Лише ледачий не відзначився сьогодні висловом, що українське кіно ввійшло до доби відродження.
• Підстави для оптимізму? Кількість фільмів, призи картини «Плем’я», істеричний, не по-чоловічому, скандал із висуненням на Оскар. Усе це — на сторінках преси, в інтернеті, face book, обговорення на тусовках, цитування реплік творців, похвали урядових персон із наголосом на слові ГЕНІАЛЬНИЙ. Ті, кому це визначення адресується (на прем’єрах і показах) посміхаються і скромно покивують головою.
І що ж все ж таки змінилося з приходом нових керівників, як у країні, так і в міністерствах? Чи можна розшифрувати і побачити реалії цього по-комсомольськи святкового, фанфарного настрою — є українське кіно? Де ж воно, кіно, і головне — яким обіцяє бути.
Мені довелося побувати на останньому, а скоріше першому за нового керівника Держкіно України конкурсі кінопроектів (який зветься заради важливості іноземним словом pitching), які сподіваються отримати державну підтримку прийдешнього 2015 року.
Спершу — два невеликі відступи.
• Перший — вислів щойно призначеного нового урядовця.
Для розвитку українського кіна необхідно шукати альтернативні джерела фінансування окрім державного бюджету, і вони мають бути закріплені спеціальним законом. Про це сказав віце-прем’єр-міністр — міністр культури України В’ячеслав Кириленко після прем’єри українського мультфільму «Бабай», передає УНН.
За словами міністра, за умов скорочення бюджетних витрат це дасть реальну підтримку для створення українських фільмів і анімації.
• «Для мене — це ключове питання», — сказав віце-прем’єр про пошук нових способів фінансової підтримки кінематографічних проектів. При цьому він запевнив, що навіть за умов скорочення бюджетних коштів не можна закривати найбільш важливі творчі проекти (цитується за інтернет- виданням INFO LINE).
І другий — офіційний сайт нашої головної української кіноструктури. Називається він як і раніше: Державна Агенція України з питань кіно, а в робочому рядку сайту — Держкіно (як ностальгічно повіяло радянським минулим!). Розділи такі: Про Держкіно, Діяльність Держкіно, Структура Держкіно і подібне (Принагідно скажу — там, переважно дані про діяльність старого складу, ще ставлеників колишньої влади).
• Отже, простій людині — режисерові, чи сценаристові, ще кому-небудь — доведеться перебувати певний час зніяковілим... Хто є хто і що це власне за структура така, де навіть із назвою не розібралися...
До чого я про це, власне?
Якщо спробувати бачити, чути, і читати не контекст, а написане, то можна зрозуміти з вислову міністра культури, що грошей на кіно немає і не буде. Враховувати ж совковий (яку ж ще?) виверт-запевнення про важливі кінопроекти — ми не будемо.
• І друге — заклад, що займається кіном, — агенція, держкіно — як його не назви, зовсім не готове до роботи над відродженням десятої музи в нашій країні.
A proро: на сайті цієї шанованої організації я не знайшла ні заяви нового керівника про те, як він збирається будувати галузь і що пропонує в ці непрості часи, ні якоїсь іншої програми, яка розповідає про перебудову діяльності цієї організації в нові часи, — Майдану, який переміг.
• А значить, смію зробити висновок — усе залишається як і раніше, як і за влади тих, хто сьогодні спокійно полишив країну, безперешкодно забравши з собою народні грошики, залишивши нам на пам’ять горезвісний золотий батон.
І все ж таки хочеться вірити! (Саме так назвав свій останній документальний фільм великий Михайло Ромм).
Тому вирішила піти на пітчинг проектів, які попри все, автори намагаються втілити в життя.
16 грудня, вівторок, 10-та година ранку. Зелена зала Будинку кіно. (Зміркувала не відразу — зала виявилася колишньою книгозбірнею Спілки кінематографістів).
• Столи, стільці, білі жалюзі на вікнах, крізь які зрадницьки просвічується вранішнє сонце...
Чекала, що саме тут і зараз новий глава кіновідомства й викладе своє бачення майбутнього, свою програму і уявить, як виглядатиме новий конкурс. Ні, все просто, по-домашньому, з погано працюючим мікрофоном і невеликим екраном, на якому не видно жодної літери, — вочевидь, там має бути програма й послідовність вистав.
