Вперше у Києві в ролі Кармен у виставі, поставленій за однойменною оперою Жоржа Бізе, виступила відома французька співачка. Після репетиції «Дню» вдалося поговорити з мадам Ізабель Гійо. А почали ми нашу розмову з її вражень від міста і партнерів, із якими співачка готувалася виступити на сцені Національної опери України.
— Я зачарована Києвом, — зізналася Ізабель Гійо. — Мене приголомшили золоті бані Софії Київської. Це незабутнє видовище! А що стосується моїх українських колег, то на сцені ми швидко порозумілися, однаково відчуваємо, як передати різнобарвну палітру опери «Кармен». Цю постановку можна назвати традиційною. У Франції в театрах ставлять іншу версію, де тексти проговорюються, і це створює враження у глядачів, що вони не на оперній виставі, а на драматичній. У таких версіях гра акторів- співаків виростає, і потрібно показати свою драматичну майстерність, а не лише свої вокальні дані. Такий тип постановки, коли тексти не співають, а проговорюють, призначений для публіки, яка дуже добре розуміє французьку мову. У версії Національної опери речитативи, написані Ернесто Гіро (учнем Жоржа Бізе), було покладено на музику, і це додає текстам музичності. Хоча, на мій погляд, вони менш цікаві в музичному плані, ніж оригінал Бізе.
ЕКСПЕРИМЕНТ І ПОШУКИ
— У світі стало модним осучаснювати класику, ставити експериментальні версії опер. Можна сказати, що «Кармен» — одна з лідерів режисерських новацій. Вам цікаво брати участь у таких постановках?
— Дійсно, є зараз мода і прагнення режисерів поставити класику з незвичної точки зору. Але річ у тім, що так звані новації не завжди вдалі, а експерименти постановників переслідують мету вразити, а часом і шокувати публіку, тобто зацікавити її будь- якою ціною й абсолютно не зважати на артистів, зайнятих у постановці. Можливо, тому співаки вважають за краще виконувати класичні, традиційні версії. Адже нам треба передати весь нюанс вокальних партій, а постановники на ці «деталі» часом уваги не звертають. Для них головне — чим завгодно додати неординарності виставі. Ось і виходить, що ледве не стійку на голові артистам доводиться робити або різні акробатичні трюки, які може й видовищні для публіки, та вокалістам збивають дихання... А з іншого боку, треба, щоб оперне мистецтво йшло в ногу з часом, розвивалося. Тому я за експеримент і пошуки, але не задля трюку на сцені як такого, а за оригінальний погляд на класичний твір, який від нововведень стає цікавішим і більш видовищним. На мій погляд, класична постановка з гарними декораціями та костюмами створює певний флер не лише на сцені, але й у залі. Публіка ніби здійснює мандрівку в часі, насолоджуючись музикою, співом, отримуючи естетичну насолоду від побаченого, часом сприймаючи артистів як героїв улюблених творів. А модерн- постановки не завжди знаходять відгук у глядачів, якщо їхнє бачення і погляд режисера не співпадають, оскільки часто це вельми похмуре прочитання класики. Адже одягнути героїв у сучасний одяг — лише маленька частина, а головне — як повно розкривається сюжет, наскільки переконливо виглядають «пересаджені й ряджені» в чужі (поза епохою та часом) вбрання артисти. І ще важливо — яку все ж думку хоче донести публіці режисер. Тому я повторюся: головне — наскільки талановито поставлена вистава. Я бачила і брала участь у різних «прочитаннях» класики. Якщо у процесі репетицій з’являється команда однодумців, то в цієї постановки з’являється шанс стати неординарною.
— Кармен — коронна партія для меццо-сопрано. Кожна актриса по- своєму інтерпретує роль, але все ж найчастіше Кармен грають як фатальну жінку. А ви якою бачите свою героїню?
— Так, ця роль особлива для співачки. У ній треба показати не лише верхні, але й низькі ноти. Якщо для сопрано верхні пасажі легко даються, то форте вже створює певні труднощі. Адже саме в низах передається драматизм ролі. Я не бачу Кармен як фатальну жінку. Про себе вона каже: «Я вільна»! Вона горда натура, але коли закохується, то це щире почуття. Доки закохана — вона разом із Хозе, та коли її почуття зникло, то не хоче залишатися з нелюбою людиною. Це непростий вчинок, але для Кармен він логічний. Вона циганка, щира жінка, котра вміє радіти життю. Кармен розумна. Вона вірить у долю і йде за нею. Коли згасли почуття, вона не чіпляється за чоловіка. Кармен не хоче прикидатися: якщо кохає, то до останку, а якщо ні — йде. Саме у свободі вона вбачає сенс життя: не грає, а просто живе почуттями. Хозе зовсім інший. Так, він кохає Кармен, але мучиться, що їхній зв’язок може бути розірваний (адже вони неодружені). Він переживає, що це кохання гріховне. Хозе і Кармен — люди з двох різних світів, цілковито протилежні, й у принципі те, що їхні долі перетнулися — випадковість. Мені шкода, що з вистави Національної опери виключено останній дует героїв (до речі, й у Німеччині режисери так само роблять), а в ньому розкривається суть конфлікту двох особистостей. Саме в цьому дуеті розкривається суть, що два різні світи поєднала доля, але кожен із героїв залишився самим собою...
