Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Катерина ХАНЮКОВА: «Мистецтво потребує свіжих ідей»

Тріумфально виступила в нашій столиці екс-киянка, нині солістка English National Ballet
12 червня, 2015 - 12:34
ДЛЯ СВОГО БЕНЕФІСУ БАЛЕРИНА ОБРАЛА РОЛЬ ІСКРОМЕТНОЇ ТА ВЕСЕЛОЇ КІТРІ В «ДОН КІХОТІ» / ФОТО ОЛЕКСАНДРА ПУТРОВА

Рік тому випурхнула з рідного «гнізда» — Національної опери України балерина Катерина Ханюкова, щоби повернутися і нагадати про себе вже солісткою Англійського національного балету, обравши одну з найяскравіших партій свого репертуару — іскрометну і веселу Кітрі в «Дон Кіхоті», в якій її встигли полюбити київські шанувальники балету, доки вона була його солісткою.

Сцена для танцівника — це абсолют, як гірська вершина для альпініста, як полотно для художника, як палуба для моряка... До речі, з кораблем порівняння не лише ліричне, а й буквальне: покриття професійної балетної сцени виготовлене з так званого палубного брусу, специфіка якого допомагає артистові балету «м’яко» приземлятися після стрибка, амортизуючи удари багатостраждальних ніжок об підлогу, а крім того, дає додатковий імпульс танцювальній «політності» при відштовхуванні. Сцену починають опановувати з дитинства, і для більшості, тобто для кордебалету, вона залишається «робочим місцем». Тим, хто кидає більш амбітний виклик сцені, вона відповідає зустрічними викликами, вимагаючи стовідсоткової віддачі — таланту і праці. Успіх та визнання для балетного артиста — це тільки ще важча праця протягом усього життя. «Почивати на лаврах» — тут не проходить. Сцена може з тріумфального майданчика перетворитися на ешафот.

Півтори години щоденного «класу» й шість із половиною годин репетицій — такі умови контракту з солісткою Катериною Ханюковою в Англійському національному балеті. За п’ять попередніх років роботи в балетній трупі Національної опери України вона перетанцювала всю класику. Шлях від Редисочки до Джульєтти через «Лускунчик» і «Сплячу красуню», «Лебедине озеро» та «Жізель», «Дон Кіхот» і «Корсар» привів нашу Ханюкову до усвідомлення, що їй цього все ж таки замало: світові тенденції розвитку сучасної хореографії манять багатьох танцівників спробувати себе в модерні та контемпі. Київська балетна сцена, орієнтована переважно на класику, такої можливості майже не надає. Тому пропозицію стати солісткою Англійського національного балету Катерина сприйняла як шанс дізнатися про себе щось нове, не пориваючи остаточно з класикою, і не прогадала. Співвідношення класики до сучасної хореографії в цьому поважному колективі, створеному 1949 року, становить десь 70 на 30%. Тобто в репертуарі Катерини залишається чимало звичних і «втанцьованих» партій, паралельно з якими триває робота над образами, створеними фантазією найвідоміших майстрів сучасного танцю, неокласики, «метабалету». А це і стовпи Джон Ноймайєр, Іржи Кіліан, Матс Ек, Вільям Форсайт, і радикально відмінні один від одного пластичні інтерпретатори Акрам Хан, Рассел Маліфант, Ліам Скарлетт. Саме ця трійця на замовлення Тамари Рохо, керівника трупи АНБ, створила триптих «Lest we forget» («Не забудемо»). Міжнародний тур цього проекту, в якому брала участь і наша балерина, відбувався протягом усього 2014 року на відзнаку 100-річчя початку Першої світової війни.

— Це три одноактні вистави, роздуми трьох різних митців на тему війни, — розповіла «Дню» Катерина Ханюкова. — Я працювала в постановці молодого, але уже визнаного і дуже перспективного хореографа Ліама Скарлетта. Номер під фортепіанну музику Ліста має назву «No Man’s Land» («Нічия земля»), і героями його є чоловіки на війні та жінки, які чекають на них удома. Погодьтеся, для мене, що в моїй країні досі триває полум’я війни, це було актуально, як ніколи. Дякувати талантові постановників, для створення драматизму вони майже не користуються натуралістичними ефектами, викликаючи потрясіння пластичними контрастами настроїв та емоцій. Маліфант створив гіпнотичний, «жахливо ефектний», як про нього написали, «Second Breath» («Друге дихання»), а Хан представив визнаний 2014 року критиками найкращим твором у стилі модерн балет «Dust» («Пил»).

— Ревю цього проекту стартувало саме тоді, коли ви тільки приїхали до Лондона. Це ж зовсім інша пластика, яка вимагає переналаштовування всіх м’язів. Як вам вдалося вирішити цю проблему?

— Балетний вік досить короткий. Ще трохи, і було б пізно братися за таку роботу. А зараз я в гарній формі. Набутий сценічний досвід солістки балету Національної опери України, численних конкурсів, через які успішно пройшла, дають мені необхідну розкутість у плані класичного репертуару, а умови, створені для роботи в АНБ, відкривають простір і всі можливості для нового, не відволікають від досягнення оптимального результату. Мені вистачило двох місяців, щоб повністю увійти в систему роботи трупи, а це не так легко, коли зважати ще й на те, що мене взяли посеред сезону, чого раніше ніколи не траплялося. Перші виступи відбулися не в Лондоні, а в гастрольних поїздках. У Мадриді я танцювала в «Корсарі», у Манчестері — в «Коппелії». Лише наприкінці року, в серії різдвяних «Лускунчиків» вийшла до столичної англійської публіки. Трупа багато гастролює, своєї сцени у неї немає, графік виступів дуже насичений. До Києва я приїхала після туру Китай — Сінгапур — Лондон — Мадрид.

