Фонди Українського радіо мають неоціненний скарб. Адже, окрім інших художніх записів, тут зберігаються радікомпозиції кращих вистав минулих літ. Вони й сьогодні звучать у ефірі, викликають жвавий інтерес слухачів, вражають різнобарв’ям голосів, високою культурою мовлення, виконавською майстерністю... Донині не лишають байдужими голоси акторів, які стали легендами українського театрального мистецтва, — Поліни Нятко, Наталії Ужвій, Ольги Кусенко, Нонни Копержинської, Поліни Куманченко, Варвари Чайки, Гната Юри, Юрія Шумського, Євгена Пономаренка, Дмитра Мілютенка, Віктора Добровольського, Аркадія Гашинського, Миколи Панасьєва, Дмитра Франька, Миколи Шутька, Миколи Яковченка... Усіх не перелічити. Коли крізь роки чуєш їхні голоси, усвідомлюєш — нам таки є чим пишатися й кого наслідувати. Проте ми зрідка замислюємося: як записували знамениті вистави за участю незабутніх артистів? А вже про тих, хто подбав, щоб ми сьогодні почули голоси великих артистів — записав, змонтував і передав до фонду, — згадують зрідка. Багато кому здається, що театральні постановки записували мало не щовечора, й фонограми в якийсь спосіб передавалися на радіо. Проте кожній радіоверсії передувала копітка праця звукорежисерів, редакторів, інженерів, натхненна чиїмось небайдужим серцем і професійною ініціативою. Хочу згадати добрим словом визначну постать українського радіомистецтва, багатолітнього редактора і режисера Ніну Новоселицьку. Завдяки її старанням нині маємо радіоваріанти цілого ряду драматичних вистав України. Зокрема, визначні постановки Сергія Данченка в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка — «Тев’є Тевель» (п’єса Григорія Горіна за творами Шолом-Алейхема), український переклад Миколи Зарудного та «Зимовий вечір» за драматичним етюдом Михайла Старицького, музика Юрія Шевченка. Записи зберегли високу емоційну ноту акторського проживання — аудіовимір програмних робіт визначних франківців, зокрема Богдана Ступки в ролі Тев’є та Степана Олексенка в образі Подорожнього.
Не можна оминути увагою й видатні постановки Львівського академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької — радіокомпозиції вистав «Мотря» і «Не вбивай» за історичною трилогією Богдана Лепкого «Мазепа» (режисер і виконавець ролі Івана Мазепи Федір Стригун) зберігаються у Фонді Українського радіо і нерідко звучать в ефірі. Вони вже давно віджили свій вік на сцені — минають роки, вік не дозволяє акторам грати ті чи інші ролі... А слухачі Українського радіо мають радість зустрічатися з героями улюблених сценічних робіт — чути й переживати миті емоційного піднесення. От і нам запраглося зберегти у звуці, своєрідному голосовому вимірі, для сучасників і наступників, яким не випаде побачити на сцені тих, чия майстерність нині потрясає глядачів.
Два роки тому працівники Національного радіо здійснили трансляційні записи репетиції та вистави Театру ім. І. Франка «Украдене щастя» (драма Івана Франка, постановка режисера Сергія Данченка). Тоді ми ще не знали, що видатний актор сучасності Богдан Сильвестрович Ступка в образі Миколи Задорожного виходив на сцену востаннє... Слухаючи Ступку-Миколу, усвідомлюєш, що голос — потужна складова таланту великого артиста.
