Книгу видавництва «LP MEDIA», видану спільно з часописом «Радуга», як не крути, а очі автора з її обкладинки дивитимуться просто в твої очі. Мудрим, проникливим і трішки сумним поглядом. І назва відповідає майже біблійній подобі режисера — «Знать, для чего живешь...», у ній зібрані «Интервью, размышления, беседы и всё о театре с Эдуардом Митницким» (книга відкрила культурологічну серію «Зрительный зал»).
До імені Едуарда Марковича Митницького, художнього керівника Київського театру драми та комедії на лівому березі Дніпра, професора, народного артиста України і Росії можна всіх цих високих звань і не додавати. Бо авторитет майстра в театральному світі дуже високий. Його життя в мистецтві обчислюється десятиріччями, кількість створених вистав перевищила сто п’ятдесят (!), не менш солідна й кількість учнів, яких Едуард Маркович благословив на цю складну професію.
Осягати таїнство театру Митницькому допомагає філософський склад розуму. Режисер без утоми розмірковує над величчю буття, працює над систематизацією явищ мистецтва, співвідносячи їх із власними постановками, перебуває в постійному пошуку невловимої сутності мистецтва сцени. Цьому присвячено життя одного з цікавих театральних режисерів нашої сучасності. Ці теми стають ключовими в новій книзі. Побудована вона у формі зібрання важливих для Едуарда Марковича інтерв’ю, в яких він висловлює засадничі для себе думки, роздумує про життя, про культуру, про час, про театр. Подібна форма цікава тим, що дає можливість знайомства з героєм у багатьох ракурсах, у змінах планів і тем.
Зі сторінок книги з’являється різний, несподіваний, багатогранний Митницький, його особистість проявляється в своєрідному крупному плані, набуває потрібної об’ємності. Навіть у тому, що він не став писати цю книгу від першої особи, а дав можливість виявитися індивідуальності ряду українських журналістів, є мудрість і благородство Едуарда Марковича.
«Театр — похідне від життя. Він ніколи не повертав його, не редагував і не змінював! Таке за межами його можливостей, та й можливостей мистецтва в цілому. Але в той же час... Чи можна серйозно говорити про творчість без потреби осмислення світу? Лише коли намагаєшся осмислити світ, і можна «побачити» свою, особисту панораму життя. І лише «почувши» в душі відгук і на твір, відчути потребу внести й свою частку в розставляння «дійових осіб» у земному просторі. І, нарешті, лише тоді приходиш до потреби протистояти злу». «Героєм повинна і може бути кожна людина. Кожного разу героїв створює доба. Зараз хто у нас герой? «Круті». І дворові хлопчаки їх наслідують. А потрібно шукати героя вічного, а не нового і на одну мить», — говорить Митницький.
Хоча інтерв’ю, авторські статті, есе, стенограми круглих театрознавчих столів розташовано в довільному порядку, сюжетна лінія оповіді, з певними емоційними підйомами, все ж таки простежується. Це оповідь про найближчу людину — дружину Олену Вериковську, зустріч із якою Едуард Митницький вважає головною подією свого життя; про людей, на спілкування з якими особливо відгукувалася його душа — це Леонід Варпаховський, Ада Роговцева, Анатолій Салинський, Леонід Жуховицький, Ісак Трахтенберг, Дмитро Лазорко.
Важливою віхою, яка багато в чому визначила подальшу долю режисера, була вистава «Варшавська мелодія». Вона «залишила багато рубців на душі» та виходила на превелику силу. А після прем’єри стався обвал замовних ідеологічних статей. Але саме ця постановка стала знаковою в долі не лише режисера, але й акторів (роль Гелі, за словами Ади Роговцевої, «озвучила все життя»), на сцені Театру російської драми ім. Лесі Українки вистава йшла 670 (!) разів, а географія гастролей — увесь колишній СРСР. І скрізь аншлаги...
Нині Театр на Лівому березі, який очолює Митницький, — один із найкращих у нашій країні. З цієї книги для тих, хто знає Едуарда Марковича, ще чіткіше проявиться масштаб його творчого й особистісного єства. «Емоції та враження я швидше не «черпаю», а генерую — на антагонізмі до існуючого витка історії». Для тих, хто лише готовий відкривати для себе Театр Митницького, цікавими будуть його роздуми про природу акторської гри, про особливості режисерської школи, про філософію театру і життя, про те, як зуміти зробити «брендом», який гарантує якість, таке поняття, як «людська душа». А в розділі фотоілюстрацій можна буде побачити режисера в оточенні друзів і колег, світлини його вистав різних років.
Ця книга — не перша в Едуарда Митницького, і хоча майстер знає, для чого живе, є ще в житті таємниці, які ще потрібно збагнути. Адже навіть зараз на запитання: «Як ви прийшли до професії?», — він відповідає: «Я й досі до неї йду!» Значить, будуть і нові книги майстра режисури.
