Вже 23 роки Євген Герасимович керує хоровою капелою «Думка», яку свого часу очолювали найвидатніші українські хорові диригенти — Городовенко, Вериківський, Сорока, Муравський та інші. Але саме під орудою Є.Савчука «Думка» стала конкурентом хорам світового рівня, яких у Європі небагато. Сьогодні працездатність капели колосальна. Тільки у минулому році у Києві «Думка» виконала Missa Solemnis та IХ Симфонію Л. Бетховена, «Реквієм» Дж. Верді, «Пори року» Й. Гайдна, «Реквієм» Шнітке і «Credo» Пендерецького та ряд концертів a cappella. В її репертуарі майже всі світові шедеври для хору з оркестром — «Реквієми», «Меси» та інші знані твори від Баха, Вівальді, Моцарта, Бетховена, Брамса до Верді, Малера, Рахманінова та Стравінського, не минаючи українських композиторів: «Б’ють пороги» Лисенка, «Кавказ» Людкевича, Симфонія № 3, «Бабин Яр», «Панахида» Станковича, ораторія Сильвестрова «Думи мої» та «Реквієм для Лариси», «Іспанські фрески» Дичко та багато творів a cappella.
Капела «Думка» успішно об’їхала Європу, співаючи на великих сценах найпрестижніших концертних залів Польщі, Австрії, Німеччини, Франції, Іспанії, Бельгії, Голландії, Італії, Швейцарії, Великобританії, США, Канади. За останні кілька років «Думка» випустила 12 компакт-дисків, які користуються великим попитом у слухачів.
— Євгене Герасимовичу, певні круглі дати — це є зайвий привід підбити підсумки і задуматися, які ж основні досягнення (чи життєві, чи творчі) мали місце у долі людини…
— Ви знаєте, нічого не хочу підбивати… Ювілей — це наче вперше усвідомлений шок. Єдине питання: яким чином так швидко пробігли роки? А досягнення… Кожній людині притаманне невдоволення. Об’єктивно — мені наче й нема на що жалітися, а по суті — лише я знаю, як могло б бути, що можна було б змінити…
— Ви б хотіли щось змінити в своїй долі?
— Ні: ні в долі, ні в творчості. Просто зараз, маючи досвід, є можливість переосмислити попередні прорахунки і виправити їх у подальшій роботі.
— «Думка» нещодавно повернулася з чергових тривалих гастролей. Розкажіть, будь ласка, де і як вони проходили?
— Наприкінці минулого року наша капела побувала у багатьох країнах Європи, в тому числі і на іншому континенті — у Мексиці (виступали в Мехіко, Монтереї). За всю історію українських хорових колективів там було всього три — хор Кошиця, хор ім. Верьовки (і я тоді з ним — у 1970-ті роки), і нині — «Думка». У листопаді—грудні відвідали багато європейських країн: Швейцарію, Іспанію, Португалію, Бельгію, Німеччину, Словаччину, Угорщину, до Франції разів зо три заїжджали …
— Це були спільні проекти з іншими колективами?
— Так. В проекті брали участь Львівський симфонічний оркестр, балет з Чехії, солісти з Празької та Болгарської опери. Програма складалася з двох творів — сценічної кантати Карла Орфа «Карміна Бурана» та опери Джузеппе Верді «Аїда».
— Останнім часом «Карміна Бурана» є досить популярною в Україні...
— Так, вона і у нас кілька разів ставилася, переважно у філармонії і, як правило, виконувалася у концертному варіанті. За кордоном цей твір ще популярніший. У згаданому проекті акцент було зроблено на авторському визначенні жанру твору, зокрема, на слові «театральна». Тож, участь брали не лише солісти та хор, але й балет, надзвичайні ефекти було знайдено у світловому оформленні, сценографії, навіть піротехніка була присутня… «Аїда» Верді також мала оновлену інтерпретацію, яка розрахована на величезну арену і велику кількість глядачів. У нас в країні таких залів немає. Навіть Палац спорту не розрахований на таку масовість і такі спецефекти. З цим же проектом наприкінці березня ми від’їжджаємо до Арабських Еміратів, Греції, Туреччини…
— Шкода, що в Україні цей проект не буде показано… Тож, чим ви разом з капелою потіште наших вітчизняних слухачів?
