20 вересня в Концертному залі столичного Будинку вчених НАНУ відбувся концерт, який одночасно став презентацією компакт-диску «О, розкішна Венеро» та інші мелодії гетьманської доби XVI—XVIII ст.». Цього разу йшлося не про чергове ефектно подане явище розважального жанру, що набив усім оскому. Це нова робота народної артистки України Ніни Матвієнко та Ансамблю старовинної музики під керівництвом відомого київського лютниста, знавця і дослідника автентичної музики Костянтина Чечені. До альбому входять дванадцять українських кантів (солістка Ніна Матвієнко), а також дев’ять інструментальних творів — танців тієї пори у виконанні Ансамблю старовинної музики.
Світські та духовні канти, що виконувалися на концерті-презентації, несподівано подарували слухачу щось давно бажане і шукане, але наполегливо відсутнє на нашому музичному ринку. Дещо архаїчні гармонії і тексти, які зберегли давньослов’янський присмак — це те, що досі, мабуть, неможливо було почути ніде. Адже якраз така музика для широкої аудиторії, як і раніше, залишається «невписаною» до історії української музичної культури. Адже вона явно не є «касовою» і «ринковою», хоч, разом з тим, надійно зберігає коріння нашого національного мелосу, саму душу української пісні і здавна властивий нам, слов’янам, характер — урівноважений і доброзичливий.
Ансамбль Костянтина Чечені в цьому проекті не просто виступив акомпаніатором Ніни Матвієнко. Те, що робить Чеченя, — це титанічна праця: незліченні дні, місяці і роки пошуків, досліджень та невмирущих надій. Потрібно врахувати, що така музика, як правило, доходить до нас у вигляді табулатур, які з’явилися в різних містах України, Білорусі, Польщі, Литви і перевидані за кордоном. Її не знайдеш у жодному нотному магазині. А зрозуміти нотний запис тієї епохи під стать хіба що висококваліфікованому музикознавцю. Всі ці іпостасі — шукача, розшифровника, музикознавця, музиканта-виконавця та керівника творчого колективу — вдало поєднує в собі Костянтин. Зараз готується до виходу ще один альбом ансамблю.
Компакт «О, розкішна Венеро...» став новою і надзвичайно цікавою роботою для Ніни Матвієнко. У вокальному плані співачкою тут знайдено якийсь вдалий компроміс між академізмом та народністю. Він найбільш повно відповідає економній і стриманій манері співу, яка була властива барочній вокальній школі, і дозволяє постійно витримувати ноту довірчості і задушевності. Мелодії кантів підкуповують чарівливою простотою. Вони настільки вражають душу, що сила жіночності, яка таїться в них, і любові якраз являє нам якусь первозданну духовну силу, яка, на жаль, призабута і розтрачена нами у вихорах минулих відтоді століть. Справжнім потрясінням став духовний кант «Ісусе Христе, Господи мій». Його релігійний пафос і яскравий, виразний мелодизм виявилися поза часом і прозвучали так, неначе покликані вразити в саме серце саме сьогоднішнього слухача. На фоні лаконічного акомпанементу співачці вдалося тут вибудувати переконливий звуковий образ: скорботно і суворо.
