Потужний світовий фестивальний рух Україна відчуває на собі поки що доволі слабко. Передусім через причини фінансові. Небагато молоді може дозволити собі навіть вхідний квиток на масштабні міжнародні фестивалі, а до цього додаються ще витрати на дорогу і проживання. Але в нашій країні невеликих локальних фестивалів проводиться вже доволі багато. В основному вони зосереджені на Західній Україні і, треба визнати, доволі популярні. Утім, переважна їх більшість віддана на відкуп якомусь одному музичному напрямку. Найчастіше фолку чи року. Тоді як масштабні іноземні фестивалі представляють усю палітру музичних стилів і напрямів. Таким був Open’er Festival 2007, що пройшов у польській Ґдині. Усі, по суті, доволі прикрі пробіли в організації, просто нівелювалися, коли фест затис усіх у своїх міцних безсонних обіймах і під звуки істеричного електронного одкровення Бйорк проковтнув...
Описувати фестивалі, а тим більше якісні, справа невдячна. Враження від них перебувають у сфері швидше емоційній, ніж раціональній. Фестиваль один, але у кожного він свій. Мабуть, розповідь про такі заходи мала би бути поезією. Або принаймні білим віршем. Open’er Festival 2007 у Польському місті Ґдиня (що на Балтійському морі) не можна назвати ідеальним фестивалем. Організаторам не вдалося уникнути прорахунків, а специфічний балтійський клімат спричинив зовсім не фестивальну погоду. Але, зрештою, уся Польща і Європа їхали сюди зовсім не за цим. Передусім за якісною музикою, звуками найвищого світового ґатунку. Першопричина Open’er, усіх зусиль тих, хто фестиваль організовував, а також тих, хто перетинав незліченну кількість кордонів, — це безсумнівно
МУЗИКА
Open’er називають найзначнішою музичною подією у Польщі. Переглянувши список музикантів, що виступали тут, починаючи з 2002 року, переконуєшся в цьому. Franz Ferdinand, Massive Attack, Snoop Dogg, Lauryn Hill, The White Stirpes — це лише деякі з них. Не менш важкою була і цьогорічна музична артилерія: Bjork, Sonic Youth, Beastie Boys, Muse, The Roots, Laurent Garnier, Groove Armada, Bloc Party, LCD Soundsystem. Усього 10 іноземних і 30 польських гуртів. Про масштаби фестивалю свідчить і увага преси. Так, Open’er Festival 2007 став центральною подією в декількох випусках найвідомішого польського засобу масової інформації — Gazeta Wyborcza.
Один із хедлайнерів aестивалю — культові британці Sonic Youth відомі прихильникам як одні з ветеранів інді-музики. Їх знають ще з 80-х. Саме тоді вони стали відомими на весь світ. Для ідолів минулого століття їх активність на сцені була доволі вражаючою. Останнім у перший день прогримів сет відомого французького електронника Лорана Гарньє, його виступ супроводжувався фантастичним візуальним шоу.
Другий день став бенефісом для американців Beastie Boys і британців Muse. Beastie Boys — це перші «білі» американці, які стали гуру традиційно «чорного» хіп-хопу. Своєю творчістю вони заслужили прихильність молоді усіх «кольорів». Muse — володарі премії МТV як найкращий «живий» гурт. Вокаліст, гітарист і клавішник Метью Белламі разом із басистом і ударником вийшли на сцену вже після першої години ночі, а закінчили виступ о 2.30, коли вже світало. Саме у Muse було найвражаюче світлове шоу з усіх виконавців, а їхнiй виступ був один із найемоційніших.
В останній день фестивалю на сцені виступила топ-учасник фестивалю співачка Бйорк. Ісландку можна назвати однією з хедлайнерів не тільки Open’er Festival 2007, а й світової музичної братії. Бйорк виступала разом із невеличким хором, духовими інструментами, барабанами і дивовижним сенсорним діджейським семплером. Враження від виступу співачки були суперечливими. Для когось її виступ став апофеозом фестивалю і ледь не всього життєвого шляху, а хтось говорив, що вона значно сильніше і потужніше звучить у плеєрі.
