Однак головне полягає, звичайно, в іншому. Такий собі маршрут у пейзажах Володимира Шпанька все-таки навіть не передбачається, а більше того, — пропонується. Не явний — таємний, не горизонтальний (у реальному просторі), а вертикальний — угору та вглиб, іншими словами — до неба й у самого себе.
Можливо, саме тому пейзажі Володимира Шпанька викликають таку безодню асоціацій — від Реріха до Сальвадора Далі (й у зворотному порядку). Автору цих рядків вони найбільше нагадують пізні роботи Куїнджі — дивні картини-ескізи, які він створював таємно і не показував навіть найближчим, найулюбленішим учням (серед них був і Реріх). Але тільки тут все — з точністю до навпаки, тому що свої пейзажі Володимир Шпанько ні від кого не ховає та охоче демонструє, у тому числі й експонує.
Чому саме присвячені й заради чого створені ці картини — однозначно, мабуть, і не скажеш. Передусім ця своєрідна живописна «зачарована Десна» — сама про себе. Про звичні, здавалося б, мотиви — вода, небо, дерева. Про те, що цього, загалом, і досить. Для чого? Відпочинку? Усвідомлення? Тут, мабуть, починається новий список здогадів.
Пейзажі Володимира Шпанька на диво нерухомі. Вітер, здатний гнати небом хмари чи ворушити листя на деревах, тут, здається, незнаний. Навіть трохи помітні брижі на воді (якщо вони взагалі виникають, що, мабуть, все-таки є винятком із правил) — швидше слабе ворушіння, що тільки підкреслює відсутність справжнього руху. Що це — звичайна тиша улюбленого художником «тихого вечора»? Так чи інакше, часом у цій урочистій монументальності з’являється щось страшне — чи то символічне, що нагадує про виявлені через природу знамення, чи то дочасове, коли милуватися всією цією позолоченою пишністю було ще нікому (чи вже нікому?).
Проте заради справедливості потрібно сказати, що у пейзажах Володимира Шпанька бувають люди. Але вони там саме бувають — присутні у зроблених із натури ескізах, а у закінчених картинах зникають невідомо куди. Крім власне людей, бувають ще атрибути, такі собі предметні нагадування про них — наприклад, човни: маленькі такі човники, що збилися купкою поблизу величезного лісу, на березі величезної річки, під величезним небом із величезними вечірніми хмарами.