— Планів багато. Зараз готуємося до першого виконання літургійних піснеспівів українського композитора Михайла Шуха, триває велика робота над музикою Олександра Костіна, будемо брати учать у концерті з творів Євгена Станюковича. У червні планується постановка «Реквіем» Джузеппе Верді — диригуватиме видатний польський композитор Кшиштоф Пендерецький…
— За диригентським пультом пан Пендерецький справляє велике враження...
— Так, хоча, на мій погляд, він спочатку — композитор, а потім вже диригент. Але головне — він надзвичайно глибока особистість і великий авторитет як серед композиторів, так і серед музикантів. Митець-мислитель. Останнім часом він досить часто гастролює в Україні.
— Навесні у Києві готується грандіозний творчий проект — виконання Восьмої симфонії Густава Малера. «Думка» також братиме участь?
— Концерт відбудеться 29 травня у Національній опері України. Хоча засновниками проекту є керівництво Філармонії, а також капела «Думка» (хорової частини). Ми уже виконували цей твір під орудою Володимира Сіренка років п’ять— сім тому, показували його в Амстердамі з Нідерландським симфонічним оркестром в знаменитому концертному залі Концертгебау, а також в Дрездені — у величезному соборі Кройтцкірхе.
— У партитурі написано, що Восьма симфонія — твір для тисячі виконавців. Зал Національної опери обрано саме через величезну кількість учасників?
— Так, бо у Національній філармонії всіх просто неможливо розмістити. Адже тільки хорів — чотири. Три дорослих: «Думка», хор Національної радіокомпанії під орудою Віктора Скоромного та хор «Хрещатик» на чолі з Ларисою Бухонською, а також Великий дитячий хор радіо, яким керує Тетяна Копилова. До речі, не у кожній країні є склад, який спроможний виконати такий твір. Тож, сподіваюся, що наша публіка зможе оцінити дану акцію…
— Євгене Герасимовичу, ви працювали у багатьох колективах. Починали з Театру оперети, а нині — виконуєте опери, симфонії, духовну музику. Ваше ставлення до різних жанрів однаково позитивне чи все ж таки ви надаєте перевагу якомусь одному?
— Не можу сказати, що існують цілком всеїдні митці. Проте мушу вас поправити. Перший запис у моїй трудовій книжці — не театр оперети. Я починав працювати у дитячому хорі «Дзвіночок», яким зараз керує Рубен Толмачов. Це нагадувало аматорство і лише підступи до серйозної творчості. Потім була співпраця з хорами «трудових резервів» (колективів з профтехучилищ) — теж отримав певний досвід. А далі вже була Оперета. Можу сказати, що це — перша професійна діяльність. Навіть допрацювався до головного хормейстера. Після Оперети я диригував хором ім. Верьовки. Багато навчився у Анатолія Авдієвського — і не лише професіоналізму, вмінню працювати з народним матеріалом, але й ставленню до нашої, української, пісні, високої поваги до народної творчості. Потім — шість років керував чоловічою капелою ім. Ревуцького…
— Тож, можна сказати, що праця сьогодні з «Думкою» — це певний підсумок…
— Та не хочу я ніяких підсумків!
— Тоді не підсумок, а синтез усіх попередніх жанрів.
— З цим згоден. Адже якби не працював в різних хорах, такого б результату і розуміння мистецтва не було б, бо довелося опанувати і театральну специфіку, і народне виконання, і суто чоловіче, і дитяче… Тепер ця універсальність поєднується з досвідом і майстерністю.
