Кілька місяців тому, вперше за 16 років, які минули з часу встановлення дипломатичних відносин між Україною та Ізраїлем, в Ізраїлі пройшли Дні культури України. Судячи з кількості глядачів, що відвідали концерти та інші заходи цих Днів, і за численних відгуків у ЗМІ, пройшли цi заходи дуже успішно. А з 8 по 12 вересня проходитимуть Дні культури Ізраїлю в Україні.
Їхнiм ініціатором виступила депутат кнесету Лія Шемтов. Вона і міністр туризму Ізраїлю Іцхак Аранович представлятимуть на цих Днях офіційну делегацію. До творчого десанту ввійдуть: ведучий Олексій Штукін, співаки Ганна Рєзнікова, Ігор Табель, Наталiя Воронова і багато інших, імена яких пам’ятає український глядач. А з ансамблем «Голос моря», яким керує Саріт Бухнік Тікі, наш глядач зустрінеться вперше.
Відкриття Днів культури відбудеться 7 вересня у Великій залі Національної музичної академії імені Чайковського, а концерти пройдуть не лише у Києві, а й в інших містах.
У рамках цих Днів з ініціативи Посольства Ізраїлю в Україні в найстарішому київському кінотеатрі «Жовтень» з 9 по 12 вересня пройде Фестиваль iзраїльського кіно. У його програмі — нове ізраїльське кіно, яке все частіше привертає до себе увагу кіносвіту й отримує найвищі нагороди на відомих фестивалях.
Про майбутні Дні культури Ізраїлю в Україні — подію, значну не лише в культурному житті обох країн, говорять Надзвичайний і Повноважний Посол Ізраїлю в Україні пані Зіна КАЛАЙ-КЛАЙТМАН і заступник міністра культури і туризму України пан Тимофій КОХАН.
— Пані посол, наскільки ефективні, на ваш погляд, такі заходи, як дні культури?
— Дні культури — це візитна картка країни, посланці культури якої приїжджають на заходи. Навіть якщо немає можливості представити всіх, кого хотілося б — я кажу, наприклад, про майбутні Дні культури Ізраїлю в Україні. На це є об’єктивні причини, але мене радує, що в «ізраїльському десанті» є імена, добре знайомі українському глядачеві, й нові імена, які представляє програма кінофільмів, що є складовою Днів культури.
— Початок вашої роботи в Україні щасливо збігся iз відкриттям художньої виставки, присвяченої Ізраїлю, і ви відразу заявили, що культурне середовище цікаве вам не лише професійно, а й особисто. Програму Фестивалю iзраїльського кіно готувало посольство. Тому пропоную перейти безпосередньо до цієї теми. Ізраїльське кіно відносно молоде, дуже космополітичне за складом його творців. Я маю на увазі, що люди, котрі працюють в ізраїльському кіно, з’їхалися з усього світу і є носіями шкіл найрізноманітніших напрямів. Iз чого, на ваш погляд, починається ізраїльський кінематограф і в чому полягає його національна особливість?
— Почнемо з того, що наша країна молода. Рік народження держави Ізраїль — 1948. Народження ж ізраїльського кіно припадає на початок 50-х. У нас рахують десятиріччями, і кожне з них, говорячи про кінематограф, можна відзначити. Починалося воно досить примітивно, що є характерною особливістю всіх початків. Але, як будь-яке мистецтво, відображало особливості нашого життя та наших реалій. Геополітичне розташування нашої країни, на жаль, протягом усіх десятиріч існування Ізраїлю, пов’язане з перманентним станом війни. І це також не могло не знайти відображення в кінематографі. З середини 70-х років минулого сторіччя можна говорити про те, що наш національний кінематограф поступово вписується в контекст світового кінопроцесу. Безумовно, перебуваючи під впливом і європейського кіно. Кінець 90-х — початок 2000-х ознаменувалися, на мій погляд, серйозними успіхами нашого кінематографу на найбільших міжнародних кінофорумах, що зробило його рівним серед рівних у світовій кіноспільноті.
— Які взаємовідносини кінематографа й держави? Яка державна участь у кіновиробництві, у популяризації національного кіно?
