Для поціновувачів перекладної прози нинішній спекотний вересень виявився гарним тлом у читанні «прохолодної» фінської літератури. За створення такого своєрідного «затінку» взялися львівські видавці. Нещодавно «Видавництво Старого Лева» презентувало перші три (з дев’яти) книги про Мумі-тролів знаменитої Туве Янсон. Переклала книжки, які склали один том, Наталія Іваничук. А кілька днів тому з’явились і перші примірники перекладу роману Арто Паасілинни «Виючий мірошник».
У минулому році львівська «Кальварія» почала знайомити українського читача з зразками «чудернацької» літератури «екзотичної» північної країни. Першою книжкою став всесвітньо відомий роман того ж таки Арто Паасілинна «Рік зайця», для якого український варіант став у особистому списку 20-м. Переклад Юрія Зуба у блискучому редагуванні Ігоря Римарука виявився вдалим: фінською темою читачі зацікавились, а «Кальварія» на початку 2004 року поставила на полиці книгарень дві книжки класиків цієї літератури.
Роман Алексиса Ківі «Семеро братів» ще наприкінці XIX століття відкрив європейцям побут, світогляд, звичаї й прагнення сімох братів, що дозволило його називати в численних літературних енциклопедіях «комічною епопеєю народного життя». Переклад Олександра Завгороднього передає цей чудовий аромат патріархального життя, що для українців стало вже міфом. Натомість роман Міка Тоймі Валтарі «Велика ілюзія» розповідає про паризькі пригоди фінського юнака в 20-ті роки. Свіжі почуття тут чудово перегукуються з елементами модернізації мови, жанру, композиційної побудови твору. Найцікавішими тут здаються описи бурхливого життя молоді, яка в усі часи прагне встигнути випробувати і відчути все на світі, й нізащо не бажає розлучатися зі своїми ілюзіями, які в усі часи залишаються подібними.
Після перекладу «Великої ілюзії» робочі апетити тридцятилітнього Юрія Зуба не зменшились: «Виючий мірошник» Арто Паасілинна з’явився за півроку, і ці темпи пояснюються тим, що Юрій стає знавцем у творчості автора й розуміється на такій хисткій та непевній матерії, як «образ сильного чоловіка». Так, герой Гуннар Гуттунен приїздить до села у Лапландії, купує старий млин, доводить його до ладу, а також починає доглядати свій город за допомогою інструкторки сільськогосподарського клубу, в яку незабаром закохується. Але в Гуттунена є «специфічний» недолік: він не терпить пліткарства й інколи... виє. Його пронизливе виття долітає до кожної хати, заважаючи людям спати. Героя силоміць відвозять туди, куди таких, як він, зазвичай відправляють. Він повертається до свого млина, але через гонитву, яку влаштовує на нього організована сільська громада, змушений переховуватися в лісах.
Містичний ореол цієї історії, нестандартна логіка, своєрідна інтрига такого майже божевільного способу життя — цей роман вносить дуже своєрідну (зважаючи на високі тони завивання) ноту в образ фінської літератури в Україні. Та Юрко Зуб не зупинився. Він уже здав до «Кальварії» переклад ще одного «бесту» — «Воєнний роман» Вяйне Лінна, який з часу виходу в 1954 р. утримує дотепер чільне місце у списку продажів. Його загальний наклад перевищив у 5-мільйонній країні 600 тис. примірників. До 50-річчя появи роману видавництво анонсує видання українського перекладу повної авторської версії роману під авторською ж назвою. Отож під новий рік, коли з Лапландії виїздить Санта Клаус, ми завдяки спільним зусиллям українських видавців та Інформаційного центру фінської літератури та Посольства Фінляндії знову читатимемо фінські «новинки».
