Кінець липня в Одесі ознаменувався резонансною театральною прем'єрою: виставу за мотивами поеми Миколи Гоголя «Мертві душі» в Одеському академічному театрі ляльок поставив Євген Корняг. Це вже третя постановка провідного білоруського режисера-авангардиста в Одесі — дві попередні стали театральними подіями всеукраїнського масштабу. Вистава «Інтерв'ю з відьмами» 2018 року здобула Гран-прі Київського Міжнародного фестивалю театрів ляльок PUPPET UP, вистава «Баби Бабеля» 2019 року стала фіналістом ІІІ Всеукраїнського Фестивалю-Премії «ГРА» і дипломантом премії «Подія року» Всесвітнього Клубу Одеситів. А цьогоріч у лонг-лист четвертої «ГРИ» увійшла київська робота Корняга — спектакль «VINO» Академічного театру драми і комедії на Лівому березі.
«Mертві ду...» — таку назву дав своїй інтерпретації гоголівського твору Євген Корняг: дві останні букви назви немовби загинули у вогні разом з другим томом поеми... Глядачів чекає неймовірний містичний карнавал, де двоє персонажів живого плану — Чичиков (актор Олександр Богданович) та кучер Селіфан (заслужений артист України Іван Цуркан) зустрічаються з химерними ляльками-поміщиками (робота білоруського художника Людмили Скитович). Повелителька мух Коробочка, надувний паруючий Манілов, експресивний чотириголовий Ноздрьов, велетень-людожер Собакевич, довгорукий Плюшкін, який прямо під час дії краде у глядачок сумочки... А ще — мерці, собаки, коні, мухи, вказівні персти й злі язики... Вистава вражає фантастично розмаїтим візуальним рядом, несподіваними режисерськими ходами, оригінальною авторською музикою (білоруський композитор Катерина Аверкова) і радує дбайливим ставленням до гоголівського тексту: режисер не дозволяє виконавцям жодного слова відсебеньок. Прем'єрний показ 28 липня закінчився тривалою овацією — зал аплодував стоячи!
«У КОЖНОГО СВОЯ ОСОБЛИВІСТЬ»
— Євгене, які ваші перші відчуття після прем'єри?
— З одного боку, полегшення і радість. З іншого боку — трохи сумно, тому що після кожної роботи залишається жаль, що це вже закінчилося. Ну і, звичайно ж, дуже багато запитань до себе.
— Чи ставили ви до цього Гоголя? Чому з усіх його творів вибрали саме «Мертві душі»?
— Саме «Мертві душі» до цього ніколи не ставив, це перший досвід. З Гоголем мав уже справу, коли був студентом і робив «Вія». Чому саме «Мертві душі»? Мабуть, тому, що театр ляльок стереотипно й абсолютно по-дилетантськи сприймається як театр для дітей. Тому захотілося взяти саме цей великий твір Гоголя, щоби переконати, що театр ляльок може все.
— Чи зустрічаються вам у сьогоденному житті прототипи персонажів поеми? Чи сучасний Гоголь сьогодні для України та Білорусі?
— Ця тема дуже часто звучала на репетиціях — обговорювалися саме сучасні типи, які схожі на всіх цих поміщиків. І певна річ, кожного можна знайти в сучасних реаліях, нехай не у стовідсотковому описі, але кожен гоголівський персонаж має свого сучасного двійника. Безумовно, написані Гоголем «Мертві душі» абсолютно сучасні — повне відчуття, що за цей час нічого не змінилося.
— У вашої виставі оригінально й розмаїто вирішені лялькові образи гоголівських поміщиків. Над яким образом ви працювали з найбільшим азартом, який викликав найбільшу складність, або, навпаки, дався найлегше?
— Мабуть, з найбільшим азартом працювалося над Ноздрьовим, тому що саме під час репетицій оприявнилося дуже багато цікавих ходів вирішення цього образу. Звичайно ж, були поміщики, які не зовсім легко давалися. З деякими, скажімо, з Собакевичем — у процесі роботи довелося поміняти концепцію лише тому, що я в театрі не знайшов потрібного мені голосу — актора для виконання ролі в первісному задумі. І тому Собакевич повністю змінився від першого відчуття, як ми його створювали з художником Людмилою Скитович, і до того, як він тепер представлений у виставі. Взагалі працювати було цікаво над усіма образами — у кожного своя особливість.
— Ваші творчі зв'язки з Україною дедалі міцнішають. Чим вони продовжаться найближчим часом?
— Найближчим часом розпочнуться репетиції нової вистави в Київському академічному театрі драми і комедії на Лівому березі. Що це буде, не хочу першим розкривати секрет — нехай це оголосить сам театр свого часу...
— Одеський театр ляльок уже запропонував вам наступну постановку?
— Так, і вже навіть подарували книжку з бажаним твором — те, що хочуть, щоб я зробив.
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА
«АБСОЛЮТНО НОВИЙ ПОГЛЯД НА ГОГОЛЯ ТА ЙОГО ПЕРСОНАЖІВ»
До нашої розмови долучився продюсер проєкту, директор — художній керівник Одеського академічного театру ляльок, заслужений діяч мистецтв України Йосип МЕРКОВИЧ.
— Йосипе Михайловичу, вітаємо з прем'єрою. У чому особливість цієї роботи для вашого театру?
