїх відчуттях і зойках душі.
От сей космос, от сі душі, що почулися так самотньо - і стали матеріалом фільму Томашпольського. 67 акторів упродовж двох місяців знімали самі себе, простір своєї душі в умовах ізоляції. Учасники, співтворці фільму отримували сценарний план від режисера стрічки і потому самостійно вирішували, як і що робити в передкамерному просторі. «Наш фільм - це жива істота, який ми не керуємо,- пояснював Томашпольський, який, зрозуміла річ, і є автором фінальної монтажної версії картини. - Фільм керує нами. Це живе кіно, яке робиться вільними людьми, оскільки ми ні від чого не залежимо».
Себто режисер акцентував стан невагомості своїх акторів. Земне тяжіння зненацька втратило свою спроможність, Земля відпустила своїх синів і дочок у вільний політ…
Спостерігати за цим процесом напрочуд цікаво. Це справді експеримент, але він є віддзеркаленням експериментальної фази самого життя. Говорити про фільм докладніше не буду - ФБ не надає для того достатньо простору. Скажу тільки про головний змістовий ефект картини - душа людська, замкнута в обмежений простір, замало не до розмірів утроби материнської, знаходить можливість розпросторитись, випростатись…
Сьогодні фільм «Простір» потрапив у контекст війни. Сама Україна зависла у певній невизначеності. Одначе ж фільм Томашпольського дає доволі чіткий прогноз найближчого майбутнього: затиснута у лещата (військові нині) душа українська випростається, набуде космічних розмірів. Що й відбувається, як бачимо!
Бажаю «Простору» вийти у відкритий простір - неодмінно і якнайшвидше! Потому поговоримо про фільм докладніше.
P.S.
До речі, Томашпольський належить до режисерів, які за будь-яких обставин працюють, знімають. Навіть за мінімуму технічних і фінансових можливостей. Зараз, скажімо, триває робота над документальною стрічкою під поки що умовною назвою «Лариса Кадочникова. Війна». Я запропонував доповнити титул словом «мир». Маючи на увазі й те, що колись знаменита актриса була затверджена на роль Наташі Ростової у фільмі Сергія Бондарчука «Війна і мир». Ту роль зіграла, зрештою, інша актриса, а Кадочникова стала зіркою іншого видатного фільму - «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова.
Миру нам, переможного миру!
