Фізик із Донецька Людмила Огнєва багато років із голкою в руках досліджує прадавні коди української вишивки. Майстриня стверджує: наші предки мали знання, які дозволяли людині органічно вписуватися в «канву» не лише оточуючої природи, а й усього космосу.
— Вишивати я навчалася змалку, — розповідає Людмила ОГНЄВА. — У нашій хаті, а родом я з Вінниччини, навіть повсякденний рушник був оздоблений хоч вузенькою барвистою стрічкою. А справжній переворот у свідомості я пережила десь півтора десятків років тому, коли мені потрапила на очі стаття в одному журналі з промовистою назвою «Орнамент: оздоба чи магія?». На основі вчення Володимира Вернадського про ноосферу там розвивалася ідея тісного зв’язку всього живого, зокрема людини, з космосом. Ішлося про те, що графічні орнаменти, сполучення кольорів приховують напівзабуту інформацію про вплив на людські організми, що вони можуть бути оберегами від хвороб та негативного впливу, зрештою — від того, що зветься злою долею.
Сорочка-вишиванка вважається майже таким самим беззаперечним українським брендом, як, наприклад, сало. Проте, доводить Л. Огнєва, цей старовинний одяг приховує багато секретів, тонкощів, незрозумілих сучасному городянину. Іноді доходить до анекдотів. Огнєва не так давно змушена була встряти в гостру дискусію, коли гравцям команди «Шахтар» (з рекламною метою) подарували українські вишиті сорочки. За її твердженням, малюнок було хаотично обрано: цільний, нерозділений «чоловічий» ромб в основі орнаменту, квітка калини, що здавна символізує дівочу незайманість, у сполучені з рівнораменним хрестом (знак шлюбу) — однозначно, ніби в газетному оголошенні, повідомляли: «Я — вільний, шукаю цнотливу дівчину, можу навіть одружитися».
— Навряд чи подруги наших футбольних «бразильських козаків» схвалили б такі колективні «стрибки в гречку», якби, звичайно, розумілися на традиційному українському шитті, — дошкульно зауважує п. Людмила.
Фундаментальні знання з теорії народної вишивки дозволили Л. Огнєвій взятися за відповідальну працю — створення узорів для вишиванок, присвячених видатним постатям української історії.
— Пошуки історичних свідчень йшли непросто, — згадує п. Людмила. — Але мені, мабуть, у гідній справі Бог помагав. Скажімо, коли я підступилася до сорочки Василя Стуса, то поїхала до його сестри, яка досі живе на околиці Донецька, і пані Марія розшукала в сімейному альбомі знімок зі шкільного випускного Василя. Там майбутній поет стоїть саме у вишиванці. Справила її хлопцю до знаменної дати рідна тітка, отже, сорочка була в подільському стилі. Сорочка Тараса Шевченка, вишита сестрою Кобзаря білим по білому, відшукалася в одному зі столичних музеїв, коли я експонувала там свої колекції. Дещо довелося домислювати на власний розсуд, спираючись на вивчення біографій. А у вишиванці, присвяченій засновнику ОУН Євгенові Коновальцю, то дуб, символ мужності, стійкості. Для Олекси Гірника, що здійснив акт самоспалення на могилі Шевченка в Каневі, протестуючи проти русифікації України, я обрала жовтогарячі та чорні кольори.
Наступним проектом майстрині стало відновлення вишивки покинутих сіл Чорнобильської зони. По зразках, що їх із ризиком для життя знаходили добровільні «сталкери», відновлено цілий пласт народної культури, здавалося б, назавжди втрачений. Чорнобильська виставка «Пам’ять про життя» з великим резонансом проїхала Україною, а нещодавно повернулася з німецького Мюнхена.
В планах Людмили Огнєвої — організація «Параду вишиванок» у Донецьку на День незалежності.
