Попова Гребля — тихе і спокійне село Вінницької області, яке сховалося у розкоші дикої природи аж на кордоні з Одещиною. Сюди не ходять рейсові автобуси і не приїздять сотні туристів, — а даремно, бо на свято Маланки та Василя Попова Гребля вибухає галасливим, яскравим театралізованим дійством. Навіть за радянських часів, незважаючи на всі засудження чи заборони, жителі села організовували своєрідний карнавал. Як кажуть місцеві, «цигани» у селі ходили завжди — і за Сталіна, і за Брежнєва, дарма, що їх розганяли озброєні партактивісти й міліціонери.
Традиція наряджатися в архаїчні хутряні маски, ходити вулицями, дебоширити і співати щедрівки жива у Поповій Греблі до сьогодні. Ховаючись за масками (які досі виготовляють у селі за власними секретами), переодягнені щосили намагаються привернути до себе увагу своїми експресивними діями та акторською грою. Глядачі, які з’їжджаються у Попову Греблю, стають активними учасниками дійства, підкорюючись магії шаленого язичницького свята. Кульмінації карнавал досягає тоді, коли усі учасники збираються у центрі села, на найбільшій галявині, і розпочинаються ритуальні бої. Щоправда, відбуваються вони у межах певних ігрових правил. Такі ігри-поєдинки по цей день для місцевих уособлюють боротьбу добрих і злих сил, зими та літа, холоду і сонця.
«ТАКИХ КОСТЮМІВ, ЯК У ПОПОВІЙ ГРЕБЛІ, БІЛЬШЕ НІДЕ НА ВІННИЧЧИНІ НЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ»
Перше, на що звертаєш увагу, коли потрапляєш на «циганський» карнавал, — це страхітливі архаїчні маски, які одягають ряджені. Вони передаються з покоління в покоління і вважаються символом багатства й доставку. Характерною особливістю хутряних масок є отвори для очей і рота, які обшиті червоною тканиною, щоб не зурочили. Не менш оригінальні головні убори. Як пояснює начальниця відділу еколого-просвітницької роботи Національного природнього парку «Кармелюкове Поділля» Людмила СТОРОЖЕНКО, чим ширший бриль, тим більше повноважень має його володар у «циганській родині».
«Таких костюмів, як у Поповій Греблі, більше ніде на Вінниччині чи навіть на Поділлі не використовують. Окремим його елементам уже дуже багато років. Люди передають їх споконвіку своїм дітям, онукам. Вони їх реставрують, — розповідає Людмила Стороженко. — Традиційно кожухи вивертають вовною наверх, а на плечах вставляють, ніби горби. Кожна вулиця — це «циганська родина», яка має свої особливі елементи одягу, щоб вирізнятися. Але усі «цигани» на голову одягають капелюхи, які прикрашені паперовими, восковими, капроновими квітами, ялинковим дощиком і обов’язково півнячим чи фазановим пір’ям. Останній з перелічених елементів декору, мабуть, найбільш давній й ритуально значущий. Хоча кожен елемент, кожен декор має своє значення. Люди нічого нового не додають, бережуть те, що успадкували, і в цьому унікальність цієї традиції»
До реквізиту «циган» належить і «файда» — це своєрідний батіг з товстою дерев’яною ручкою, міцним канчуком із «билом». «Цигани» під час дійства можуть шмагати батогом чоловіків, цей обряд несе ідею родючості й відлякування злих духів. Але здійснювати його вони мають право лише тоді, коли їхнє обличчя приховане маскою. Також до атрибутів «циган» відносять коров’ячий ріг, щоб скликати своїх «дітей», палиця-ключка, з якою ходить «стара», ляльки, діряве решето тощо. Але що характерно — на відміну від усіх «циган», виконавець ролі «Маланки» не прикриває обличчя маскою, натомість користується засобами народної косметики: наводить брови, густий рум’янець, фарбує губи тощо. На ньому жіночий костюм місцевого крою, який подолянки не носять уже з пів сотні років, а може й більше. Вирізняється карнавальна Маланка й тим, що має кужіль з веретеном і конопляне прядиво.