— Дуже великий вплив на становлення національного кінематографу має держава. Мова йде не про ідеологічний диктат, а про матеріальну підтримку. В 50-ті нашим парламентом було ухвалено Закон «Про розвиток національного кінематографу». Погодьтеся, за наявності неймовірної кількості проблем, що супроводжують непросте становлення Ізраїлю, такий закон говорить про зацікавленість держави в поступальному русі кіноіндустрії вперед. Пізніше було створено Фонд підтримки кіно. Слід сказати, що до початку 90-х рокiв хорошим тоном вважалося цей Фонд лаяти за малу ефективність власне фінансової підтримки. Законом було прийнято рішення про зміну формату Фонду, тобто наповнення його фінансовими ресурсами. Держава поповнила його і зобов’язала комерційні телеканали здійснювати у Фонд відповідні відрахування від прибутку, дістаючи натомість право демонстрації національного кіно по ТБ після його прокату на екранах кінотеатрів. Таке потужне фінансове вливання, на думку фахівців, кардинально вплинуло на якість кінематографу і зробило його таким, яким він є зараз — запитаним світовим глядачем.
— Щоб були яскраві сплески, зірки, фільми, що привертають до себе увагу на фестивалях, потрібний фон, потік. Які показники ізраїльської кіноіндустрії, скільки фільмів на рік випускається?
— Точну цифру назвати не можу, я не фахівець у цій царині, але мова йде про пару десятків. І кількість фільмів щорічно зростає. Так, уже можна говорити про кіноіндустрію, хоч є в цьому потоку фільми, які не лише зостаються незатребуваними на фестивалях, але і всередині країни не користуються глядацьким успіхом. У Ізраїлі небагато кіностудій, але працюють вони безперервно. Вони використовуються для створення не тільки кіно, але й телефільмів. Окрім цього, фінанси вже іноді дозволяють оплачувати зйомки і за межами країни. Ми вступили також у фазу створення копродукції, як це прийнято сьогодні у всьому кіносвіті. На явне зростання якості нашого кіно і його фінансові можливості вказує і те, що для зйомок почали запрошувати зарубіжних акторів, включаючи голівудських зірок.
— У нас в Україні також існує Фонд підтримки національного кінематографу, тому хотілося б знати: за яким принципом відбувається відбір проектів, які отримують підтримку Фонду?
— Передусім — молодь, нові імена, дебюти, хоч і визнані режисери продовжують користуватися допомогою Фонду. Врешті Фонд — не єдине джерело фінансування кіновиробництва.
— У багатьох країнах, на противагу блокбастерам, що заполонили екрани більшості кінотеатрів, створюються кінотеатри, які випускають у прокат виключно національне кіно. Чи існує подібна практика у вас?
— Спеціалізованих кінотеатрів немає. Звичайно, блокбастерів багато, але мені здається, що наше кіно прямує своїм, цікавим шляхом, і кращі його зразки запитані глядачем. Якісне документальне кіно показують деякі телеканали. А фільми, що мали успіх у прокаті, згодом глядачі з задоволенням дивляться на телеекранах.
— Чи Існує в Ізраїлі своя кіношкола?
— Існують дві великі кіношколи у Єрусалимі й Тель-Авіві. Актори дістають освіту як у кіно-, так і в театральних школах, що дає їм можливість працювати у театрі та зніматися паралельно в кіно.
— Усі фільми, включені до програми Фестивалю ізраїльського кіно, дуже різні за жанром і за творчою манерою, але навіть у найсумнішому з них закладено позитив, віра в людину. Звідки він за такої непростої та невеселої історії держави та народу?
— На мій погляд, наше життя, повсякденне життя, в якому по сусідству війна і терор, радість і сльози, народження дітей, весілля і похорон, дуже чітко відображено в нашому кіно. Це не солодкавий хепі-енд, та людина не може жити без віри й надії.
У пошуках нових форм
— Тимофію Григоровичу, які дивіденди приносять Дні культури, що проводяться Міністерством культури?
— На жаль, сьогодні Україна невідома в світі своїми культурними досягненнями в тій мірі, в якій вона цього заслуговує. Нашу діяльність спрямовано на те, щоб повернути нашу країну, для початку, в європейський культурний простір. Раз у проведенні Днів культури задіяне міністерство — а це автоматично державний рівень, — сама подія стає особливо значущою. Офіційний сегмент учасників — міністри чи заступники міністрів iз обох сторін. Відповідно такий рівень проведення Днів культури дає свої переваги: як правило, надаються кращі майданчики і беруть участь колективи та солісти, що є візитівкою країни. У Грузії, наприклад, Рік культури відкривав ансамбль ім. П. Вірського. Під час Днів культури, які проходили в Ізраїлі, ми спробували зламати прийняті схеми. Крім фольклорних колективів було представлено широку палітру сучасного мистецтва. І це виявилося правильним, запитаним і цікавим. Так що продовжуватимемо шукати нові форми проведення подібних заходів.
