В епоху глобального ринку інформації презентація сучасного мистецтва вимагає використання нових технологій. Це неминуче міняє стратегію показу творів мистецтва. Музейна експозиція перетворюється на консультаційний центр, пропонуючи нові можливості прямого доступу зацікавленого глядача до нових артефактів. Так ми непомітно опиняємося на шляху до інтеркультурності інформаційного суспільства недалекого майбутнього.
Спільна виставка Інституції нестабільних думок і Музею культурної спадщини «Жартома» — симбіоз окремих культурних традицій. А також — пошук їх правильного співвідношення з культурними можливостями технологій. Власне технічну базу для цього надала компанія Philips.
Провідник сучасного мистецтва — куратор — піднімає певну проблему, окреслює яку-небудь ідею, яка повинна бути переконливо і чітко виражена. Куратор Наталія Філоненко вже не перший раз створює інтернаціональні проекти з участю українських, російських художників та художників діаспори. При закладенні логічної ідеї свого проекту Наталія Філоненко вдається до хитрощів деміурга, покликаних подолати неминучу тлінність матерії, бо в інформаційних реаліях парадокс «немає нічого матеріальнішого за думку» набуває нового звучання. Ця хитрість виникає з трьох елементів: універсальних якостей людської душі (хороший, поганий, злий, а у цьому випадку — смішний), здібності випробовувати живе задоволення і властивої душі пристрасті. Погляд куратора на перераховані речі неупереджений, напевно, тому і підхід — дуже енергійний. Динаміка побудови експозиції властива всім проектам Філоненко. Це професійний авторський почерк роботи над упорядкуванням механізмів-об’єктів у їх асоціації із задоволенням і пристрастю. Глядачеві легко й утішно підключатися до гри-роботи відповідно до задуму художника і природних властивостей наявного матеріалу.
Iз п’яти представлених на виставці різних за стилем, якостями, але неодмінно дотепних відеопроектів витонченістю виділяється «Скромність великого значення» Аркадія Насонова (Амстердам). Він — один iз сотні з лишком комісарів міжнародної групи «Хмарна комісія», котрі працюють по всій Європі. Відео Насонова — плід ручної анімації: художник у певному напрямі розчісує пальцями ворс двох автомобільних килимків з портретами братів Кеннеді. Камера фіксує результат цього рукопашного збудження: незвичайну міміку, лоскітливе підморгування і дитячий лепет бренд-політиків. Завершує враження музичне оформлення Арт Риби (Дмитра Білоярцева) у модному стилі easy listening.
Проект «Художник — заручнику» Ігоря Гусєва (Одеса) руйнує стандарти експозиції, так, ніби повсякденність музейного життя була порушена нападом, пограбуванням, захопленням заручників. В одному з залів усі експонати зняті зі стін і поставлені на підлогу. Для того, щоб опинившись у делікатному становищі, лежачи на підлозі — як, судячи з фільмів, це звичайно буває при нальотах — постраждалі могли не нудьгувати, але розглядати твори мистецтва. Турбота художника про заручників, хоч в іронічному контексті, свідчить про співчуття.
Ще один учасник виставки — Сергій Ануфрієв (Москва) — просто класик пострадянського концептуального мистецтва. Він перебуває у московській групі «Інспекція Медична герменевтика». Творчість медгерменевтів науковоподібна. Дискурсивним методом — шляхом логічних висновків — вони працюють у сфері синтезу образотворчого мистецтва, філософії, літератури. Незважаючи на дуже широке використання у вітчизняному мистецтвознавстві терміну «концептуальне мистецтво», правильно відрiзняти його від відео-арту, мінімаль-арту, перфомансу та інших напрямів сучасного мистецтва. Концептуальне мистецтво грає зі значенням світового порядку, його минулого, теперішнього і майбутнього, яке зовсім не вичерпало до кінця закладених можливостей. Воно апелює до ідей, до ідей відносин і відносинами між ідеями, формуючи нереальний світ. По відношенню до нього ми, глядачі з буденного предметного світу — випадковість.
Як музейні експонати, у скляних вітринах — Сергій Ануфрієв представив серію «Чарівні предмети»: чарівну паличку, яйце Кощія Безсмертного і шапку-невидимку. Якщо грати за іронічними правилами московської концептуальної школи, цей набір предметів можна визначити терміном «парамен». Згідно «з Додатковим словником С. Ануфрієва», парамен — це «мнемічний букет», тобто зв’язка вражень, що зберігається пам’яттю». У цьому випадку — пам’яттю майже генетичною. Казковий парамен Ануфрієва став надбанням київської публіки, котра, очевидно, мріяла про це з дитинства. Але візуальна версія такого могутнього парамена несе у собі небезпеку відвернути глядача від усіх мислимих занять, і загроза очманілої ідеї пограбування музею значно зростає. Куратор виставки Наталія Філоненко передбачила і це.