Загалом, для кожного хедлайнер Open’er був свій. На подібних фестивалях відчуваєш, що будь-яка якісна музика, навіть якщо вона не відповідає твоїм жанровим смакам, заслуговує на увагу. І має особливу енергетику, яка примушує сумувати чи радіти життю просто тому, що так почувається в цей момент музикант.
Але насправді сіль не тільки у музиці. Один мудрий і досвідчений музичний критик сказав: «Фестиваль — це дещо абсолютно особливе. Просто виступ музичних гуртів — це концерт. А на фесті найважливішою є інша річ —
АТМОСФЕРА
На Open’er Festival 2007 вона відчувалася цілодобово. Виступи музикантів на чотирьох майданчиках в середньому тривали до другої ночі, але на цьому фестиваль не завершувався. Адже три дні це так мало... Переважна кількість гостей намагалися спати якомога менше, аби якомога більше пережити, почути і побачити. Щоправда, вдень фестивальне життя потроху стихало. Власне, і самі фестивальні майданчики були зачинені з ранку до 15.00.
Територіально Open’er Festival 2007 гримів на величезній площі колишнього військового аеропорту Babie Doіy, що розташований на окраїні Ґдині. Дістатися до фестивальної території з центру міста можна було на спеціальному безкоштовному автобусі. Інформаційні пункти «Опенера» працювали біля головного вокзалу. Там можна було придбати квитки на фестиваль, а також обміняти їх на «квитки» для входу безпосередньо на концертну територію — спеціальний браслет. Придбати квитки можна було також у касі перед входом на територію фестивалю. У перший же день заходу ще з 8 ранку перед касою вишикувалася черга, яка складалася переважно з українських «фестивальників». І хоча більшість розраховувала на проживання у наметовому містечку, організатори повідомили, що квитків із правом проживання у кемпінгу вже немає, а придбати це право окремо неможливо. Ситуація ускладнювалася тим, що саме на території наметового містечка знаходилися всі «зручності» — вбиральні і душі. Небажання надавати місце для кемпінгу організатори пояснювали неочікувано великим напливом народу. Проте питання з кемпінгом вирішувати все ж вдавалося, щоправда, на рівні неофіційному. Між іншим, для тих, хто сподівався на «шару», надії розвіялися високим парканом, яким була оточена фестивальна територія, і справжнім колючим дротом на ньому.
Неприємно здивували ще в перший день фестивалю величезні черги на отримання вхідних браслетів. У довжелезній колоні людей під нещадним сонцем доводилося вистоювати мінімум годину. Але довго спеку витримувати не довелося. Уже на другий день балтійське узбережжя показало свій характер і увесь фестиваль: і концертна територія, і кемпінг — перетворився на болото. Найоптимістичніші зразки
HOMO FESTIVUS
раділи і цьому, розбігаючись і стрибаючи у мутні калюжі під нереальні звуки Bjork і LCD Soundsystem. Треба сказати, що фестивальний народ — це абсолютно особливий вид — продукт специфічної еволюції свідомості, замішаній на музиці, подорожах і вічному «Живи швидко, помри молодим». Хоч би ким був кожен із homo festivus у житті, на фестивалях усі відкриті для спілкування, дружні і готові допомогти. Твій статус десь там у реальному житті, твоя національність, віра тут не мають жодного значення. Тут панує свобода. У певному розумінні. До речі, свобода під назвою Open’er Festival 2007 коштувала 65 євро. Ціна, що прийнятна для європейської молоді (і не тільки, адже у Ґдині були і австралійці, і японці, і китайці), навряд чи доступна для українського загалу. Попри це на фестивалі можна було зустріти і наших земляків. Вова Ващенко, вокаліст київського