«НА ЧАС СВЯТ У СЕЛІ ВИНИКАЄ ПЕРІОД «ПЕРЕВЕРНУТОГО БУТТЯ»
«Циганський» карнавал складається з двох основних частин, які тривають два дні: традиційного обходу села, під час якого співають пісень, і ритуальних змагань на загальному сході громади. Розпочинається дійство після обіду 13 січня, коли переодягнені парубки вирушають у свій святковий обхід. Біля першої хати відбувається символічне посвячення в «цигани» — так звана перепустка. Ставши один проти одного, «старий» і «стара» єднаються палицями-»ключками», утворюючи щось на зразок воріт, через них по черзі перестрибують усі «синки», отримуючи при цьому від своїх «батьків» дари «файдами» по горбу. Така сама церемонія («відпустка») відбувається і другий день, коли свято закінчується.
«У багатьох місцевостях України під час процесій з «Маланкою» парубки в масках виконували традиційні новорічні пісні й віншування. Однак у Поповій Греблі до наших днів зберігся дещо інший порядок щедрування, — долучається до розмови провідний фахівець з рекреації НПП «Кармелюкове Поділля» Лілія СОШНІКОВА. — Активно діє не лише парубоцтво, але й уся чоловіча громада села. І на час свят у селі виникає період «перевернутого буття» — ніби стан війни між цими двома групами. Виглядає це так, що «цигани» женуть поперед себе гурт чоловіків-щедрівників, неначе вівчарі отару. Хто забарився чи виявив непокору, дістає удар «файдою». Співоча група чоловіків численніша, ніж сім’я «циган», але останні «озброєні». Хоча буває, що у метушні виникають поєдинки, особливо коли ряджені входять або виходять з подвір’я, біля воріт. «Цигани» мають свою тактику оборони — тримаються трійками, зачувши умовний крик «шулима», усі одразу кидаються відборонятися».
Загалом, новорічний обхід — це низка випробувань парубочої сили, спритності й витривалості перед досвідченими «екзаменаторами». Вони не лише змагаються між собою, але й отримують завдання від господарів. Він може зажадати від «цигана» виконання бажання за окрему плату — може запропонувати вилізти на високе дерево або стовп, затанцювати «зайчика», заспівати стародавню щедрівку. До слова, Попова Гребля — це клондайк для фольклористів, бо такої кількості обрядових пісень вже нереально відшукати по подільських селах і не тільки.
«ПОБАЧИТИ ЦЕЙ НЕЙМОВІРНИЙ КАРНАВАЛ ПОДІЛЬСЬКИХ «ЦИГАН» МУСИТЬ КОЖЕН, ХТО ЦІНУЄ СВОЄ»
«Циганський» карнавал у Поповій Греблі продовжується 14 січня, на Василя. Після кількагодинного перепочинку «цигани» групами по двоє-троє людей ходять засівати. З різних кінців села чути їхні викрики: «Го, го, го». Віншуючи перехожиш, вони підіймають їх — «гуракають», потім засівають, але за це варто заплатити, бо «цигани» можуть розгніватися. Удень відбувається кульмінація дійства — ритуальні бої. До центру села, на перехрестя доріг — місце, яке з дохристиянських часів серед місцевих вважається сакральним, сходяться сім’ї «циган». За традицією, силами міряються по троє представників від кожної карнавальної групи. Найбільш дужий «циган» виборює перемогу для своєї вулиці, а це означає, що протягом усього року саме її жителі будуть головними у селі. Люди бережуть свою традицію вже десятиліттями а організатори фестивалю сподіваються, що він зацікавить туристів і вони почнуть приїздити до Попової Греблі, аби побачити таку колоритну розвагу.
«Автентичні ритуальні обряди Попової Греблі — це цінна пам’ятка історії. Зважаючи на екологічну вразливість обрядів під натиском урбанізації, Національний природний парк «Кармелюкове Поділля» спільно з громадою села вже кілька років поспіль проводить етнофестиваль «Весела Маланка». Програма дійства складається із святкового ярмарку, на якому представлені сувеніри, товари побутового вжитку, продукти харчування, напої, проводиться лотерея, концерт за участю народних колективів. Свої самобутні традиції демонструють і жителі села. Ряжені зустрічають гостей, веселять їх, пригощають і розважають, — резюмує Ліля Сошнікова. — Ніде із сусідніх подільських сіл це свято так виразно і цілісно не зберегло свої старожитні, обрядово-ігрові форми, як у Поповій Греблі. З роками мешканці не тільки зберегли давні традиції, а й творчо їх переосмислили і надали нового звучання архаїчним явищам. Побачити цей неймовірний карнавал подільський «циган» мусить кожен, хто цінує своє-рідне. Тому приїздіть до нас на етнофестиваль «Весела Маланка». Попова Гребля вже «як у віночку» чекає туристів. Чекає саме на вас».