Щоб примножити фонд Українського радіо новими записами вистав сучасного репертуару театрів України та задля продовження багаторічної традиції створення передач циклу «Театр перед мікрофоном» у якісно-новому форматі, виникла ідея записувати вистави драматичних театрів. Для ініціаторів принципово, щоб радіоверсії вирізнялися сучасними методами створення радіокомпозиції театральної вистави, які полягають в особливостях монтажу, — в ній не повинно бути авторських ремарок, так званих пояснень, які часто-густо були в старих записах. Не одне десятиліття існувала традиція — докладно роз’яснювати слухачам, куди герой подивився, де став, про що думає... Така форма представлення театральної вистави додавала штучності, а нерідко відверто примітизувала радіодію. Сучасному слухачеві невтямки, навіщо перед сценою зустрічі закоханих героїв звучить фраза ведучого: «Заходить Харитина, кидається Панасові на груди...», або ж: «Уважно дивиться на арфу, підходить, сідає й починає грати», далі нарешті лунає арфа... А фраза ведучого: «Зняв шапку, стоїть...» — взагалі викликає посмішку. Тим часом у згаданих виставах грали чудові актори, та й постановки слухати цікаво.
Натомість у новітніх радіоверсіях знаходимо суто звукові еквіваленти відтворення тієї чи іншої мізансцени — звуки, шуми, паузи... А «рідна» музика вистави стає потужним змістовним акцентом, адже в аудіоваріанті може стати не лише темою окремої сцени, а лейтмотивом усього радіотвору. Художній монтаж — то, без перебільшення, справжнє радіомистецтво, адже дуже важливо, щоб слухач, почувши аудіоверсію театральної вистави, обов’язково побачив героїв!
Радіопроектом «Театр перед мікрофоном XXI століття» передбачено систематичний запис і створення радіоверсій, радіокомпозицій знакових вистав театрів Києва та України. Реалізація такого проекту надасть можливість радіослухачам почути яскраві сучасні постановки театрів, подарує нагоду відкрити для себе виконавську майстерність наших провідних артистів.
Прикметно, що найкращі аудіоверсії надалі зберігатимуться в Центральному державному кінофотофоноархіві України ім. Г. Пшеничного. У такий спосіб створюватиметься своєрідний звуковий театральний літопис України XXI століття. Трансляційні записи мають важливе значення як документальні фонограми тієї чи іншої вистави, адже не лише увічнюють голоси видатних артистів, а й характеризують розвиток вітчизняного театру.
Знаково, що радіопроект розпочато із записів вистав Київського академічного Молодого театру, адже саме на цьому кону майже сто років тому шукав нові форми й втілював свої найамбітніші ідеї визначний реформатор театру ХХ століття Лесь Курбас — організував студію молодих акторів, з якої влітку 1917 року постав унікальний сценічний колектив «Молодий театр».
Нині вже записано: комедію-міф «Дон Жуан» Жана Батиста Мольєра; «Сатисфакція» за п’єсою Вільяма Шекспіра «Венеціанський купець»; трагікомедію «Голубка» за п’єсою Жана Ануя «Коломба»; поетичну виставу «Інкрустації» за віршами Ліни Костенко за участю дуету «ТЕЛЬНЮК: сестри»; ліричну комедію «Афінські вечори» Петра Гладиліна; драму «В моїм завершенні — початок мій» за сюжетом трагедії Фрідріха Шиллера «Марія Стюарт»; комедії «Спалюємо сміття» та «Квартет для двох» популярних сучасних драматургів Тетяни Іващенко та Анатолія Крима.
26—28 грудня в ефірі прозвучить новітня версія легендарної вистави Молодого театру «Сватання на Гончарівці», знаменита комедія Григорія Квітки-Основ’яненка (прем’єра спектаклю відбулася ще 8 серпня 1985 року, а нині цю постановку відновлено до 70-річчя від дня народження відомого режисера Віктора Шулакова). Це він на початку 1990-х збурив театральне життя столиці новаторським і багато в чому несподіваним вирішенням комедії Михайла Старицького «За двома зайцями». Тоді критики й глядачі побачили Тамару Яценко (нині народну артистку України) неперевершеною Пронею Прокопівною. А режисер Віктор Шулаков відкрив нову акторську зірку на театральному небосхилі. Ця вистава вже стала довгожителем — її грали 28 років поспіль! І можна лише дякувати тим, хто свого часу здійснив трансляційний запис згаданої постановки, яка нині зберігається в Золотому фонді Українського радіо. А нам належить продовжити славну традицію.