• Відомо, що кожному проектові дають 10 хвилин: у це входить демонстрація короткого кіноуривка та виступ творчої групи, як правило, режисера та продюсера.
Залу заповнено: тут члени експертної комісії — їх разом 40 (якщо базуватися на списку Держкіно), режисери, продюсери, вболівальники — я так гадаю (словом, друзі-колеги).
Якщо врахувати, що гасло однієї з головних прем’єр нинішньої осені — «заплющ очі, дивися серцем», то я зміркувала, що урядовці вибрали саме цей шлях для конкурсантів.
• На екрані НІЧОГО не видно. І чутно погано... Не лише конкурсанта, але й запитання, які йому ставлять із зали експерти. У залі — для запитань — мікрофону немає. Задушливо, приміщення замале для кількості публіки, яка хотіла б бути на події. Друкованої інформації, буклетів представлених проектів — теж немає. На запитання, де це можна знайти — посилають на сайт Держкіно. Там, на жаль, лише назви фільмів, ім’я студії і режисера — все! А як народові — саме народові, а не кінематографістам, дізнатися, що день грядущий готує глядачеві. І на що йому чекати, і як за свої гроші він може впливати на процес?
• День другий. На екрані, як і раніше, нічого не видно, зате мікрофон — один — працює. У залі — для експертів — мікрофону як і раніше немає.
Дотримання регламенту практично не контролюється. На репліку із зали: «Регламент!», пан Іллєнко (він же голова Держкіно) кидає в публіку погляд розгніваного завуча школи і грубо обриває: «Це членам комісії вирішувати!» Відповідь (із зали) — «А я й є член комісії!» Знову поворот голови начальника — здивований і непримиренний — це хто посмів!?
Заради справедливості варто зазначити, що після перерви регламенту вже дотримувалися...
• Терплячість моя вичерпалася, коли представлявся документально-анімаційний проект про Демуцького. На екрані насилу вгадувалося зображення (світло з вікон забивало екран проектора) — зрозуміло тут «картинка» була архіважливим елементом, адже фільм про оператора, наше національне надбання! І ось... Пан Іллєнко безцеремонно тричі вставав зі свого місця (за першим столом), перекривав екран у пошуках олівця... Тих, хто говорив, він не слухав, а гортав Facebook. Кажу це цілком підставно — бачила сама, оскільки сиділа по діагоналі за його спиною. Зрозуміло, що автори почували себе «приниженими і ображеними», наприкінці почувши від нього репліку — що ж, поставимо «п’ятірку» Демуцькому, як багато його кадрів ви використовували.
Я образилася. Автори — теж, режисер навіть розплакалася в коридорі, колеги її втішали.
Нашому проектові поталанило більше! У найкоротші грудневі дні — темнішає раніше. І на екрані майже все було видно.
І радили мої колеги нічого такого не писати, а то не приведи Господи — грошей вам і не дадуть...
Але я люблю кіно, в ньому, любому, працюю і за державу образливо, як казав товариш Сухов, який вартий взводу, а то й чоти. Загалом, усі ці резони й змусили мене взятися за перо.
І тому, не є зайвим, мені здається в таких випадках нашим урядовцям нагадати: гроші ви отримуєте через те, що ми — народ країни — платимо податки. І не ви особисто зі своєї кишені даєте гроші на випуск фільмів — ви просто розподіляєте їх. Ми лише найняли вас, професіоналів, щоб ви чесно виконували свою працю. Не впораєтеся, шукатимемо інших!
• І тоді виникає питання — чи йдеться про професіоналів? Де ж, повторюся, програма нового голови Держкіно? А читала її громадськість? Мене не вразила, признаюся, кінокар’єра пана Іллєнка в життєписі, викладеному на сайті Держкіна. Вважала, можливо, він добрий менеджер, який знає і любить кіно зсередини, — син відомих кінематографістів... Не завжди це вкладеш в рямці «resume», яке відправляється на здобуття посади... Хоча в такій творчій справі і життєпис варто було б писати не стандартний, адже не для відділу кадрів, а для прилюдного огляду: розповісти про те, чому він віддає перевагу в культурі, мистецтві, отже — бути публічним, відкритим.
• Залишається вважати, що нинішній конкурс було зіжмакано на догоду кінцю року та освоєнню бюджету, зовсім як за радянських часів.
