Цими днями у Національній філармонії відбувається Музичний фестиваль, присвячений 80-річчю НСКУ. На високій хвилі нещодавніх гучних святкувань низки ювілеїв — 70-річчя Євгена Станковича та Михайла Степаненка, 75-річчя Валентина Сильвестрова, культурно-громадський резонанс яких вийшов далеко за межі Києва, Національна спілка композиторів України готується до свого свята.
Саме листопад далекого 1932 року вважається точкою відліку історичного поступу цієї унікальної творчої організації, що пройшла складні етапи пошуків професійної самоідентифікації — від Всеукраїнського музичного товариства ім. Леонтовича (1922 р.), Всеукраїнського товариства революційних музик (1928 р.), Спілки радянських музик України (1932 р.), Спілки радянських композиторів України (1939 р.), Спілки композиторів України (1957 р.) і нарешті 1999 року дістала статус Національної. Власне, з нагоди цієї поважної дати НСКУ в Національній філармонії України відбудуться «Ювілейні асамблеї», в рамках яких у виконанні провідних столичних колективів — камерних хорів «Київ» і «Хрещатик», а також академічного хору ім. П. Майбороди (5 листопада) — звучатимуть твори Б. Лятошинського, Є. Станковича, Б. Фільц, В. Мужчиля, І. Щербакова, В. Сильвестрова, В. Степурка, Л. Дичко та інших сучасних українських композиторів. А 5 листопада на сцену вийде Національний ансамбль солістів «Київська камерата», аби презентувати камерні твори М. Скорика, Г. Ляшенка, О. Козаренка, В. Зубицького та інших авторів.
Актуальні проблеми функціонування НСКУ в сучасних умовах і глобалізаційні світові тенденції обговорюватимуться на круглому столі «Асамблей», а заключне святкове засідання Правління НСКУ стане своєрідним знаком оклику ювілейних урочистостей.
Сьогодні в лавах Спілки творять високе академічне мистецтво музики два Герої України, 22 народні артисти України, 66 заслужених діячів мистецтв, 5 академіків, 6 членів-кореспондентів АМУ, 15 Шевченківських лауреатів, 36 докторів наук, 63 професори, 25 лауреатів Премії ім. Лисенка, 13 лауреатів Премії ім. Лятошинського, 21 лауреат Премії ім. Ревуцького тощо. У складі нинішньої Спілки діє 286 композиторів і 168 музикознавців — це потужний локомотив національної еліти. Втім, маючи за плечима тяглу й непросту історію, величезні здобутки в сфері академічної музики, сьогоднішнє життя цього творчого об’єднання є вельми далеким від довгоочікуваної стабільності й бажаної фінансової визначеності.
Своїми міркуваннями щодо стану Спілки в контексті реалій сьогодення та про майбутнє наша розмова з головою правління, першим секретарем НСКУ, композитором Ігорем ЩЕРБАКОВИМ.
— Нині Спілці доводиться займатися організацією концертного виконання музики наших композиторів, зокрема через організацію фестивалів, ювілейних концертів тощо. Варто підкреслити, що Міністерство культури лише здійснює фінансування цих заходів. Окрім Спілки, в Україні не існує більше структур (типу офіційних фондів), що займалися б улаштуванням концертів академічної музики. До того ж у нас досі немає закону про меценатство. Тобто вже цим визначається важлива функція Спілки для підтримки в Україні академічної музики. Адже, судячи з реалій, вона не є пріоритетом нашої держави, а розвиваються жанри масової музики...
— У світі є приклади іншого ставлення держави до академічного мистецтва?
— Якщо порівнювати картину взаємовідносин держави й композиторів академічного напрямку, скажімо, в Польщі, то там щорічно держава виділяє Спілці композиторів (яка є дуже потужною структурою) близько трьох мільйонів доларів на розвиток академічної музики (проти наших щорічних 250 тисяч гривень)! І Польська спілка власноруч фінансує свої фестивалі, причому 20% вартості від їх проведення залишається у неї. Це, звичайно, підносить престиж академічної музики. Крім того, влада підтримує молодих композиторів, заохочуючи їхнє професійне зростання стипендіями. Зрозуміло, що такий стан речей забезпечує певну свободу дій: Польська спілка спроможна гарантувати достойний прийом у себе музикантів з інших країн і широко популяризувати свою музичну культуру за кордоном.
— А яка ситуація зараз у пострадянських країнах?
— Наприклад, в Литві ситуація є ідентичною, хоча існують і певні труднощі, подібні до наших. Проте Литовська спілка знаходиться у світовому музично-інформаційному полі і, перебуваючи в Євросоюзі, відчуває посилену увагу до себе з боку євроспільноти, яка опікується питаннями академічного мистецтва. Вона має серйозну базу для виготовлення компакт-дисків, різноманітних друкованих видань, буклетів, реклами тощо. В Азербайджані влада платить композиторам для написання музичних творів близько 30 стипендій у розмірі середньої місячної зарплатні (близько 300—400 євро). Наприклад, в Росії значну допомогу композиторам надає РАА — агентство з авторських прав: воно виділяє кошти на проведення концертів, випускає свій часопис, присвячений фестивалю тощо.
— На вашу думку, коли в Україні відбудуться зрушення щодо більшої зацікавленості владних структур у розвитку й функціонуванні національної академічної музики?
— Цього року передбачається певна динаміка у наших взаєминах із Київською адміністрацією, зокрема з головою КМДА Олександром Поповим. І це стало відчутно при проведенні фестивалю «Музичні прем’єри сезону», що набув нового масштабнішого формату. Кілька зустрічей ми мали і з віце-прем’єр-міністром України Раїсою Богатирьовою. Можливо, з часом нам вдасться вирішити й болюче питання закупівлі композиторських партитур, тобто авторських гонорарів. Нині український композитор вважає себе щасливим, коли почує виконання свого опусу, не мріючи про гонорар. І знов не можу не згадати сусідку-Польщу, де на цей рік владою було виділено два мільйони злотих (близько 600 тисяч євро) на закупівлю музичних партитур. При цьому діапазон одноразового гранту сягає від 2000 до 15 000 євро, що включає одночасно гонорар і фінансування виконання твору. І як тут не побачити відмінності становища художника і композитора? Адже художник може в будь-який момент власноруч продати своє полотно — це матеріальний предмет, у той час як композитор, написавши симфонію, може розраховувати лише на підтримку владних структур... До речі, у Великобританії цьогоріч виділено 10 мільйонів фунтів стерлінгів на закупівлю музичних партитур, у Франції — 5 мільйонів євро. Ось де справжня підтримка держави! В Україні ж найбільший гонорар складає аж... 6000 гривень! Як кажуть: «Відчуйте різницю»!
І все ж завдяки фестивалям, які організовує Спілка, навіть при скромній фінансовій підтримці Міністерства культури, нам вдається високо тримати планку вітчизняної академічної музики, зокрема за рахунок високопрофесійних виконавців.
Нам, врешті-решт, необхідно знайти спосіб розв’язання правових колізій навколо академічної музики і досягти того, щоб вітчизняне законодавство не заважало, а навпаки — сприяло розвитку української музичної культури, водночас підносячи престиж нашої академічної музики на міжнародних теренах.
