МОРАЛЬНИЙ СТИМУЛ
Це вже усталена думка, що Львівський форум — найпрезентабельніший серед українських книжкових ярмарків, на який неодмінно з’їжджаються усі книговидавці. Але спробуйте поцікавиться, заради чого вони їдуть до Львова: у розрахунку на значні оптові угоди, з бажанням продати якомога більше книжок на самому ярмарку (у тому числі й сплавити старі видання, якими уже перегодовано читачів рідного міста), засвітити свіжі видавничі проекти — і можу гарантувати, що вас запідозрять у меркантилізмі. На львівський форум приїжджають по «атмосферу» — львів’яни (причому усі — від професора до таксиста) ідуть на форум, як на свято, що на кілька днів осяяло місто; вчительки водять школярів на екскурсію, а натовп у Палаці мистецтв можна порівняти хіба що із натовпом у метро в години пік (у найвужчих місцях — на сходах, де доводилося протискатися «чьотко в затилок» із швидкістю сантиметр на годину, на знак протесту щодо повальної любові львів’ян до читання, я наспівувала з пінкфлоїдівської «Стіни»: «We don’t need no education»).
Форум нагадував добре зрежисований поклон: видавці зі своїми книжками у світлі юпітерів та в оточенні шанувальників. Момент визнання. Є в мене така серйозна підозра, що Форум — це єдине місце, де забувається українсько-видавниче обурення на державу з її драконівськими податками й претензіями на цензуру, а фраза «Книжка нікому в цій країні непотрібна» здається, м’яко кажучи, недоречною. Зате з підкупаючо-інфантильним пафосом проголошувалися інші слова: «Українці були, є і будуть читаючою нацією» (банально, тому показово), «Знекровлене, знесилене у бульварній пресі, українське слово повертається до нас сьогодні» (за насиченістю інверсіями — майже поезія), «Я думаю, що зійде та брудна хвиля, що накрила Львів на розкладках, а українська книжка буде жити» (щодо «брудної хвилі» оратор явно погарячкував — звичайне собі масове чтиво, на аутентичний варіант якого українська література все тужиться, але ніяк не спроможеться); але найбільше мені сподобався такий шедевр бюрократичного красномовства: «Подолали тисячолітню неволю, а книга завжди була під подушкою» (просто ідилія: на подушці неволю подолали, на подушці й волю переждем — «зате які книжки ми читаємо»).
ХИТРИЙ «РАВЛИК»
Безперечною перевагою Львівського форуму, саме через його масовість, є можливість відстежити процеси, що відбуваються сьогодні у книговиданні. Як засвідчила реальність, відходить у небуття «перший закон поліграфії», який формулюється так: «Чим нижча якість, тим менша вартість, тим рентабельніший бізнес» (причому це стосується як тексту, так і поліграфічного виконання). Форум проявив «нову моду» — попит на дорогі книжки. Звичайно, її диктують видавці, але й читачі дедалі більше розрізняють «смакові нюанси» і виявляють готовність купувати не текст, вміщений у книжку, а книжку як таку. Установку на дорогі, фундаментальні видання засвідчив і вибір журі: «Книгою форуму тисячоліття» (гран-прі) названо чималий том «Європа. Історія» Нормана Дейвіса («Видавництво Соломії Павличко «Основи»). Про це видання «День» уже інформував своїх читачів (див. «День» № 66 від 13 квітня 2000 року), а щодо коментарю з приводу нагородження, то гранд-«равлик», як на мій суб’єктивний розсуд, викликає менше прискіпливих запитань, ніж інші лауреати. Припустімо, у номінації «Дитяча книга» лауреатом стали «Побрехеньки для Яремки» Івана Світличного (Київ, «Веселка»), а «Сніговій Королеві» (Київ, «А-БА-БА-ГА- ЛА-МА-ГА») вручено один із дипломів. Хоч навіть побіжного погляду на рівень однієї і другої книжки достатньо, щоб зрозуміти, що у цьому рішенні журі, очолюваного Неллі Корнієнко, більше дидактики, ніж об’єктивності. Можливо, зіграло те, що того року «Абетка» Івана Малковича отримала «Равлика» (такий собі учительський прийом хвалити не тільки гарних учнів, а й посередніх — за старанність, а може, стратегічне намагання органiзаторiв складати яйця в різні кошики?) Хтось аргументував це рішення тим, що на національному форумі годиться нагороджувати неперекладні книжки (а як же бути з Дейвісом?), когось дратував «педальований естетизм» «Снігової Королеви», проте заохочувальний характер призу кидався у вічі (щоправда, на внутрішньому конкурсі видавництва «Веселка» «Побрехеньки», безперечно, заслуговують на найвищу нагороду). Мабуть, журі, не розібравшись із критеріями, у такий дивний спосіб висловило свою повагу до Івана Світличного.