— Цією прем'єрою ми закриваємо перед'ювілейний сезон — наступного року нашому театру виповнюється 90 років. А поема Гоголя рівно вдвічі старша за нас — наступного року виповниться 180 років з дня її першої публікації.
— Незважаючи на такий солідний вік, цей твір абсолютно не застарів. Ваша думка, чому тексти Гоголя так сучасно звучать сьогодні?
— Він сміливий геній — один із небагатьох, хто не боявся нещадно викривати найнепривабливіші та найогидніші вади суспільства і держави. І він виявився абсолютним пророком: прообрази гоголівських персонажів можна зустріти в нашому житті на кожному кроці. Читаєш сьогоднішню стрічку новин — а там чистий Гоголь: ті ж ситуації, ті ж біди, ті ж шахрайські схеми. Поняття «мертві душі» міцно увійшло в наш побут: і в економіку, і в політику — на всіх рівнях. Донині на мертвих душ юридично оформляють земельну власність, мертві душі беруть участь у виборах — і так далі, і тому подібне. «З кого смієтеся? Із себе смієтеся!» — ця цитата із «Ревізора» зберігає актуальність донині.
— А яка цитата із «Мертвих душ» вам особливо близька?
— «Русь, куди ж несешся ти? Дай відповідь. Не дає відповіді...» — саме цією фразою закінчується наша вистава.
— Яке місце Гоголя в культурному житті сучасної України?
— Гоголь народився в Україні, сформований Україною, він обожнював і оспівував Україну. Він тісно пов'язаний з Одесою: взимку 1850 — 1851 років він мешкав у нашому місті й працював тут над другим томом «Мертвих душ». Гоголь не сходить зі сцен українських театрів і театрів усього світу, до його творчості звертаються кращі режисери сучасності. Але постановки «Мертвих душ», подібної до нашої, в Україні ще не було — це абсолютно новий погляд на Гоголя та його персонажів, абсолютно нове осмислення його проблематики.
— Білоруський режисер Євген Корняг — це знахідка для вашого театру?
— Безумовно. Він неймовірно талановитий і самобутній, я впевнений, що у нього славне майбутнє. Пишаюся тим фактом, що саме наш театр відкрив це ім'я для України, і сьогодні Євген популярний в Києві, його мріють запросити на постановку різні українські театри. У нашому театрі Євген зробив уже три вистави, і в нас є плани на четверту. Після вчорашньої прем'єри я зробив йому подарунок з натяком — збірник творів Лесі Українки.
— Ваш театр рішуче бере курс на українську класику?
— І на українську, і на європейську, і на сучасну драматургію для дітей та дорослих.
— Які режисери, крім Корняга, зараз співпрацюють з вами?
— Буквально післязавтра до роботи приступає киянин Михайло Яремчук, кращий український майстер театру маріонеток — він працюватиме над п'єсою «Король вмирає» Е. Йонеско. Паралельно з ним відомий литовський режисер Лінас Зайкаускас працює одночасно над декількома різножанровими проектами. У вересні розпочнеться активна стадія роботи над дуже серйозним проєктом на трагічну тему Голокосту — цю постановку здійснить росіянин Елістін Михайлов, який відмінно зарекомендував себе в нашому театрі постановкою вистави «Даун-вей» за п'єсою О. Богаєва. Триває розробка проєкту «Чарівний сад Григорія Сковороди», який ми здійснимо в тандемі з видатним українським художником Олександром Ройтбурдом. Для нашої головної дитячої аудиторії — постановка знаменитих українських казок «Івасик-Телесик» і «Котигорошко». В активній розробці перебуває зараз наш ексклюзивний проєкт — театральний серіал «Дитяча філармонія» — десять музичних вистав про десять великих українських композиторів. Також у роботі масштабний дитячий проєкт «Цирк на сцені» — синтез лялькового та циркового мистецтва.
— Мовний закон вніс корективи у вашу роботу? Яку мову чують глядачі, приходячи до вашого театру?
— Ми — державний академічний театр і неухильно дотримуємося всіх норм закону. Усі постановки минулих років російською мовою обов'язково мають український переклад, більша частина нових постановок буде українською. У нашому репертуарі вже давно йде ряд дитячих вистав українською мовою, а одним із головних хітів нашого вечірнього репертуару є україномовна вистава «Олеся. Містифікація» за О. Купріним.
— Постановку якої здійснив Іван Уривський?
— Саме так. Ця робота була етапною для Івана — вона вразила театральну Одесу, викликала величезний інтерес у глядачів. На мій погляд, це найкраща постановка раннього періоду його творчості. Ми дуже цінуємо цю виставу, вона є нашою гордістю. Зараз, після паузи, пов'язаної з локдауном, покази цієї вистави припинені з технічних причин. Але упродовж наступного сезону ми неодмінно здійснимо її капітальне відновлення.
— Чого не вистачає сьогодні вашому театру?
— Наша глядацька зала розташована на другому поверсі — для людей з проблемами опорно-рухового апарату це перешкода. Ми дуже хочемо найближчим часом обладнати театр пасажирським ліфтом, щоб розв'язати цю проблему. Найближчим часом плануємо відкрити в театрі ще одну сцену, тематичне дитяче театральне кафе і новий виставковий зал.
— І наостанок — поділіться найголовнішою директорської мрією.
— Це не мрія, а мета — я хочу, щоб Одеський театр ляльок здобув статус національного. Сьогодні у нас є для цього всі передумови.
