«Віккі Крістіна Барселона», що отримав премію «Золотий глобус» у номінації «кращий фільм», як випливає з його назви, знятий в Іспанії. Дві американські туристки, за збігом — обидві красуні, вирушили на літні канікули до Барселони. Віккі (Ребекка Холл) збирається продовжити освіту за кордоном, тоді як Крістіна (Скарлетт Йохансон) уже має диплом — для щастя залишається тільки знайти чоловіка її мрії, пише pravda.ru. На виставці сучасного мистецтва дівчата зустрічають молодого художника, розкішного мачо на ім’я Хуан Антоніо (Хав’єр Бардем). Того ж вечора красень бачиться з Віккі та Крістіною в ресторані й прямо пропонує їм поїхати до нього в його заміський будинок. Хуан Антоніо подобається Крістіні. Віккі хоче допомогти подрузі уникнути «великої помилки» і їде разом із нею. Та випадково вона також зав’язує відносини з хлопцем.
Невдовзі приїжджає наречений Віккі (Кріс Мессіна) — Даг, типовий офісний працівник, і тут, у Барселоні, вони з Віккі вступають у законний шлюб. Утім, сімейні стосунки здаються Віккі нудними, і вона все частіше думає про Хуана Антоніо, який насолоджується життям у товаристві Крістіни й одночасно — колишньої дружини Марії Єлени (Пенелопа Крус), яка в цей момент також повертається до нього. Загалом любовний трикутник перетворюється на дуже складну геометричну фігуру.
Зрештою, Крістіна втомлюється від складних взаємостосунків із Хуаном Антоніо та Марією Єленою і проводить останні дні канікул у Франції. У цей час Віккі намагається налагодити відносини з Хуаном Антоніо, але наштовхується на незрозумілі ревнощі Марії Єлени, яка навіть загрожує їй усілякими знаряддями, що ріжуть і колють.
У фіналі всі американці — Віккі з чоловіком і Крістіна — повертаються на батьківщину. Крістіна, як і раніше, продовжує шукати своє щастя, а Віккі сподівається приховати від чоловіка свої нещодавні любовні пригоди.
Та при всьому цьому сорок третя робота знаменитого режисера — справді розумний фільм із чудово опрацьованими характерами й деталями, наповнений психологізмом і гумором. Строго кажучи, він не є ні романтичною комедією, ні комедійною мелодрамою.
До того ж, на всезагальну радість, тут немає транссексуалів, трансвеститів, терористів та інших обов’язкових фігур багатьох подібних фільмів. Аллен лишається вірним собі, й фільм витриманий у його стилі — оскільки сценарій, як звичайно, він написав сам.
До роботи над фільмом він залучив кращого іспанського оператора Агірресаробе («Море всередині», «Привиди Гойї»), модних молодих акторів. Нарешті, глядачам, імовірно, сподобається приємний саундтрек, який додає місцевого колориту.
Проте не можна не визнати, що новій картині далеко до шедеврів Аллена на кшталт «Спогадів про зоряний пил», «Зеліги» або «Пурпурної троянди Каїра». За словами критиків, вона «остаточно повертає генія у статус експериментатора». Однак утішає те, що «деяким вдається повернутися назад».
