Мабуть, іще з часів романтизму, коли Європа раптово захопилася Шехерезадою та запахом східних прянощів, східна культура тут має дещо неповноцінне і типово спримітизоване представлення. І ці уявлення зовсім не поглиблюються з кожною наступною хвилею європейської приязні до східної екзотики, а тільки змінюють об’єкт свого обожнювання. Щодо індійської культури, то вона традиційно позиціонується як культура танцю живота, популярного індійського кіно та каррі. Але це — далеко не все. Точніше, всі перелічені складові хоч і є частинами індійського світу, втім, мають доволі умовний стосунок до того, що можна назвати індійським глибинним. А індійське глибинне — це, до прикладу, класична музика, яка, як відомо, має тисячолітнє коріння. На відповідну цим тисячоліттям глибину вона і кидає свій якір у людську душу. Щоправда, тільки в ту, яка хоче чути.
Коли про музикантів кажуть як про легендарних, багато хто може не йняти віри таким визначенням і пропускати їх повз вуха. Доки ці вуха не почують ту музику, що заслужила статус легендарної.
Амджад Алі Хан — музикант легендарний, найвизначніший у сучасній Індії майстер гри на сароді (струнний музичний інструмент). Оскільки численними регаліями так само сьогодні нікого не здивуєш, скажемо тільки, що виступає він у найзнаменитіших концертних залах світу й нагороджений усіма існуючими дипломами та медалями в Індії та за її межами. Але всі ці нагороди-ордени-звання здаються самі по собі зрозумілими й одночасно втрачають будь-який сенс, коли йдеться про найголовніше — музику. Амджад Алі Хан є представником шостого покоління майстрів гри на сароді. У Київ він приїхав разом із тими, хто його музично-сакральну справу продовжує — своїми синами Амджадом та Аяаном, вже сьомим покоління сародистів; а також із двома майстрами Танмоєм Босом та Мітхілешем Кумаром Джха, що створюють ритмічну оправу для звучання сароду грою на таблах.
Амджад Алі Хан виступив у Києві завдяки старанням головного організатора події — театру «Накшатра», який фактично виконує функції індійського культурного центру в Україні. Саме «Накшатра» організував весною цього року концерт індійського майстра гри на бамбуковій флейті Пандіта Харі Прасада Чаурасії (див. «День» №66 від 16 квітня 2009 р.).
Свій виступ у Національній опері України Амджад Алі Хан почав із мелодії, що присвячена Махатмі Ганді. «Це майже національний гімн Індії», — зазначив маестро. До речі, серед численних платівок музиканта є окреме видання, присвячене цій культовій особистості, — «Пам’ятаючи Махатму Ганді».
Судячи з того, як приймали Амджада Алі Хана в Києві, зокрема, Надзвичайний і Повноважний Посол Індії в Україні, музиканти в Індії мають особливий статус. Хоча музикознавець, майстер гри на багатьох (у тому числі східних) інструментах Олексій Кабанов стверджує, що не всім індусам подобається індійська класична музика — так само як не всім європейцям подобається європейська класична музика.
— Це елітарне мистецтво, — стверджує Олексій. — Освічені, культурні європейці сприймають однаково адекватно як європейську музику, так і азіатську. Класика є класика. А якщо заглибитися в архаїчні часи, то можна побачити, що музика Сходу та Заходу майже не відрізнялася. І лише потім ця прамузика розподілилася на східну та західну хвилі.
Тепер спільні витоки цієї прамузики майже неможливо відчути за численними трансформаціями, впливами та нашаруваннями. У Сходу та Заходу навіть розуміння музики як такої різне.
— Світ звуку, ритму об’єднує всіх людей. Але європейська та індійська традиції мають серйозні відмінності, — розповідає маестро Амджад Алі Хан. — Індійська класична музика не записується і не читається. Вона побудована на імпровізації. Тому кожен концерт є унікальним, бо музиканти більше ніколи його не повторять. В індійській музиці також велике значення має духовність, благословення старших, благословення гуру та благословення батьків. Духовний аспект є дуже важливим: музикант має жити добром, не розчаровувати своїх батьків, постійно молитися та медитувати.
Аби уникнути жалюгідних спроб описати музику маестро-сародиста та його синів, зазначимо тільки, що цього вечора в Опері кінчиками своїх нігтів грав сам Дух.
