Це вокальне змагання присвячене 100-річному ювілеєві видатного українського співака Бориса Романовича Гмирі (1903—1969), який Україна відзначала минулого року.
Борис Гмиря — один із тих великих, чиї імена втілюють дивовижний талант і недосяжну майстерність у вокальному мистецтві. Серед них К. Феррієр, М. Каллас, Е. Карузо, Ф. Шаляпін, Д. Фішер-Діскау та інші. Діапазон і багатство його голосу, офіційно класифікованого як basso-cantante, а неофіційно як basso-absoluto, не мали обмежень. Гмиря з легкістю виконував і баритонові, і тенорові партії. Репертуар його був величезний: крім 40 оперних партій і безлічі фрагментів опер, він містив декілька сотень камерних творів. Манера співу Гмирі об’єднувала всі незамінні складові справжнього ми стецтва: артистичний темперамент, почуття міри, смак і майстерність, увага до деталей — слова, дикції, фортепіанному супроводу. Музикантський інтелект зробив виконання Бориса Романовича еталонним для багатьох поколінь колег і шанувальників великого артиста. І це при тому, що чудово обдарований співак почав свою музичну освіту, вже перест упивши тридцятирічний рубіж! Пропрацювавши багато років у кращих оперних театрах СРСР, завоювавши безліч нагород і звань, прославлений артист активно гастролював. Повагу викликає його незалежність від одномоментних благ повсякденн ості: Гмиря віддавав перевагу визнанню народному, а не офіційному. За влучним висловом Д. Бухіна, «Гмиря є найбільш національною ідеєю, такою необхідною зараз незалежній Україні».
Творчість музиканта-виконавця — річ делікатна. Варто піти зі сцени — її пишність меркне, і лише порівняно нещодавно завдяки аудіозаписові ми навчилися продовжувати життя цього прекрасного, найбільш живого, найбільш людяного мистецтва. Завдяки дружині Бориса Гмирі, Вірі Августівні, його творчість існує для нас досі. Це майже 600 записів камерних творів (290 українських народних пісень і романсів, 179 російських і понад 100 західних пісень і романсів, 75 оперних арій, 85 фрагментів із вокально-сценічних і симфонічних творів); 30 трансляційний концертів і 4 вокальних цикли. Гмиря залишив після себе також 150 рукописів науково- популярних і художніх статей; 8 зошитів-щоденників обсягом 1865 стор. (1939— 1969 рр.); 7 тисяч листів…
КОНКУРСАНТИ І ЖУРІ
У конкурсі брали участь вокалісти всіх голосових категорій і різних національностей: співаки — у віці від 25 до 36 років, співачки — від 20 до 35 років. Цей вік передбачає рівновагу розквіту таланту і творчої енергії, юнацького ентузіазму і професійної майстерності, а, отже, дає виконавцям можливість виявити себе найкращим чином. Окрім того, учасників мобілізує як високий професійний рівень конкурентів — обдарованих і досвідчених музикантів, так і вимогливість журі, що складається лише зі знаменитих майстрів вокального мистецтва. Очолив журі наш видатний співвітчизник Анатолій Кочерга (бас), який, завоювавши визнання на Батьківщині, вже більше десяти років співає у Віденській опері. Щирий і емоційний, прекрасний артист і харизматичний чоловік, він описав свою роботу в журі так: «Я сам собі заздрю, що взяв участь у цьому конкурсі. Я оцінював серцем... Журі працювало так красиво, в дружній, майже родинній обстановці! Ми були одностайні». Крім того, до складу журі ввійшли: Валерій Буймістер і Лев Венедиктов (Україна), Олена Заремба (Росія—Люксембург), Галина Писаренко (Росія), Міхаель Стріхарж (Німеччина), Вольфганг Гартл (Австрія). Робота цих досвідчених і заслужених музикантів як членів журі більше нагадувала батьківсько-уважну роботу педагогів із учнями, аніж суворе і байдуже суддівство. На заключній прес-конференції члени журі змалювали проблеми сучасної української вокальної школи (глава журі відзначив недосконалість дикції, особливо в співі іноземними мовами, і брак почуття стилю, властиві деяким виконавцям), і висловили побажання, виконання яких могло б вивести українських співаків — володарів кращих у світі голосів — до ще більш високих вершин професіоналізму.
В. Гартл переконав усіх в об’єктивності конкурсу таким забавним прикладом: «Біографії учасників у буклеті викладено по-українськи, тому я не можу прочитати про колишні творчі заслуги конкурсантів, і всі вони для мене рівні».
ПРАВИЛА
Оскільки конкурс проводиться вперше — складність цього «дебюту» в тому, щоб провести такий масштабний захід на належному рівні. Це цілком вдалося: всі правила — в найкращих традиціях найпрестижніших конкурсів світу: три тури, три призових місця + Гран-прі. Проте в наш меркантильний вік рівень і престиж конкурсу визначається передусім призовим фондом, а уже потім — складом і авторитетом журі, конкурсними вимогами, кількістю турів… У цього погляду все теж організовано більш ніж гідно: наприклад, Гран-прі конкурсу становить 10 000 доларів.