ПЕДАГОГ ТА УЧЕНЬ НА ОДНІЙ СЦЕНІ
— Як вам працювалося в міжнародному складі партнерів?
— Чудово! Дуже високопрофесійні українські співаки, хор і оркестранти. У Павла Приймака, котрий виконує роль Хозе, гарний голос, і він як чоловік дуже симпатичний. А Жак-Грег Белобо (тореадор Ескамільйо) — мій колишній учень. Його потенціал я добре знаю. Він прекрасний співак (бас-баритон), але ми жодного разу з ним разом не виступали у виставі, а в Києві вперше з’явилася така можливість. Те, що нас обох запросили на фестиваль Франкофонії, можна назвати приємною несподіванкою. Я спостерігала за Жаком- Грегом на репетиції, отримувала задоволення від його співу, й раділа за нього як педагог. Двадцять років тому мені запропонували зайнятися викладацькою діяльністю в Національній консерваторії музики й танцю в Парижі (я була і зараз лишаюся наймолодшим педагогом). Белобо став одним із перших моїх учнів. Він дуже успішний співак, завоював багато престижних нагород на міжнародних конкурсах, виступає по всьому світу, а наразі є солістом Дрезденської опери.
— Мадам Ізабель, наскільки нинішні студенти відрізняються від тих, які були, коли ви вчилися? І якщо є відмінність, то в чому вона полягає?
— Я не можу сказати, що є велика різниця між студентами. Мабуть, сьогодні змінилося саме співвідношення: педагог — учень. Ми більш шанобливо ставилися до своїх наставників, а тепер усе стало більш демократично. Наприклад, Жан-Грег досі зі мною радиться, коли в нього має бути нова партія, але це швидше виняток. Нинішні учні хочуть відразу домогтися слави. Майже кожен вважає, що він майбутня зірка. А в нашому академічному жанрі потрібно постійно вчитися і, навіть досягнувши успіху, не розхолоджуватися (взяв одну висоту — піднімайся ще вище). Всі мріють про фантастичну кар’єру, але при цьому забувають, що оперними зірками стануть одиниці. Сьогодні артисти, які займаються класикою, не всі можуть знайти собі роботу. Таких штатних великих труп, як, наприклад, в Україні, у Франції немає, а виконавців набирають на певну виставу. Можна сказати, що у нас «немає пророка у своїй вітчизні»...
— Ну, цією ж фразою ми можемо визначити ставлення до співаків, музикантів і танцівників і в нас в Україні...
— Тому ви зрозумієте, про що йдеться. Французи — публіка, розпещена знаменитостями, і щоб завоювати свого глядача, нашим артисткам доводиться багато поїздити по світу з виступами; лише завоювавши собі славу й ім’я за кордоном, можна розраховувати на прихильність публіки вдома...
— Коли ви зрозуміли, що спів — ваша доля?
— У дитинстві я ніяк не могла зробити вибір: стати лікарем чи актрисою. Хоч магія театру мене зачаровувала завжди, та батьки почали переконувати, що для дівчини з пристойної сім’ї не годиться йти на сцену. Я намагалася дослухатися до їхніх доказів, вступила вчитися, але заборонити співати мені батьки не могли. А коли я відчула, що своїм голосом можу передати різну гаму почуттів, то почала брати уроки вокалу. І сьогодні, озираючись у минуле, розумію, що спів — моя доля.
«День» дякує Французькому культурному центру та Посольству Франції в Україні за організацію цього інтерв’ю.
ДОВІДКА «Дня»
Ізабель Гійо (мецо-сопрано) — відома французька співачка, яка виступає на найпрестижніших сценах світу. Лауреат міжнародних конкурсів. Вона має різноманітний репертуар, що включає твори, зокрема, Верді, Бізе, Оффенбаха, Деліба, Моцарта тощо. Співачка виконує головні партії в операх, а також виступає з сольними концертами. Свою вокальну кар’єру мадам Гійо поєднує з викладацькою діяльністю (з 1996 р. викладає вокал у Національній консерваторії музики й танцю в Парижі).
