Класичне та сучасне, академічне та народне мистецтво — все було представлено у двох гранд-концертах фестивалю «Оксамитовий сезон» — «Берегиня. Відродження душі» та «На межі століть».
Перший із них — авторський проект Оксани Линів. Диригент Львівської школи, вона наразі представляє Баварську Штатс-оперу, але не перериває зв’язків з Україною та Одесою (де працювала з 2008 по 2013 роки). Стиль диригування О. Линів можна визначити як «педантична експресія» або «експресивний педантизм»: майже балетна постава, майже «графічна» пластика, в цілому ж — абсолютно львівський і, водночас, цілковито європейський.
Концепція імпрези полягала у тому, аби озвучити жіночими голосами та ілюструвати жіночим живописом (автор — художниця з США Ольга Рондяк) чоловічі класичні тексти (Т. Шевченка та П. Тичини) та сучасну українську музику. Вокально-інструментальні твори — камерна симфонія та камерна кантата Олега Ківи, «П’ять весільних ладкань з Покуття» Олександра Козаренка та мелодія Євгена Станковича з кінострічки «Вигнанець» — відтінювалися суто інструментальними, авторства Миколи Колесси та того ж Олександра Козаренка, причому останній виступив ще й солістом у власному щемливому й водночас потужному «Concerto Rutheno» для фортепіано з оркестром. Вокальний «квартет» концерту склали солістки Одеської опери Анастасія Голуб і Катерина Цимбалюк та запрошені «зірки» Мар’яна Садовська та Ніна Матвієнко.
Сучасна вітчизняна академічна музика доволі важка для сприйняття й потребує значних зусиль від слухача — навіть такого досвідченого, як одеський. Але й останній був нарешті остаточно переможений та підкорений: поза програмою у фіналі концерту усіма вокалістками у супроводі оркестру було виконано «Плине кача». І у такому варіанті (жіночі голоси, поєднання академічного вокалу з автентичним голосоведінням) це стало тим, чим і є по суті — плачем жінки над загиблим сином, плачем України, яка є дуже різною й багатоголосою, — над своїми загиблими дітьми. Володимир Винниченко якось сказав, що «читати українську історію треба з бромом». Що ж, яка історія, така і музика...
Своєю чергою балет-гала «На межі століть» потішив глядачів улюбленими репертуарними «родзинками» (фрагменти з балетів А. Хачатуряна, Ф. Герольда, Ф. Амірова та ін.), і представив дві прем’єри молодих хореографів. Яніна Кисельова представила сюжетний балет на декілька картин «Між рядків», у якому, як видалося, співвідношення класичного та сучасного танцю, мелодраматична історія на основі любовного «трикутника» — і надмасштабна музика Абеля Коженьовського, Томаса Бергерсона, Майкла Лоуренса Наймана (та й самі музичні фрагменти за своєю стилістикою) не склали гармонійної цілісності. А от в умовно-безсюжетній мініатюрі «Образи та думки» у хореографії Ігоря Саражинського на музику Зої Кітінг, на суб’єктивний погляд авторки цих рядків, якраз і відбулося «ювелірне» поєднання класики та контемпу, а загальний образний лад спровокував безліч відчуттів та асоціацій.
Фестиваль «Оксамитовий сезон» продемонстрував сучасний, європейський музичний театр — це не консервативно-герметична, а відкрита, «мультибрендова» та «мультиформатна» територія. Тож Одеська опера — на вірному шляху.