Непорозуміння із критеріями виникали не тільки під час оцінювання, а й поділу на номінації. Якщо із «Дитячою книжкою» усе зрозуміло, то дві інші номінації Форуму — Елітарна та Масова книжки — потребували пояснень. Як на мій розсуд, йшлося не про жанри, а про виконання. Відповідно, номінації задумувалися таким чином, щоб розділити — грубо кажучи — дорогі книжки і «покети», а що стосується жанру, то у популярному (демократично- здешевленому) варіанті можуть друкуватися як детективи, так і твори французьких постмодерністів, «Держава» Платона чи есеїстика Андруховича, а в «Елітарній книжці» може бути представлено елегантне видання Конан Дойля чи «Тисячі й однієї ночі». Однак журі намагалося шукати компромісів між формою і змістом, явно схиляючись на бік змісту: за словами Ольги Герасим’юк, яка вручала нагороди у номінації «Елітарна книжка»: «Ми довго сперечалися з приводу того, що таке елітарна книжка, але обрані нами книжки — справжні подарунки для літературних (!) гурманів». Дипломом у цій номінації нагороджено видання харківського «Ока» Мішель Фуко. «Історія сексуальності» — це той випадок, коли відому працю встигли видати доти, доки вона остаточно не канула в наукову Лету. Але ця книжка у м’якій обкладинці безперечно програє подарунковому виданню «Василь Григорович-Барський. «Мандри по святих місцях Сходу» («Основи»), яке й стало лауреатом у цій номінації.
Ще химернішими видаються критерії, якими керувалося журі, обговорюючи номінацію «Масова книжка». Тут було видано два дипломи (лауреата не визначено) — видавництву «Кальварія» за серію видань сучасної української прози (В’ячеслав Медвідь «Льох», Олесь Ульяненко «Сталінка» та Василь Кожелянко «Дефіліяда у Москві», а також поетичну серію сучасної української поезії «Ковчег») та книжці «Наодинці зі словом» (Львів, «Літопис») Андрія Содомори — із прецікавим коментарем: «з прицілом, щоб у наступному тисячолітті ця книжка стала масовою».
Строкату суміш тактичного політесу й авансів якимось чином компенсувало присудження особистих дипломів засновника й президента Форуму Олександри Коваль. З цими дипломами, на відміну від нагород журі, було усе просто і зрозуміло, оскільки видавалися вони за критерієм, якому неможливо заперечувати — за особистими вподобаннями.
ПАРАД ЧИСТОГО СУБ’ЄКТИВІЗМУ
Треба сказати, що Львівський форум став своєрідним і, що головне, дієвим стимулом українського книговидання: багато хто з видавців намагається встигнути видрукувати нову книжку до вересня. Безперечно, Форум дає можливість зробити з книжки подію. Беручи приклад з президента форуму Олександри Коваль, виключно на власний розсуд і смак я б запровадила для подій Сьомого львівського форуму такі п’ять веселих номінацій:
1. Найкраща чоловіча роль — Лесь Подерв’янський («Герой нашого часу» (Львів, «Кальварія»)). Презентація цього сумісного проекту видавництва «Кальварія» та журналу «ПiК» відбулася на другий день Форуму у Палаці мистецтв; після офіційної частини «класик ненормативної лексики» читав свої твори у славновідомому нічному клубі «Лялька» (КМЦ «Дзига»). Читання тривало понад дві години, при чому палкі шанувальники Поді вислухали навіть нескінченного «Павліка Морозова». Історія митарств «Героя нашого часу» досить банальна, як на наш час: книжку було підготовано до друку ще кілька років тому, але грошей у видавництва не знайшлося. Врешті-решт автор передав права на публікацію «Кальварії», де «Герой...» повинен вийти друком у жовтні. До речі, Петро Мацкевич, головний редактор видавництва, хоч і не сумнівається у фінансовому успіху проекту, однак «масовими» твори Леся Подерв’янського не вважає — з редакційної анотації мені найбільше подобається влучне зауваження про те, що Лесеві п’єси демонструють «безкомпромісну правду життя».
