Нині у Підмосков’ї відбувається Міжнародний театральний фестиваль «Меліховська весна». Цей форум унікальний тим, що територія Музею-заповідника Антона Павловича у Меліхово стає сценічним майданчиком. Цього року фестиваль святкує 13-річчя і приурочений до 120-річчя приїзд родини Чехових у Меліхово. Свої вистави показують 14 колективів із Угорщини, Болгарії, Іспанії, Абхазії, України та театри з російських міст (Омська, Липецька, Таганрога, Пермі, Бєлгорода, Москви та Московської області). До речі, почесним гостем і активним учасником престижного форуму є відомий український колектив — Львівський національний театр ім. М. Заньковецької, який впродовж 12 років (!) презентує на «Меліховській весні» прем’єру. Вистави ставить відомий режисер Алла Григорівна Бабенко, яка розказала «Дню» про свою нову роботу.
— Кожного разу ми готуємо нову виставу і, за традицією, прем’єра відбувається саме на цьому Меліховському фестивалі, а потім (після обговорення видатних чехознавців та театрознавців) показуємо її вже на рідній сцені — у Львові, — розказала телефоном Алла БАБЕНКО. — Саме в Меліхово можна прослідкувати тенденції, які зараз відбуваються у театральному світі, дізнатися про експерименти та новації «прочитання» класики і, зокрема, творів Антона Павловича. Адже не секрет, що нині Чехов — один із найпопулярніших драматургів у світі.
Цього разу для постановки я взяла дуже складну повість — «Вогні». Серед творів Чехова другої половини 1880-х років особливе місце має саме ця велика розповідь, «повестушка» (як називав її автор у листах). «Вогні» містять коштовний матеріал для характеристики світо гляду і творчості Антона Павловича в переломний період у його житті. Цю повість ніколи на сцені не ставили, а лише в середині 1980-х кінорежисер Соломон Шустер зняв фільм «Вогні», у якому головні ролі грали: Тетяна Догілєва, Євген Леонов-Гладишев, Владислав Стрижельчик, Георгій Бурков... Нагадаю, в центрі розповіді — філософська суперечка між інженером Ананьєвим і студентом Штенбергом. Дискусія — про песимізм. Твір дуже суперечливий. Я зробила інсценізацію. На головну роль запросила колишнього заньківчанина, а нині — київського актора Театру ім. І. Франка Тараса Жирка. Він зовні дуже схожий на персонаж Чехова. До речі, раніше Жирко грав у мене у виставах «Дядя Ваня» і «Дама з собачкою», а також був одним із перших заньківчан, хто «протоптав» дорогу на Меліховський фестиваль. Тарас кілька разів приїздив до Львова на репетиції і, на мою думку, вписався у дует Юрія Чекова і Олександри Лютої (вже кілька років вони є фаворитами на Чеховському фестивалі), а всі разом ці актори створили гарне акторське тріо. Знаєте, грати погано в Меліхово неможливо! Там така чудова аура! Нашу виставу високо оцінили на фестивалі. Глядачі багато разів викликали акторів. Я була зворушена дуже теплими словами відомого театрознавця і чехознавця Тетяни Шах-Азізової (остання її монографія побачила світ минулого року, «Полвека в театре Чехова. 1960—2010»), яка відзначила гарну ансамблевість виконавців, зокрема те, як у професійному розумінні виросла Олександра Люта, а Юрія Чекова порівняла з грандом психологічного театру Інокентієм Смоктуновським. А іспанський режисер Гутьєррес (Камерний театр ім. Антона Чехова, Мадрид) — запросив приїхати з гастролями до Іспанії.
