Маестро вважає себе людиною світу. Наполовину італієць, наполовину – француз, який народився у В’єтнамі й вважає за краще жити в США, Англії й Ірландії, він став знаменитий у всьому світі. Ще в юності Ріккардо Коччіанте полюбив оперу та класичну музику. Але свою музичну кар’єру маестро почав зі створення й виконання популярних пісень. Його гастролі незмінно збирали сорокатисячні зали, а альбоми «Поезія», «Щирість», «Море маків», «Враження», «Щасливець», «Події та зміни», «Справжня мить» тощо, написані в 70–90-х роках минулого сторіччя, розкуповувалися в Італії, Франції та Канаді за лічені тижні. Його пісні виконували італійська співачка Міна, француз Фаб’єн Тібо й відома всьому світові Селін Діон.
Коччіанте принципово відмовлявся брати участь у музичному фестивалі в Сан-Ремо. А з’явившись там 1991 року, викликав фурор і відразу ж отримав головний приз за пісню «Якщо ми разом». Того ж року відбувся кінодебют маестро — він знявся в ролі Шопена у фільмі Катрін Лара «Санд і романтики».
Нагадаємо, «Нотр-Дам де Парі» — французько-канадський мюзикл, написаний за мотивами роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері» (автор лібрето — Люк Пламондон). Мюзикл потрапив до «Книги Рекордів Гіннесса» як той, що мав найуспішніший перший рік вистав.
В оригінальній версії вистава гастролювала Бельгією, Францією, Канадою та Швецією. У французькому театрі «Могадор» 2000 року відбулася прем’єра постановки з деякими змінами (цих змін дотримувалися італійська, російська, іспанська та деякі інші версії мюзиклу).
2000 року стартувала скорочена американська версія мюзиклу в Лас-Вегасі й англійська версія в Лондоні. Пісня «Belle» 33 тижні трималася у французьких чартах на першому місці й у результаті була визнана у Франції «Кращою піснею п’ятдесятиріччя»!
Після фантастичної популярності, яку приніс композитору «Нотр-Дам де Парі», Коччіанте залишив сольну кар’єру співака і зосередився виключно на композиторській діяльності. Подією в музичному житті стали прем’єри мюзиклів, які сам композитор називає «народними операми», — «Маленький принц» і «Джульєтта і Ромео».
Про новий музичний жанр, про творчі плани композитора ми поговорили з Ріккардо Коччіанте в Білорусі, куди відомий маестро був запрошений як голова журі Міжнародного конкурсу молодих виконавців естрадної пісні «Вітебськ-2008».
У ПОШУКУ ГАРМОНІЇ
— Маестро Коччіанте, у своєму інтерв’ю ви не приховуєте, що не отримали спеціальної музичної освіти й зовсім не шкодуєте про це. Ходять чутки, що навіть нот не знаєте. Чи це правда?
— Відразу ж хочу спростувати ці чутки. Я добре знаю ноти, знаю, що таке гармонія. З музикантами ми спілкуємося однією мовою, добре розуміючи одне одного. Правда в тім, що я не маю академічної освіти. Але я зовсім не єдиний такий. Наприклад, Джордж Гершвін також не закінчував консерваторій. Я завжди заспокоював себе тим, що якщо знадобиться, зміцню свої знання, та мене зупиняла думка, що академічна музична освіта вкладе мене у певні рамки, позбавить свободи самовираження.
Багато хто запитує, як же мені вдається творити. Це мій дар, який я постійно розвиваю. На мене величезний вплив здійснює все мистецтво. Я захоплююся творчістю Марка Шагала. Я люблю вільний від академізму розум. А Шагал-художник — саме з тих людей, які руйнують стереотипи. Я ціную нові сміливі форми. Я ціную те, що є за формою, що є суттю твору.
Так, треба навчитися жити за академічними законами, проте слід навчитися порушувати їх, мати сміливість створювати щось нове. У музиці я намагаюся форсувати бар’єри, аби перейти від класичної епохи до експресіонізму, абстракціонізму — виразнішого мистецтва.
— Що ще, крім живопису, надихає вас у творчості?
— Мене надихає все, що я бачу й чую: пейзаж, архітектура, місто, життєві випробування, події, про які я дізнаюся з телебачення. Отже, аби створити творчу атмосферу, мені потрібен маленький куточок. Я взагалі скромна людина, яка більше живе у внутрішньому світі, ніж у зовнішньому. Якщо говорити про мене як про артиста, то я людина світу. А якщо говорити про мене як про композитора, то я домашня людина. Можна залишатися вдома впродовж усього свого життя, зате думки мандруватимуть світом.
— Чому домом ви обрали Дублін?
— Це чудове місто, де живуть добрі люди, які відповідають ірландській музиці. У них дуже жвава музика. Етно вони змішують із сучасними мелодіями. Це місто високоінтелектуальне, тому там так цікаво жити. До того ж, я завжди хотів жити там, де мене не знають. Кілька років я прожив у Маямі, а тепер ось уже восьмий рік живу в Ірландії. Тут я почуваюся цілковито вільною людиною, мені не заважає мій успіх. Я живу неквапно, осмислюючи своє життя.
— Кажуть, у вас дуже складні відносини з французькою владою. Проти вас навіть порушено судову справу через несплату трьох мільйонів євро податків...
