Як і в попередні роки, головною складовою фестивалю стала класична та джазова музика. Усього за шість днів відбулося 16 концертів, тобто в середньому по три на день! Це багато, особливо зважаючи на паралельні події — літературної сцени, бесід під ясенем і візуальної програми. Вийшов справжній інтенсив, який не лише мобілізував слухацькі зусилля, а й створив зону щільної звуковий подієвості. Одним словом, якщо бажання щось змінити у слухачі за один концерт виглядає утопічно, шестиденний марафон цілком здатен перевернути свідомість.
Проектів, які відкрили нові рубежі, було більш ніж достатньо. Музичний перформанс з музикою Вадима Храпачова, мабуть, став першою великою подією на спомин про маестро. Вигадали цей концерт дочка композитора Марія Храпачова і Андрій Мерхель з Sed Contra Ensemble. Кіномузика Храпачова — тендітна, чуттєва матерія, яка настільки вписана у фільми Романа Балаяна, що складно відірвати одне від іншого. Музиканти працювали з партитурами вкрай обережно, щоб не опошлили дитячу наївність музики, а відеоряд і елементи театральності були для неї подушкою безпеки.
Приголомшливою виявився зв’язок музики Мирослава Скорика зі скрипалькою Богданою Півненко. Маестро Скорика не стало три місяці тому, і, здається, занадто мало часу минуло, щоб віддалитися й побачити велике. Богдана Півненко і не говорила про далеке і велике. Її проект вийшов живим, свіжим і вкрай віртуозним, а сам Скорик — енергійним і хуліганським, яким він колись і був.
Благодійний фонд Vere Music Fund дав голос ще одному майстру — угорському єврею Дьордю Лігеті. Його рукодільну роботу з фольклором, вишуканості якої немає меж, і казкові образи, що затирають жахи концтаборів, молоді музиканти воскресили так, немов Стенлі Кубрик знімає новий фільм — після його «Одіссеї 2001» Лігеті вже неможливо сприймати в масштабах менш вселенських. Такий же вселенський розмах вийшов і у концерту.
СПІВАЧКА ЛАУРА МАРТІ — ОДНА З НАЙЯСКРАВІШИХ ПРЕДСТАВНИЦЬ ДЖАЗУ В НАШІЙ КРАЇНІ
Проте, лідером за тривалістю став проект Євгена Громова «Лятошинський-гала». Чотири години з антрактами музики ювіляра (Лятошинському цього року виповнилося б 125) увібрали в себе переважно музику 1920-х років і представили композитора як приголомшливого модерніста, шукача нових способів вираження томного й химерного, нічного та потаємного. Мабуть, головним відкриттям стали романси 1920-х, виконані сопрано Тетяною Журавель і піаністом Євгеном Громовим. Саме вони — пряма зв’язка з «Київським авангардом» 1960-х, якого б не було, якби не мудрість і протекція Лятошинського-вчителя.
Серед інших проектів, які неможливо не згадати, — прем’єра виконання хором «Київ» під керівництвом Миколи Гобдича хорового циклу In Memoriam Валентина Сильвестрова (з використанням матеріалу опусу «Майдан 2014»), справжній драйв від електроцимбал австрійця Стефана Фраунбергера, ідеально вивірений і дуже душевний проект Мирослави Которович «Букет для маестро Которовича» (родзинкою якого став дует з гітаристом Владиславом Індиком), «український» Генрі Перселл з майже народним співом Наталки Половинки та неймовірний віртуоз, швейцарський флейтист Моріс Штегер у заключному концерті Тетяни Калініченко і New Era Orchestra. Його друге відділення, яке через дощ перенесли на 40 хвилин і зіграли в Будинку митрополита, стало найнесподіванішим і найзворушливішим моментом фестивалю. Концерт на сходах, ідеальний за акустикою й раптовий за місцем виконання виявився справжнім подарунком для тих, кого майстерність Штегера змусила перемогти незручності, спричинені погодними умовами.