— То як вам вдалося викроїти час на Київ?

— Мені дуже хотілося зробити сюрприз своїй сім’ї, особливо мамі. А можливість станцювати в «Дон Кіхоті» щасливо зійшлася в часі з її днем народження. Про мій виступ у Києві рідні дізналися з афіш, бабуся ходила по місту й водила своїх подруг дивитися рекламу улюбленої внучки. Уже заради цього варто було їхати! У Лондоні, попри щільний графік і досить жорсткі умови контракту, мене підтримала пані Рохо, надавши коротку відпустку за власний рахунок. У Києві на мою пропозицію виступити на рідній сцені приязно відгукнувся генеральний директор, Петро Якович Чуприна. Мій давній партнер Віктор Іщук щиро зрадів можливості знов разом станцювати в улюбленій виставі. Мрії збуваються, якщо сильно бажати їх здійснення і все робити заради цього.

— Україна обрала європейський вектор розвитку. Про відмінності репертуарної політики західних і наших театрів багато сперечаються. У вас є можливість для порівняння...

— Це досить індивідуально, залежно від фізичних можливостей, від працездатності. Існування репертуарних театрів, яке базується на відповідному навчальному процесі, традиціях, звичаях меломанів, системі висвітлення подій, врешті-решт, смаках і матеріальних можливостях пересічної публіки, — абсолютно виправдане. Перевірені часом вистави, які не втрачають свого глядача упродовж років і десятиліть — такі шедеври, як «Ромео і Джульєтта», «Лебедине озеро», «Лускунчик», — дають можливість оцінити не тільки різні склади виконавців упродовж певного сезону, а й різних поколінь у ретроспективі. Але як не можна весь час харчуватися консервами, так і мистецтво потребує розвитку, оновлення та свіжих ідей. Мені здається, що варто пропонувати публіці нові імена в хореографії, знайомити з сучасними тенденціями, розширювати репертуар за рахунок нових пластичних ідей. Копіювати Захід, звичайно ж, не треба, але й відмовлятися від надбань та пошуків не можна. Це цікаво балетній молоді, це може сформувати нову публіку і просто необхідно для розвитку балету як такого. Коли я отримую надзвичайне задоволення від роботи в сучасних постановках талановитих хореографів, коли бачу, яку реакцію викликають вони у глядача, починаю мріяти про те, аби це було доступним і шанувальникам балету в моїй рідній країні, рідному Києві. У нас прекрасна трупа, така перспективна молодь, такі чудові педагоги, що їм до снаги будь-яке завдання, і це вже не раз переконливо доводили такі постановки, як «Майстер і Маргарита», «Грек Зорба». Варто продовжувати пробувати. І я буду щаслива, якщо моя мрія здійсниться. Може, й досить скоро...

ДОВІДКА «Дня»

► Катерина Ханюкова народилася 4 липня 1989 р. в Києві. Закінчила Київське хореографічне училище 2007 р. З того часу до 2014 р.— солістка балету Національної опери України (педагоги: Л.  Ятченко, Акімова, Т. Белецька, А. Лагода).

► Лауреат міжнародних конкурсів — імені Сержа Лифаря (Київ, 2003 р., ІІ премія; 2005 р. І премія); імі Юрія Григоровича «Молодий балет світу» (Росія, Сочі, 2007 р., ІІ премія), IV Міжнародного конкурсу артистів балету (2011 р., Сеул, Південна Корея, І премія), III конкурсу артистів балету в Стамбулі (Туреччина, 2012 р., І премія та Золота медаль. 2012 р. стала лауреатом Загальнонаціональної програми «Людина року-2011» за внесок у зміцнення позитивного міжнародного іміджу України в номінації «Діяч мистецтва».

► З 2014 р. — солістка Англійського національного балету (English National Ballet).

► 2015 р. стала фіналістом щорічного конкурсу Emerging Dancer Англійського національного балету.

► У репертуарі балерини партії: Клара, Одетта-Оділія, Аврора («Лускунчик», «Лебедине озеро», «Спляча красуня» П. Чайковського), Джульєтта, Попелюшка («Ромео і Джульєтта», «Попелюшка» С. Прокоф’єва), Кітрі («Дон Кіхот» Л. Мінкуса), Медора, Гюльнара («Корсар» А. Адана), Жізель в однойменному балеті А. Адана, Білосніжка («Білосніжка та семеро гномів» Б. Павловського), Редисочка («Чіполліно» Хачатуряна) та ін.

► Гастролювала в Німеччині, Данії, Швейцарії, Італії, Франції, Японії США, Китаї, Кореї, Колумбії, Індії, Чехії, Аргентині, Мексиці, Фінляндії, Гонконгу, інших країнах світу.

Лариса ТАРАСЕНКО
Газета: 
Рубрика: