Про особливо інтимні, еротичні мотиви в українському мистецтві, зокрема в літературі, прийнято зазвичай або нічого не говорити, або говорити погане. Утім, популярність навіть однієї збірки «Ніч еротичної поезії» (видавництво «Зелений пес») засвідчує: попит на поезію з еротичними мотивами серед українських читачів відчутний. Ця збірка не тільки швидко стала популярною, а й скандальною. Наклад книжки розійшовся дуже швидко. Нещодавно «Зелений пес» видав другий том книжки під назвою «Ніч еротичної поезії non-stop», для упорядкування якого в соціальних мережах навіть оголосили кастинг еротичних поетів. Цю збірку буде представлено на Форумі видавців у Львові. Поезія з еротичними мотивами, звісно, має право на існування. Утім, вона має бути мистецтвом, а не порнографією. Про роль «еротичного чинника» в українському мистецтві та принципову межу між естетикою в поезії та літературним «сміттям» «День» розмовляв із поетесою Олесею МУДРАК.
— Еротична лірика — то є справжнє мистецтво. Варто пригадати поетичну спадщину Сапфо, Анакреонта, Овідія. Їхні поезії вважаються високим мистецтвом, як і доробок трубадурів, труверів, міннезінгерів. Еротичні мотиви властиві не лише авторським літературним творам, а й фольклору. На жаль, досить довго вони вилучалися з літературного простору, перетворюючи його на виразно цнотливий, «дистильований». Окремі еротичні вірші спостерігалися в Тараса Шевченка, Івана Франка, Павла Тичини, Василя Пачовського, Михайля Семенка, Максима Рильського, Наталії Лівицької-Холодної та інших наших митців. Певні зрушення в українській поезії сталися завдяки «сексуальній революції», що відбулася в 1990-х роках, — нагадала Олеся Мудрак. — Не всім до снаги розмежовувати еротику й порнографію. Еротика, як на мене, ѓрунтується на одивненні, на чутті тонкої єдності тіла і душі, чого не спостерігається в любовній (платонічній) літературі. А от порнографія побудована на біологічній основі, на натуралістичному виверженні інстинктів. Вона розходиться з категорією прекрасного, нехтує душею. Еротична лірика, як і любовна, тяжіє до розкутих вітальних форм вираження. Вона дарує читачам чуття прекрасного, що відкриває онтологічну основу буття, гармонію між чоловіком та жінкою.
— А чому так звана сексуальна революція в українському мистецтві розпочалася лише на початку 1990-х?
— Вона визріла значно раніше, але не було можливості для втілення її в житті. Навіть у колишньому Радянському Союзі еротика в мистецтві, зокрема в літературі, була. Просто вона не афішувалася, часто поширювалася в жанрі анекдотів. Поети писали «в шухляду». Але, як казав Михайло Булгаков, «рукописи не горять». Коли я досліджувала це питання, то знайшла прекрасні зразки еротичної поезії Ірини Жиленко, Миколи Вінграновського, Анатолія Кичинського, Марії Матіос та інших наших поетів. Навіть Ліна Костенко не оминала цієї теми, доречно згадати її чудовий вірш «Екзотика». Але ж ніхто не засуджує метрів — навпаки, ми захоплюємося їхнім мистецтвом. Не можна не захоплюватися граційними рядками Дмитра Павличка: Ти, мов яблуко з галузки,/ Впала в трави молоді./ Я звільнив тебе від блузки, Клавши руку на груді...».
Прекрасні з цього погляду також пізні тексти Івана Драча. В його збірці «Противні строфи» знаходимо рядки: «...степів розкішне різнотрав’я, і твій одкинутий берет...». Можна наводити безліч творів українських поетів з еротичними акцентами. Найбільше їх почали друкувати якраз у 1990-х роках. Тому розмови про відсутність еротичних мотивів в українській літературі — безпідставні.
Першим спробував зробити «еротичний прорив» в українській літературі відомий літературознавець Микола Сулима. Він 2001 року видав збірку «Бандурка», а потім, 2008-го, — антологію еротичної поезії «Сяйво білого тіла». Згодом його слідами рушили Іван Лучук та Вікторія Стах, котрі упорядкували другу українську еротичну антологію «Біла книга кохання». Із часом брати Капранови та Сергій Пантюк видали збірку «Ніч еротичної поезії», яка має найбільший попит серед шанувальників лірики. Нещодавно з’явилося друге видання «Ніч еротичної поезії non-stop», з нагоди якого оголосили народний кастинг еротичних поетів.
— Ви не лише на творчому рівні цікавитеся еротичними мотивами в поезії, а й захистили із цієї теми одну з перших у нашій країні кандидатських дисертацій — «Українська еротична лірика: жанрова специфіка та ідіостилі»...
— Коли я вирішила, що писатиму дисертацію саме з еротичної лірики, то зіткнулася з проблемою — не могла знайти наукового керівника. Літературознавці казали, що це несерйозна тема, що еротика — це абсурд, а не наука. Лише Наталя Костенко, доктор філологічних наук і професор, підтримала мене. Вона розуміла, що цю тему варто досліджувати в аспекті теорії літератури, її можна і потрібно з наукового погляду сприймати серйозно. Важливим моментом для еротичної лірики є не фізична властивість тіл, а підвищений тонус їх осягнення, переданий через ритм, звукову й тілесну пластику, стилістичні нюанси. І для мене це було важливо пояснити саме з наукового погляду. До речі, першим, хто написав відгук на дисертацію, був академік Іван Дзюба. Мені це дуже імпонувало.
Щоб об’єктивно оцінити еротичну поезію, потрібно бути серйозним літературознавцем. Читала публіцистичні праці, в яких еротичну поезію зневажають, ставляться до неї упереджено, сприймають не завжди адекватне. Як на мене, то дати адекватну оцінку цьому мистецькому явищу можуть хіба що дослідники рівня Миколи Сулими. Еротична поезія завжди виключає несмак, якось зауважив Іван Лучук. Цілком погоджуюся з ним. Справжня витончена еротична поезія, яка завжди нестандартна за формою і змістом, обов’язково залишиться в історії українського та світового мистецтва.
— Ви — не лише поетеса, а й акторка. Декламуючи власну творчість, ви зачаровуєте присутніх імпровізацією, грою, певним естетичним шоу. Наскільки сьогодні поетам важливо уміти представити свою творчість?
— Сьогодні це потрібно, бо триває вік епатажної літератури. Вік — амбіцій, на жаль, не завжди здорових. В українській ліриці є чимало дивовижних, буквально хрестоматійних поетів, наприклад Леонід Талалай, Володимир Затуливітер, чия творчість тебе просто захоплює. Їхню поезію знають усі, хто взагалі цікавиться літературою. Втім, коли ці автори самі декламували власні вірші, розумієш, що до цього треба хист. Поетові треба мати бодай жменьку акторської майстерності, потрібно вміти «подати» себе у вигідному світлі, переконати слухача у своїй внутрішній правді. Варто звернутися до досвіду барокових поетів, футуристів та інших митців. Сподіваюся, читаючи вірші, мені вдається показати всю гаму почуттів, якими жила, коли їх писала. У поезії важливі енергетичний зміст та відповідна наповненість віршованих рядків. Якщо я відчуваю в поетичних рядках бурхливу потужність та енергетику, якщо за однією метафорою стоїть ціла епоха, то це вражає, і це — справжнє мистецтво.
