«Якби я мав ще одне життя — я б продовжував вчитися співати», — це слова одного з найбільш видатних співаків XX століття, легенди світового оперного мистецтва Маріо дель Монако. Їх вважає своїм творчим кредо й професор Львівської національної музичної академії, композитор і соліст Львівського театру опери та балету ім. С. Крушельницької Ігор Кушплер. Нещодавно співак відсвяткував своє 60-ліття.
Нині кожний день Ігоря Федоровича розписаний майже по хвилині. Кушплер зізнається, що по-різному міг скластися його творчий шлях. Потяг до музичної науки він відчув ще в юності: проявив характер, настійливість, щоб досягнути свого. Був час, коли співак близько товаришував з Володимиром Івасюком (Кушплер став першим виконавцем багатьох його пісень, таких, як «Нам спокій, друже, тільки сниться», «Літо пізніх жоржин», «Тільки раз цвіте любов», «Народження дня», «Відлуння твоїх кроків»); багато гастролював, міг зробити кар’єру популярного сольного виконавця. Його запрошували на роботу до Києва — солістом Будинку звукозапису. В той момент свою роль у тому, що Ігор Кушплер, трохи провагавшись, таки вибрав оперу, відіграв Володимир Івасюк, який порадив прислухатися до себе, до того, що близьке. Намагання жити в злагоді й чесності з собою є важливим підмурівком теперішньої впевненості, сильного й приємного відчуття: жалкувати нема про що.
Багато теплих спогадів з молодих років Ігоря Федоровича пов’язані саме з Володимиром Івасюком. Він пам’ятає його «людиною щирою, прямою, здатною на самовіддану, жертовну, натхненну, а тому важку працю. Івасюк був надзвичайно пунктуальним, людиною слова; міг працювати цілу ніч, але на ранок не дозволяв собі перенести зустріч, завжди виконував обіцяне. Такій відданості справі, що робиш, варто було повчитися», — пригадує І. Кушплер. «Рано забрали у нас Івасюка, а він міг, він хотів ще так багато зробити для української пісні, розвитку нашої культури, — продовжує співак. — Тому й ми маємо робити те, що в наших силах, плідно працювати кожен на своєму місці. Для нас важливо зараз пропагувати українську музику, пісню, оперу, налагоджувати зв’язки зі світовими театрами. Це, звичайно, складно, адже немає відповідної бази. Так, Володимир Гришко пробував дещо робити у цьому напрямку, але і в нього не вистачило сил. Зрештою, цим повинні займатися не співаки, а менеджери, адміністратори, які мають налагоджені контакти. Неабияким досягненням для Львівської опери є віднедавна її членство в міжнародній організації «Опера Європа», що в майбутньому обіцяє хороші перспективи для наших співаків та артистів балету, полегшить організацію гастролей, міжнародні обміни».
До свого ювілею Ігор Кушплер обрав «Украдене щастя» — виставу фундатора української опери Юлія Мейтуса. Партія Михайла Гурмана близька Ігорю Федоровичу. Співак бачить певну спорідненість долі Івана Франка й своєї долі, адже Іван Якович теж приїхав до Львова з провінції, юнаком, всього досяг власною працею і талантом. До речі, неабияким щастям у житті Ігоря Кушплера є його продовження в дітях. Доньки-близнючки Олена та Зоряна виховувалися в музичній сім’ї, їхня мати, дружина Ігоря Федоровича, Ада — декан вокального, диригентського та факультету народних інструментів ЛМА. І така атмосфера, без сумніву, не могла не залишити свій відбиток на майбутньому дівчат, хоча свій вибір вони робили самостійно. Тепер Олена — піаністка, викладає в Німеччині, а Зоряна — оперна співачка в Австрії. Але, працюючи за кордоном, дівчата постійно наголошують, що вони, перш за все, — українки.
ДОВІДКА «Дня»
Ігор Кушплер — соліст Львівської опери, баритон. Професор кафедри сольного співу Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка. Закінчив вокальний та диригентський факультети Львівської консерваторії. Неодноразово брав участь в оперних фестивалях в Україні, Польщі, Росії, Угорщині, Іспанії; здійснив ряд концертних турне містами Великої Британії, Аргентини, Бразилії, Канади, США. У його репертуарі — «Трубадур» Дж. Верді (Граф ді Луна), «Ріголетто» Дж. Верді (Ріголетто), «Украдене щастя» Ю. Мейтуса (Михайло Гурман), «Летюча миша» Й. Штрауса (Князь Орловський), «Бал-маскарад» Дж. Верді (Ренато), «Травіата» Дж. Верді (Жорж Жермон, батько Альфреда), «Аїда» Дж. Верді (Амонасро), «Мойсей» М. Скорика (Поет).