— Яким чином міністерство дотримуватиметься балансу автентичного, академічного і сучасного мистецтва у верстці програм подібних акцій?
— Україна настільки багата і тим, і другим, і третім, що балансу дотримати не важко, репрезентуючи тим самим усю палітру сучасного культурного життя нашої країни. Прикладом цього є нещодавня програма, котру представлено в Грузії — дуже сучасний етно-хаос гурт Владислава Троїцького «ДахаБраха» і театр сучасної хореографії «Сузір’я Аніко». Хоч як би цікавила іноземців автентика, наша культура багата та різноманітна, і вона має бути представлена якомога найповнiше.
— Чи можете ви назвати якісь конкретні проекти, які стали плодом проведення подібних культурних акцій?
— Конкретно я, можливо, зараз і не назву, але намірів і вже підписаних угод чимало. Ми краще пiзнаємо один одного, вчимося чогось, помічаючи успіхи, відкриваємося іншим народам і краще розуміємо їх. Це вже прямий шлях до спільної творчості. У театрах такий обмін уже давно йде. Наші режисери ставлять в Угорщині та Ізраїлі, Німеччині та Польщі, та навпаки. Зараз, коли і в Україну прийшов продюсерський кінематограф, сподіватимемося на спільні проекти в цій галузі. У рамках Днів культури ми представляємо також мало відомих за рубежем солістів і колективи. Їх узнають, і продюсери вже в приватному порядку запрошують на гастролі. Дуже добрий досвід — проведення років культури. Завдяки великому фінансуванню, заздалегідь спланованому на цей рік, ми можемо включити до його орбіти широкий спектр культурних заходів, і більша кількість людей включається до цього культурного обміну. Ми в міністерстві покладаємо великі надії на нові форми роботи з культурними центрами, які підпорядковані Міністерству закордонних справ. Гадаю, що наша спільна діяльність принесе плоди в плані культурного обміну.
— Чого гріха таїти, законодавча база в галузі культури в нас ще дуже недосконала, чи дають такі акції можливість приміряти на себе вже перевірені іншими закони?
— Звичайно, багато які вже існуючі положення в наших законах, (вони наразі, на жаль, не завжди працюють), — не відкриття велосипеда. Окрім цього, починаючи працювати над черговою акцією, виникають різночитання в законодавчій базі тієї чи іншої країни: потрібно вивезти й повернути картини, кіноплівки, реквізит. Ми знайомимося із законодавством інших країн і намагаємося звести все до спільного цивілізованого знаменника. Ми дуже сподіваємося, що Верховна Рада нового скликання почне плідно працювати й приділить достатню увагу законодавству в галузі культури.
— У майбутніх Днях культури Ізраїлю великий сегмент відведено кіно. На мій погляд, кіно найбільш доступно і широко може ознайомити з життям країни. У програмі репрезентовано найбільш успішні роботи молодих режисерів. Саме молодим надається там найбільш відчутна підтримка з боку держави. Як ідуть справи в нас у цьому напрямі?
— По-перше, хочу відзначити, що цього року в нас значно збільшилося фінансування кіно, і воно йде в повному обсязі. По-друге, звернення до продюсерського кінематографа, на мій погляд, позитивно впливає на відсутність заангажованості з боку сценаристів і режисерів. Дитяче та дебютне кіно повністю фінансуватиметься державою. В інших варіантах — лише державна підтримка. Тобто часткове фінансування на основі виграного тендера.
— Яку кількість глядачів ви чекаєте на майбутніх Днях культури Ізраїлю?
— Проведення цих Днів — перший за 16 років, після встановлення дипломатичних стосунків між нашими країнами, офіційний захід. Тому, сподіваюся, що, окрім урочистого відкриття Днів, куди буде запрошено багато офіційних осіб, широка глядацька аудиторія із задоволенням подивиться кінопрограму, відвідає численні концерти, які проходитимуть не лише в Києві, але й у Ірпені, і в Богуславі.