гурту ХВК, так коментує фестиваль: «В Україні поки що неможливе проведення заходів подібного рівня. Причини? Мабуть, гроші, інертність наших слухачів. Але те нове покоління, яке зараз підростає, люди, яким зараз 15— 16 років, більш європеїзовані, більш відкриті і інтегровані у сучасні світові музичні тенденції, ніж покоління попередні. Можливо, років за 10 в Україні і з’являться подібні фестивалі. Але зараз, на жаль, на мою думку, це неможливо. Від Open’er враження у мене в основному позитивні, навіть незважаючи на погоду. Я насправді знав, на які команди я їду. Я їхав на Beasty Boys, яких я слухаю вже років 15—20. Я хотів їх побачити, і вони мене просто вбили. Хоча були ще і з організацією проблеми. Особисто мені не вистачало поінформованості. Окрім того, важко було знайти житло для тих, хто жив не у наметовому містечку, а шукав притулку у самій Гдині. Мабуть, саме місто було не готове до такої кількості людей. Але позитивні враження від музики все перебили. Мені пощастило двічі, адже потім я потрапив на концерт Red Hot Chilly Peppers, що так само проходив у Польщі за декілька днів після фестивалю. Дві години концерту на переповненому стадіоні. Вони були навіть кращими за Beasty Boys».
ЗАПИТАННЯ «Дня»
Спостерігаючи за фестивальним людом і вдихаючи його атмосферу, мрієш про те, аби в Україні теж стали можливими такі дійства. Зрештою, нашій музиці не вистачає чогось космополітичного. Чи можливе нині в Україні проведення подібних фестивалів?
Юрко ЗЕЛЕНИЙ , музичний критик:
— Я думаю, що з масштабними іноземними фестивалями можна порівняти «Рок-Січ», яку минулого року влаштував Олег Скрипка. Звичайно, то був не такий розмах, але шлях правильний і модель така сама. Фізично провести такий фестиваль у нас можливо, і є люди, які навіть знають як і вміють, але для цього треба долучити достатню кількість коштів. Як від коштодавців (за рекламу та інші вигоди), так і від платного входу. От з другим у нас проблеми. Народ нагодований дармовими дійствами. Мовляв, навіщо платити, якщо через тиждень можна подивитися на ті самі гурти задурно? Окрім того, з досвіду «Рок-Січі» вийшли цікаві підрахунки. Виявилося, що дорожче, ніж собівартість квитків, було б задіяти сам механізм їхнього продажу (якщо робити квитки доступними — в межах 10—15 гривень). А виставити 50 гривень наразі ще не можна. Щодо виконавців, то для нас зараз відкритий цілий світ. І, як доводять концерти і виступи різноштибного формату, починаючи від популярних виконавців і закінчуючи зірками на глибинній альтернативній сцені. Але знову ж таки їм треба оплатити гонорар, усі поточні видатки. Тобто будуть гроші — будуть виконавці. А люди на такі дійства будуть приходити. Наприклад, «Шешори» збирають вже до 10 тисяч людей. Це при тому, що там тільки одні підмостки. На «Рок-Січі» було три сцени і протягом трьох днів там побувало близько 50 тисяч людей. Якщо говорити про західні фестивалі, що збирають по кількасот тисяч — той самий Sziget, на який з’їжджається по 100, 200, 300 тисяч, іноді навіть до півмільйона, то це вже як невелике місто. Потрібна дуже велика організаційна робота. І люди там збираються з усієї Європи. Для них заплатити за вхід 50 євро і більше — це нормально. Але питання в тому, чи приваблює їх це дійство. Фестивалі — це товар, який потрібно розкручувати на тих теренах, у тому інформаційному полі. Sziget став відомим в Україні у другій половині 90-х, тоді він ще називався Pepsi Sziget. Рік від року все більше людей туди їздить. Окрім того, впливає ще такий чинник, як туристична привабливість країни.
