Інформаційний ресурс, який нещодавно розпочав свою роботу, має на меті об’єднати всі дані про фільми, зняті в Одесі. Автори проєкту хочуть сумістити в ньому роздуми та дослідження сучасних кінознавців із матеріалами різноманітних архівів. Є на сайті й онлайн-мапа, яка дає можливість порівняти актуальні світлини Одеси з кадрами фільмів, які колись знімалися на цьому самому місці.
Слово, яке стало назвою проєкту, активно вживалося на початку ХХ століття на позначення кінематографістів. Приблизно з цього часу, 1920-х років, коли Всеукраїнське Фото-Кіноуправління (ВУФКУ) зробило Одесу важливим центром кіновиробництва, команда вирішила розпочати наповнення свого сайта. Під час Одеського міжнародного кінофестивалю вони провели для його гостей екскурсію кількома десятками кінолокацій, які вже нанесені на мапу, доповнивши прогулянку історіями про обрані фільми.
РОБОТА З АРХІВОМ
Автор ідеї — кінооператор, учасник об’єднання BABYLON’13 Ігор ІВАНЬКО. Інтерес до теми і професійний, і особистий: Ігор народився та виріс у Одесі, його дід, кінооператор Леонід Бурлака, працював на Одеській кіностудії з 1960-х років. Тому цей проєкт для нього не лише про кіно, а й про рідне місто.
Історичні райони, в яких майже сто років тому знімали фільми, в цілому збереглися. Але за цей час забудова, нівечення історичних пам’яток та байдужість влади і багатьох жителів сильно змінили вигляд Одеси. Схожа ситуація і з кінематографічною спадщиною. За менш ніж десять років своєї діяльності ВУФКУ встигло випустити понад 140 ігрових і кількасот неігрових стрічок, журналів кінохроніки, анімацій. Але нині близько третини фільмів вважаються втраченими. Ті, що збереглися, або не мають належної якості, або вже втратили зв’язок із контекстом, без якого важко зрозуміти їхню історичну та культурну значущість.
ВОРОНЦОВСЬКИЙ ПРОВУЛОК. «ЛЮДИНА З КІНОАПАРАТОМ»
Ігор Іванько кілька років збирав інформацію про одеські кінолокації, як гуляючи реальними вулицями, так і роздивляючись панорами в Google Maps. Також відомості надходили через різних людей, що цікавляться історією Одеси, через спільноти в «Фейсбуці», «Живому Журналі», сайт Viknaodesa тощо.
Факти, що лягли в основу проєкту, команда проєкту також збирала по окремих виданнях, публікаціях, книжках, добиралася до архівних даних, які далеко не завжди доступні усім зацікавленим. Вони переконані: з зібраною в одному місці інформацією, та ще й перекладеною англійською мовою, буде набагато простіше розповідати про цінність української (і одеської, як у цьому випадку) культурної спадщини закордонним колегам та глядачам. Нещодавно проєкт був підтриманий Українським культурним фондом.
ВУЛИЦІ З КІНО
На сайті filmar.online уже можна «поблукати» місцями зйомок фільмів 1925—1929 років. У стрічці «Броненосець «Потьомкін» Сергія Ейзенштейна йдеться про заколот на панцернику «Князь Потьомкін-Таврійський», що відбувся 1905 року. Фільми Олександра Довженка — «Ягідка кохання» (перший збережений фільм режисера, ексцентрична комедія), «Сумка дипкур’єра» — політичний детектив на основі реальних подій, перші дві частини якого вважаються втраченими, та «Звенигора» — перший фільм із кінотрилогії, яку продовжили «Арсенал» та «Земля». «Людина з кіноапаратом» Дзиги Вертова — експериментальний безсюжетний документальний фільм, погляд «кіноока» на тодішні міста. «П.К.П.» Акселя Лундіна та Георгія Стабового — радянська батальна драма з агітаційним характером. «Нічний візник» Георгія Тасіна висвітлює конфлікт батьків і дітей на тлі революції. Фільм «Два дні» Георгія Стабового, присвячений подіям громадянської війни, широко висвітлювався в зарубіжній пресі. «Новий Вавилон» Григорія Козінцева — яскравий приклад радянського кіноавангарду з відсилками до творів імпресіоністів. Також є інформація про фільм режисера Абрама Роома «Суворий юнак», знятий 1935 року. Через звинувачення в невідповідності канонам соцреалізму та надмірному естетстві картина була заборонена до показів і довго пролежала «на полиці».
Щоб точно передати ракурс обраного кадру та скомбінувати старе і нове зображення, було використане спеціальне програмне забезпечення. Автори проєкту кажуть: це складний і тривалий процес — до години може тривати пошук точного місця зйомки, навіть якщо відома адреса. Особливо ускладнюється процес влітку — коли навколо зелень, що закриває частину локацій.
ВУЛИЦЯ ЛЕОНТОВИЧА
На фільмах ВУФКУ команда не зупиниться, систематизуватимуть інформацію і про більш пізні фільми. В найближчих планах — висвітлення фільмів, зрежисованих Кірою Муратовою.
Презентаційну екскурсію команда «Фільмаря» розпочала з Французького бульвару. Спочатку — Чкаловський санаторій, дача Ашкеназі, яка «зіграла» не один маєток. Потім — славнозвісна Одеська кіностудія. Далі — Деволанівський спуск, який можна побачити в «Панцернику «Потьомкін» та дуже популярний у кінематографістів Строганівський міст. Наступні — Оперний театр і «насичений» кінолокаціями Приморський бульвар. Там і будівля мерії, перед якою знімали «Нічний візник», і готель «Лондонская», де Ейзенштейн переробляв сценарій «Панцерника «Потьомкіна». Згодом у цьому ж готелі жив Олександр Довженко, коли тільки приїхав у Одесу. Легендарні Потьомкінські сходи та Воронцовський палац — теж у переліку. Воронцовським провулком екскурсанти їхали на Катерининську площу та Сабанеєв міст, який можна помітити в стрічках «Ягідка кохання», «Людина з кіноапаратом», «Сумка дипкур’єра», «Суворий юнак».
«Фільмарі» кажуть: і їм, і відвідувачам так сподобався формат кінопрогулянки одеськими вулицями, що, можливо, в майбутньому вона повторюватиметься. А поки кіномани можуть самостійно повторити маршрут або сформувати власний, користуючись мапою на сайті.
