У мистецькій галереї «ІконАрт» відкрилася виставка фотографічних робіт, обрамлених у старі віконні рами. Тепер з тих віконних рам на нас дивляться скульптурні зображення святих зі старих галицьких цвинтарів. Ідея такого проекту «Вікна» належить львівським митцям Оксані Романів-Трісці та Андрію Кісю.
Демонтовані віконні рами зі старих львівських будинків оформлені, як картини. Зі звороту під скло підкладені фотографії меморіальної скульптури. Для виразності вони підсилені мальованими обрамленнями.
Як пояснюють автори цієї виставки, задум такого подання є історично обгрунтованим — у ХІХ столітті, з появою доступного скла, подібний спосіб використовували для оформлення релігійних зображень. Графічні видруки підкладали під скло та обрамлювали, а для урізноманітнення скло зі звороту орнаментували й частково кольорували. Таким чином створювали недорогі тиражовані ікони, призначені для домівок.
Андрій Кісь зізнався, що на цю тему його надихнув приятель, який живе у віддаленому селі в старенькій батьківській хаті, гарно вибіленій. Поряд на подвір’ї є нова хата, яку господар будував півжиття, і тепер заходить до неї час від часу, а живе у старій. Із вікна тої хатини, якраз того, що перед письмовим столом приятеля, видно старий єврейський цвинтар — окописько. «Сотні пам’ятників, прямих і похилених, довгі вечірні тіні, жінки та кози... Цей сюжет був ідеально закомпонований у вікні та незмінний уже понад сто років, відколи збудували хатинку... Часом на цей цвинтар, якому уже понад триста років, приїжджають дослідники, щось описують, вимірюють пам’ятники, відчитують давні тексти надгробків. Господар, помічаючи цих людей крізь вікно, виходить і годинами водить їх провінційним містечком... На протилежному пагорбі від хатини приятеля розкинувся старий християнський цвинтар з десятками шедеврів народної скульптури. На цій околиці немає будівель, а отже, й вікон, з яких можна його споглятати», — розповідає Андрій Кісь. Тож фотохудожник вирішив цю прогалину заповнити.
«Проект «Вікна» — це ностальгія за минулим, і водночас — погляд у майбутнє. Це прискіпливий погляд сучасника, який надіється, що крізь давнє скло, побачить певний ракурс власної історії», — вважають її організатори.