Потрібно сказати, що сама ідея музичного конкурсу парадоксальна вже тим, що в галузі мистецтва неможливі універсальні критерії добору кращих. Будь-яку якість виконавця може бути по-різному витлумачено. Професіоналізм, талант, сценічна чарівливість і артистизм, філософія і техніка, нарешті, виконавська форма — всі ці загальні поняття для кожного з суддів, не говорячи вже про глядачів, наповнені конкретним і суб’єктивним значенням. Однак слухачі, не пов’язані зв’язками особистої дружби з учасниками конкурсу (тобто не упереджені) протягом конкурсу погоджувалися з оцінками журі, що для такого масштабного і відкритого широкій публіці конкурсу — рідкість.
ПРОГРАМА
Величезним плюсом конкурсу — уже для слухачів принаймні — стала його програма, де переважають камерні твори. Не обмежуючи конкурсантів занадто жорсткими рамками, вимоги до програми все ж охоплюють найрізноманітніші зразки вокальної музики: твори композиторів 17— 18 ст.ст., українські, російські і зарубіжні пісні та романси; а також виконання вокального циклу. Це програма вишукана, навіть елітарна: адже камерно-вокальний репертуар — це неосяжна скарбниця дивовижних шедеврів найкращих, найбільш обдарованих композиторів. Рядовий конкурс завжди передбачає ефектність, пишноту, свого роду красування. Тут же беззастережно панував хороший смак; вигострена наполегливими заняттями майстерність оцінювалася вище, ніж просто природжений «добрий матеріал» (так звичайно називають голос сам по собі, тобто, образно кажучи, поліно, яке ще не перетворилося на виріб народного промислу). Більше того, конкурсантів не «карали» за випадкові помилки, які іноді траплялися з ними на сцені; це позитивно виділяє конкурс серед інших, де прекрасний музикант, що взяв не ту ноту, нерідко програє малообдарованому, але добросовісному «технареві». Камерний репертуар менш ефектний і багато в чому більш важкий для вокаліста, аніж, наприклад, оперний. Різниця між першим і другим така ж, як між сольною інструментальною грою і грою з оркестром — більше можливостей показати силу голосу, розмах, масштаб. Камерна ж музика потребує бездоганного смаку, почуття стилю, культури виконання. На жаль, ця культура нерідко відсутня у вокалістів; наприклад, якщо співак від природи обдарований сильним голосом, то від його звуків слухачів прямо-таки здуває, і кількість децибел не зменшується ані на мить. Камерні ж твори миттєво викривають невміння виконавця володіти голосом, а головне — проникати в саму сутність музики.
ПЕРЕМОЖЦІ
Дипломи отримали українці Вікторія Осадчук, Наталія Пелих, Юрій Міненко; третє місце посіли Тетяна Треногіна (Росія), українці Дмитро Агеєв і Микола Шуляк, друге — Тетяна Ганіна і Юрій Барк (Україна), перше — росіянка Анастасія Бакастова і киянин Сергій Ковнір. Одноголосним лідером і призером Гран-прі став Максим Пастер. Уродженець Харкова і призер незліченних конкурсів, він вразив усіх. Iз приводу його співу розбіжностей не було ні в журі, ні в публіки. Дипломами і призами нагороджено було і кращих концертмейстерів конкурсу.
І ніщо так не вказувало на об’єктивність і чесність журі, як фінальний концерт переможців. Чим більше він наближався до тріумфального завершення, тим сильніші були враження. Якщо слухаючи перші виступи, можна було відзначати цікаві знахідки, вдалі виконавські прийоми і яскраві музикантські якості, то далі вже відбувалося щось позараціональне — ворушилася душа, на очах з’являлися сльози… Все сильніше діяла чарівливість співаків. І нарешті, абсолютно приголомшив виступ Максима Пастера. Він зачарував усіх своїм виконанням «Сатир» Шостаковича на сл. Саші Чорного і української народної пісні «Ой полечко-поле» (без супроводу фортепіано). Це було щось на зразок масового гіпнозу: Пастер занурював усіх присутніх у той стан, в який хотів. Слухати його було заворожуюче цікаво, і ця магія міцно трималася на незвичайній акторській майстерності, артистизмі, вмінні. І не можна не визнати, що головної мети конкурсу — виявлення талановитої творчої молоді — з блиском досягнуто!
ДОВІДКА «Дня»
Конкурс проходить на базі Національної філармонії України і Національної музичної академії України iм П.І. Чайковського. Він проводитиметься раз на 3-4 роки. Організатори конкурсу — Міністерство культури і мистецтв України, Київська міська державна адміністрація, Державне підприємство «Україна мистецька» і Фонд Бориса Гмирі.