2. Найкраща жіноча роль — Оксана Забужко («Казка про калинову сопілку» (Київ, «Факт»)). Майже у той самий час, коли Подерв’янський читав свої твори у «Ляльці», Оксана Забужко зустрічалася із читачами у Львівському університеті. Півтори години Оксана відповідала на запитання, ще три години роздавала автографи. Зважаючи на скромність нового видання(невеличку повість — стилістичну імітацію «рустикального дискурсу» кінця ХIХ століття), на зустрічі обговорювалася в основному попередня книжка «Хроніки від Фортінбраса», увесь тираж якої уже майже розпродано.
3. Скандал форуму. Юрій Винничук. «Кнайпи Львова» (Львів, «Сполом»). Винничук з тих щасливих авторів, яких не потрібно порівнювати з кимось, бо завжди можна порівняти із ним самим. Так-от, «Кнайпи Львова» схожі не на того Винничука, що «Житіє гаремноє», і не на того, що «Як метелик життя вивчав», а на того, що «Легенди Львова». Після «Легенд» на «Кнайпи» чекали із нетерпінням, але, як зазначає сам автор у невеличкій передмові: «Скільки я не здобував нових матеріалів, то завше залишалася певна кількість, яких я не опрацював». Так що видавцям довелося поквапитися — тираж забирали з друкарні за два тижні до форуму. Видання вийшло аналогічне до «Легенд Львова». Ви ж бачили «Легенди Львова»? Ні? А от я побачити — побачила, а купити не встигла: «Сполом» весь наклад давно розпродав, а попит на книжку тільки зростає. Правду кажучи, усе-таки комусь придбати цю книжку на Форумі пощастило. З приводу чого Галина Капініс, головний редактор «Сполому», не приховувала свого обурення: «Несподівано для себе ми виявили, що наше львівське видавництво «Літературна агенція «Піраміда» бандитським способом випустило нашу книжку «Легенди Львова» й продавало її на Форумі. Наші видавничі права захищено і ми, без сумніву, будемо з’ясовувати це питання. До того ж хотілося б привернути увагу колег і громадськості до питань видавничої етики». Посилання на етику є суттєвим зауваженням — адже головний редактор ЛА «Піраміди» і є скандальним автором зазначених бестселерів.
4. Абсолютний рекорд. Ганс- Християн Андерсен. Снігова Королева (Київ, «А-БА-БА-ГА-ЛА- МА-ГА»). Видання «А-БА-БА- ГА-ЛА-МА-ГИ» — це мистецькі книги для дітей, так би мовити «два в одному». Отже, купуючи «Снігову Королеву» — одночасно отримуєш і казку Андерсена, і художній альбом найдобрішого художника дяді Єрка, який, між іншим, малював ілюстрації до «Снігової Королеви» два з половиною роки. Із такою ретельною підготовкою та й відмінною поліграфією книжки видавництва Івана Малковича приречені на високу ціну. На форумі «Снігова Королева» коштувала 25 гривень (англійський варіант видання, з огляду на менший тираж, — 30 гривень). Малкович привіз на Форум сто прем’єрних примірників, з яких один устиг подарувати, а 99 «Снігових Королев» було блискавично розпродано за 2 години 50 хвилин.
5. Номінація «За видавничий оптимізм, або Contra spem spero». «Антологія українського жаху» (Черкаси, «Асоціація підтримки української популярної літератури»). Це грунтовне видання, яке автори охрестили «найстрашнішою книгою в історії України», включає у себе витвори українського horror від фольклору й давньої літератури через оповідання Стефаника й Коцюбинського до творів Юрія Винничука, Станіслава Стеценка та Олеся Бузини. У планах видавництва також антології української любовної прози та детективу й фантастики. У такий спосіб асоціація вирішила реалізувати те, про що так довго говорять літературні критики, а говорять вони про необхідність популярної літератури, українського чтива для громадського транспорту, яке б повернуло людей до читання. Проблема «Антології жаху» полягає в тому, що це видання — розкішний фоліант кольору крові, виданий на гарному папері, важить кілограм сімсот грамів, а з цієї причини для читання в електричках категорично не пристосований.
На думку Наталії Заболотної, президента Асоціації, поодинокі зразки, а не цілий масив літератури horror в Україні, має не культурні, а соціальні причини: «Жах як літературний жанр більш популярний у розвинених, благополучних країнах, а в Україні жах — це наша реальність, в якій ми живемо». Весь тираж «Антології», який встигли видрукувати до Львівського форуму, було продано одразу в перший же день. Так що, можливо, й не все у нас добре, але й не суцільний жах. Принаймні — на Львівському форумi. Принаймні поки.
