Зустріч iз музикантом-віртуозом відбулася в рамках популярного серед наших меломанів циклу «Золоті сторінки італійської музики». Це спільний творчий проект Італійського інституту культури в Україні, мерії міста Генуї та Національної філармонії. Про той незабутній концерт у Колонному залі імені М. Лисенка, коли разом iз маестро виступили музиканти Симфонічного оркестру філармонії (диригент Микола Дядюра), «День» написав у № 184.
Бенедетто Лупо — один з найцікавіших і найталановитіших музикантів нашого часу. Лауреат багатьох престижних міжнародних конкурсів. Він активно концертуючий виконавець, виступає з найкращими оркестрами різних країн. Концертну діяльність поєднує з викладанням у консерваторії Пуччіні, яку сам закінчив у рідному місті Барі.
Для дебюту в Києві синьйор Лупо презентував публіці Концерт для фортепіано з оркестром Ля мінор Р. Шумана та Другий концерт для фортепіано з оркестром Соль-мажор М. Равеля. У його інтерпретації ці класичні шедеври набули нових музичних відтінків, а маестро довiв, що він дуже тонкий музикант і надзвичайно віртуозний піаніст.
— Шуман і Равель — мої улюблені композитори, — зізнався Бенедетто Лупо. — 1999 року разом з Оркестром RSI та диригентом Пітером Маагом ми випустили СD на фірмі ФРТС, який складається з повного зібрання творів для фортепіано й оркестру Роберта Шумана. Мені захотілося в цьому концерті виконати твори, де є можливість не лише передати велич музики композиторів, а й показати своє бачення класики, продемонструвати мою гру як піаніста.
— Синьйоре Лупо, кожний музикант по-своєму готується до виступів. Як це відбувається у вас?
— Репетирую й іще раз репетирую. Усе залежить від програми, яку маю виконувати. Іноді я граю по декілька годин, але не відчуваю задоволення від того, як я інтерпретую твір. Тоді зупиняюся й починаю думати: де ж той правильний шлях? А буває, що беру ноти й з аркуша все йде одразу гладко... Щоб бути в гарній формі музиканту треба щодня займатися, але в мене не завжди так виходить.
— Ви вперше в Києві, що вдалося подивитися?
— Часу було обмаль, тому я обмежився лише оглядовою екскурсією й походив вулицею майстрів — Андріївським узвозом. Київ мені дуже сподобався, як і публіка, яка тонко сприймає музику, й мені дуже хочеться знову приїхати до вашої столиці. Після нинішнього концерту до мене підійшли з дирекції Національної філармонії й запропонували продовжити нашу творчу співпрацю. Можливо, в наступному концертому сезоні я виступлю в Києві із сольною програмою.
— Ви не лише концертуючий музикант, а й педагог. Багато викладачів кажуть, що нинішні студенти зовсім не такі, як раніше.
— Сьогодні у молоді дуже багато спокус, що розпорошує її увагу. Лише мала кількість студентів зосереджується тільки на навчанні. Реклама, телебачення, iнтернет, шалений ритм життя відволікає від клопітливості, необхідної при навчанні, особливо на початку занять. А щоб стати віртуозом, треба не тільки відмінно володіти інструментом, а й пережити кожний твір, вкладаючи в гру всю свою душу. Класична музика вимагає концентрації від виконавця. А студенти сьогодні хочуть усе й одразу, а шлях у мистецтво ніколи не буває простим і рівним. Але ви знаєте, мені подобається, що молодь не боїться експериментувати, ризикувати, й часом у людей дійсно талановитих виходять цікаві сучасні інтерпретації музики.
Щороку у світі проводиться декілька сотень музичних конкурсів. Особливо багато фортепіанних. Деякі молоді музиканти тільки тим і займаються, що їздять з одного конкурсу на інший. Для декого музичні змагання є джерелом самоствердження, для декого лауреатство — джерело заробітку.
— Наскільки сьогодні конкурси допомагають у подальшій професійній кар’єрі?
— Коли я тільки-но починав свою фортепіанну кар’єру, то перемога на конкурсі давала червоне світло у виконавській діяльності. Адже членами журі є провідні музиканти, знаменитi імпресаріо. Звісно, кожна людина сама ставить собі певну мету. Для мене конкурс — це певний етап у житті й можливість показати свої найкращі якості музиканта. Але ви дійсно праві: конкурсів багато, і є музиканти, які приїжджають туди, щоб просто підзаробити, й для них перемога — заради перемоги. Але у творчості не все вимірюється в грошовому еквіваленті. Важливо, яку професійну мету ставить перед собою піаніст: намагається піднятися у височінь чи петляє, крутить. Якщо ти сьогодні трохи схалтурив, і цього поки не помітили слухачі, то завтра це «трохи» може вирости до таких розмірів, що ти розчаруєш меломанів. Завоювати довіру та любов публіки легше, ніж утриматися на вершині успіху.
— Ви виступали в престижних залах, зокрема у Вігморі (Лондон), Центрі Лінкольна (Нью-Йорк), Salle Pleyei (Париж), на європейських фестивалях. Багато артистів кажуть, що зал театру Ла Скала має чудову акустику. Який із залів вам запам’ятався?
— Безумовно, це прекрасний театр, але магія Ла Скала полонить передусім співаків, а не музикантів. Я там виступав із сольними концертами. Я дійсно багато концертую в різних країнах. Мушу сказати, що акустика Національної філармонії України — чудова. Після цього концерту в мене з’явилася мрія виступити тут ще не один раз.
