Церемонія вручення призів відбувалася у Берлінському театрі
Шіллера на Бісмаркштрассе, де по сусідству розташувалися штаб-квартири
найбільших німецьких кінопродюсерських компаній. Як тільки ми зайшли до
цього театру, пробравшись через потрійний заслін папарацці і різних телекоманд,
один мій знайомий, помітивши безліч охоронців, спитав у мене: «Може, хтось
із «нових росіян» приїхав?» «Нових росіян» у залі не виявилося, і вся ця
армія у цивільному з навушниками і переговорними пристроями навіть до членів
німецького уряду, які спокійно зайняли свої місця в залі, схоже, також
відношення не мала. Все пояснилося присутністю «крутої» (за нашими, та
й за німецькими оцінками) кіноделегації зі США. Серед прибулих американців
виднілися Девід Лінч зі своїм продюсером, Роман Поланські з дружиною, Мелані
Гріффітс та багато інших іменитостей.
Проте почати хочеться все- таки з іншого: з роботи журі.
До «півфіналу» вийшли спочатку 30 європейських картин, до яких потім дивним
чином додався ще й епохальний тригодинний фільм Іштвана Шабо «Зонненшайн».
Були у цьому списку роботи, про які прийнято говорити: «подивитись і забути
назавжди». Так що, відповідно, їх згадувати не буду. А з явних успіхів
минаючого року варто назвати німецько-турецький фільм «Подорож до сонця»,
що промайнув в одній із номінацій, але жодного призу не отримав. Була ще
цікава кінокартина «Нічні об'єкти» (Німеччина), яка навіть до номінації
не потрапила. Шведський, вже відзначений на багатьох фестивалях, включаючи
і нашу «Молодість», фільм «Клятий Омоль» також не залишився «за бортом»
і потрапив у номінацію категорії «Кращий європейський фільм 1999 року».
А загалом із цією номінацією сталося щось дивне, вона з трьох розбухла
до восьми фільмів, так що можна тільки догадуватися, який був тиск з боку
деяких продюсерів на правління Кіноакадемії. І хоч усі ці фільми зроблені
дуже пристойно і професіонально, але знак рівності між ними я б не ставив.
Втім, слід зауважити, що від кількості номінованих картин назва фільму,
що переміг, не змінилася. Ним виявилася картина іспанського вже культового
режисера Педро Альмодавара «Все про мою матір» — блискуча мелодрама, масова
і касова, цілком здатна конкурувати з американськими фільмами.
Вже згадана мною картина Іштвана Шабо «Зонненштай» відзначена
відразу у декількох номінаціях. Іштван Шабо разом з Ізраїлем Горовцем розділили
приз «За кращий сценарій», що само собою виявилося відразу і «пряником»
і ляпасом, оскільки з режисурою у цьому дорогому фільмі проблем, як для
метра, було забагато. Лайош Колтай за цю ж картину був визнаний кращим
європейським кінооператором, а Ральф Фіннес, що зіграв головну роль, став
«Кращим європейським актором».
Фільм Педро Альмодовара «Все про мою матір», крім головного
призу, отримав також приз глядацьких симпатій — понад 150 000 звичайних
кіноглядачів від Португалії до Чехії голосували прямо у кінотеатрах або
за допомогою Інтернету. А Сесілія Рот, що зіграла головну жіночу роль,
стала «Кращою європейською кіноактрисою».
«Кращим короткометражним фільмом» року став італійський
фільм «Ласкаво просимо до Сан-Сальваріо» (режисер Енріко Верра), кращим
документальним — «Клуб Буена Віста» (Німеччина — США, реж. Вім Вендерс).
Спеціальний приз Фассбіндера «Європейське відкриття року» було вручено
англійському режисеру Тіму Роту за фільм «Воєнна зона». Американські кінознаменитості,
як виявилося, прилетіли також не даремно. Антоніо Бандерас і Роман Поланські
отримали призи «За європейський внесок у світовий кінематограф». Девід
Лінч отримав приз за кращий неєвропейський фільм — «Проста історія». За
досягнення у світовому кінематографі нагороджено і композитора Енніо Морріконе,
чию музику наші глядачі, на відміну від прізвища, знають дуже добре («Якось
в Америці», «Жменя доларів», «Кінотеатр «Парадиз» та десятки інших фільмів).
Сама церемонія цього року виявилася дещо затягнутою, та зате транслювалася
«живцем» у більше ніж двадцятьох країнах. А потім усі гості переїхали з
колишнього Західного Берліна у колишній Східний і опинилися на острові
Айвердер, де у величезному павільйоні телестудії «Берлін» були накриті
рівно сто круглих столів, а на сцені грав найкращий свінг-оркестр Берліна.
Відзначали свято кіно і ті, що програли, і ті, що виграли. Усі веселилися,
один Девід Лінч ходив як неприкаяний і весь час намагався додзвонитися
комусь по мобільному телефону. Їли, пили, танцювали до самого ранку. На
тому і попрощалися до наступного року.
Свято відбулося, але за кілька днів, що йому передували,
в Берліні відбулися кілька важливих зустрічей, завдяки яким, хочеться вірити,
майбутнє європейського кінематографа стане ще більш безхмарним. На спільних
засіданнях Європейської кіноакадемії та Європейської комісії (до речі,
там були присутні і міністри культури кількох європейських держав) було
вирішено вимагати від Європейської Ради збільшення річного бюджету на кінематограф
до 450 мільйонів євро. Всі ці гроші повинні надійти на рахунок програми
Європейської ради «Медіа-плюс» і звідти вже розійтися по конкретних кінопроектах.
Схоже, що і наступного року європейські кінематографісти без роботи не
залишаться. Фінансова криза їм не загрожує, а ось криза нових ідей і хороших
сценаріїв, про яку вже не один рік кажуть, триває. І тут лише грошима проблеми
не вирішити.