— Так, це правда. Але сподіваюся, моя судова тяганина скоро буде вирішена. Я ніколи не був резидентом Франції, я народився у В’єтнамі, потім жив у Італії, тепер живу в Ірландії. Але коли ставилася моя опера «Нотр-Дам де Парі», я мав перебувати у Франції. На цій підставі від мене як від французького підданого, яким я не є, і вимагали сплатити величезну суму податків. У Франції опера мала небачений успіх. А тепер на моєму прикладі французька влада вирішила зробити показовий судовий процес.
— Преса писала, що за рішенням суду вам загрожував 30-місячний термін ув’язнення...
— Моя справа розглядалася у двох судах. Спочатку своє рішення оголосив цивільний суд, потім мав оголосити свій вердикт податковий суд, але він досі зволікає з прийняттям рішення. Тож крапка в цій справі ще не поставлена. Я сподіваюся на позитивне вирішення конфлікту.
«НАРОДНА» ОПЕРА
— Судова тяганина не відволікає вас від головного — творчості?
— Я повний творчих сил. І продовжую далі працювати в жанрі «народної» опери.
— Наскільки мені відомо, цей жанр вигадали ви. Розкажіть, будь ласка, про нього детальніше.
— Популярна народна опера — це не мюзикл, як багато хто вважає. Своєю оперою «Нотр-Дам де Парі» я вперше відкрив цей жанр. Чого я хотів уникнути у своїй творчості — то це музичної комедії, мюзиклу. Не тому, що вони мені не подобаються, а тому, що вони мені не підходять. Я вирішив об’єднати трагедію італійської опери та сучасну музику, яку слухають у клубах, по радіо. Цей жанр я і назвав «народною», або популярною, оперою.
Таке поєднання стилів виявилося доволі успішним. Мій твір не залишив байдужими багатьох людей і, що особливо важливо, відкрив світ опери для молодих. У Європі 18–20-річні не люблять опери, проте чудово зрозуміли і прийняли «Нотр-Дам де Парі». На мій погляд, це і є народна опера.
В епоху Верді та Пучіні люди часто відвідували оперу, а після вистав наспівували найпопулярніші арії. Це були хіти тієї епохи. Я вважаю, що сьогодні можна зробити те саме. Можна створити оперу, арії з якої публіка наспівуватиме, виходячи з зали, яка буде зрозуміла багатьом. Поважаючи класичну оперу (я великий її шанувальник), не хочу бути композитором оперним. Хочу, щоб мої твори слухали там, де звучать популярна музика і рок, куди можна прийти в джинсах.
— Чому для своїх опер ви обираєте відомі твори, які втілювалися на сцені безліч разів?
— Опери за романом Гюго не було, хоч у музиці для «Нотр-Дам де Парі» багато руху, її можна використовувати для постановки балету. У цій історії є певний шарм, особлива атмосфера. Після прем’єри 1998 року в Парижі я хотів зробити щось відмінне, несхоже. «Маленький принц» — казка для дитини, філософія для дорослого. Так, у світі багато написано музики на цю тему, але кожна вистава — свій світ.
За шекспірівською трагедією «Ромео і Джульєтта» є опери й балети, які всі знають, але це не означає, що не можна спробувати створити щось нове. У кожного композитора своє бачення, кожен може створити твір, який би повністю відрізнявся від іншого. Наприклад, Бернштайн написав «Вестсайдську історію» цілком по-новому. Все залежить від композитора.
Беручись до роботи над «народною» оперою «Джульєтта і Ромео», я хотів, щоб історія, народжена і спершу описана в Італії, повернулася на свою батьківщину. Відомо, що історія Ромео і Джульєтти написана італійцями набагато раніше за Шекспіра, вона була перекладена багатьма мовами, а Шекспір прочитав її по-новому і створив свій безсмертний твір. Мені було також важливо, щоб актори були дітьми віком 15 років, — такими ж, якими їх описував Шекспір. Мене багато хто відраджував від цієї витівки, не вірячи в успіх такого юного складу. Але я довіряю молодим, нам вдалося зібрати професійних співаків саме цього віку.
— Як пройшла прем’єра вашої опери «Джульєтта і Ромео»?
— Прем’єра відбулася торік в амфітеатрі Верони, на «батьківщині» цих легендарних героїв. Потім виставу побачили в інших містах Італії. Після гастрольного туру ми повернулися до Верони. Щодня наша опера збирала по десять тисяч глядачів.
— Українці зможуть побачити цю оперу?
— «Джульєтту і Ромео» ми сподіваємося представити в різних країнах, але вона виконуватиметься італійською мовою. Якщо ми представимо її в Україні, то, безумовно, сценічний варіант, «наживо», а потім уже на DVD.
— Розкажіть, будь ласка, про вашу спільну роботу з Олександром Розенбаумом.
— Зараз я працюю разом з Олександром Розенбаумом над темою «Декабристи». На цю тему також було написано дуже багато, але вона варта того. Проект буде російською мовою. Маємо надію, що закінчимо вже за півроку. З російським автором я працюю вперше.
— На якій стадії перебуває цей проект?
— Ми написали кілька епізодів, потрібно прописати образи дружин декабристів — це дуже зворушує. Я захоплююся мужніми людьми... Розенбаум шукає форму, близьку російській публіці. Зараз відбувається робота над лібрето, коли вона буде закінчена, текст передамо Олександрові. За півтора року проект побачить світ у Санкт-Петербурзі.
