Кожного року публікація списку претендентів, висунутих на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка у галузі музичної культури, викликає у спеціалістів щонайменше здивування: в одній номінації опиняються представники різних професій, майстри різних жанрів: композитори і виконавці, співаки і диригенти, представники академічної та масової музичних течій. Так сталося і нині. Ну скажіть, будь ласка, як можна порівняти творчість чернігівського диригента Миколи Сукача та рок-гурту «Кому вниз?», сольні програми Людмили Довгань з Одеси чи масштабні проекти за участі хорової капели «Почайна»? Виходить щось на кшталт, «що краще: зелене чи довге»? Та все ж спробуємо поговорити про деяких наймасштабніших номінантів.
ГЕТЬМАНІАНА
Грандіозна постановка опери К. Данькевича «Богдан Хмельницький», присвячена 410-річчю від дня народження великого гетьмана та 100-річчю від дня народження видатного автора музики, безперечно, стала однією з найвизначніших подій минулого року в культурно-мистецькому житті нашої країни. По-перше, упродовж останніх десятиліть українські оперні театри зовсім не тішать шанувальників вітчизняними постановками, надаючи перевагу перевіреній часом та ангажованій на Заході класиці. По-друге, опера «Богдан Хмельницький» — патріотичний твір, що оспівує славні сторінки історії України — для поросійщеного Донецька факт дуже важливий. У добрий час зійшлося гроно однодумців, і талановитий внесок кожного з них спричинився до появи «продукту» високої мистецької вартості. Отже...
Диригент-постановник Василь Василенко — заслужений діяч мистецтв, випускник Львівської консерваторії — достойно проявив себе і як автор музичної редакції твору (вона «покоротшала» майже вдвічі), і як головний диригент, який вправною рукою вивів могутній виконавський «корабель» до успіху. Роботу над «Богданом Хмельницьким» пан Василенко розпочав ще десять років тому, коли очолював Одеську оперу (рідне місто К. Данькевича), але розумів, що для втілення задуму потрібні потужні сили...
Режисер Василь Вовкун, знаний численними масштабними мистецькими проектами, відзначився й у синтетичному жанрі музичного театру. Опера «Богдан Хмельницький» вийшла видовищною, масштабною, сповненою багатьох деталей-символів («жива» картина репінських «Запорожців», кобзарський «журавлиний ключ», сцена підготовки до битви під Жовтими Водами тощо), сприймалася, що називається, на одному диханні.
Неабияка заслуга у створенні видовищного дійства належить і художникам-постановникам Тадею й Михайлові Риндзакам. Чого варта лишень ошатна завіса з символом — гетьманським гербом, чи величезний задник-мапа України (копія з Боплана), чиї дороги й річки ведуть безпосередньо на сцену. Безперечно, загальному успіхові вистави чимало сприяла й вокальна та акторська майстерність Степана П’ятничка — виконавця головної ролі, завдяки якому образ гетьмана вийшов багатоплановим і переконливим.
ПРОРОК
Постановка опери М. Скорика «Мойсей» у Національній опері України, що відкрила ювілейний рік Великого Каменяра, теж, безумовно, стала вагомою подією в мистецькому житті столиці і була з ентузіазмом сприйнята численними поціновувачами. По-перше, я вже наголошувала на значенні саме української опери. До того ж образ Мойсея, який вивів свій народ із рабства й неволі, для України є дуже символічним і, на жаль, ще й досі актуальним, бо надто животрепетними у пам’яті були події «помаранчевого» Майдану. Поза «конкуренцією» глибоко національна, філософська музика Мирослава Скорика, безумовно, стала домінантною складовою успіху. Загалом концептуально вірно потрактував її диригент-постановник Іван Гамкало. Непогано справився зі своїм завданням — окресленням складного трагічного образу головного героя і Сергій Мегера. Оскільки величезне навантаження у творі припадає саме на хор (це, швидше, опера-ораторія), то знадобився геніальний талант і вдача головного хормейстера Київської опери Левка Венедиктова, щоб перетворити «людський натовп» у дієвий, складний організм — рівноправного колективного героя опери. Можна сперечатися про успішність знахідок режисера-постановника Анатолія Солов’яненка, але його юний вік пробачає деякі прорахунки.
ДУХОВНА МУЗИКА
Постать Миколи Гобдича є воістину унікальною для української музичної культури. Судіть самі: за 15 років — відколи він очолив камерний хор «Київ» — колектив став провідним серед аналогічних складів за своїми виконавськими можливостями, здобув найвищі нагороди на семи авторитетних міжнародних конкурсах. «Київ» високо проніс славу українського хорового співу в 19-ти країнах, співав у найпрестижніших залах світу, виступав перед першими особами — королями й президентами. 27 записаних колективом компакт-дисків (як і випущені видавництвом хору «Київ» нотні збірки) — справжня антологія української хорової музики, унікальна скарбниця наших мистецьких надбань, приклад для наслідування й енциклопедія для вивчення.
Непересічною мистецькою подією став і започаткований з ініціативи М. Гобдича хор-фест «Золотоверхий Київ» — за десять років він відкрив широкому загалу величезний масив призабутої та нової хорової музики, став своєрідною хоровою асамблеєю для українських хормейстерів і справжнім святом хорової музики для меломанів. Фестиваль за своєю змістовною наповненістю та художнім рівнем не лише сягнув, але й далеко обігнав багато аналогічних європейських імпрез. А мистецький проект Миколи Гобдича «Тисяча років української духовної музики» камерного хору «Київ» вже можна занести до «золотої скарбниці» світової культури.
«МІСТЕРІЯ ТИШІ»
Коштовним надбанням української музичної скарбниці є творчість композитора Геннадія Ляшенка. Хоча в доробку автора є композиції різних жанрів (балет, камерні ансамблі, концерти, квартети для різних складів, вокальні цикли, п’єси тощо), він усе ж вважається насамперед Майстром масштабних симфонічних полотен (у його творчому доробку 5 симфоній, 2 симфонієти, сюїта «Карпатські новели» тощо), і є одним з найбільших професіоналів у цьому не вельми популярному нині жанрі. Хоча творчість композитора була неодноразово відзначена (він — заслужений діяч мистецтв, народний артист України, лауреат Премії ім. М. Лисенка, ім. Б.Лятошинського), ім’я його менше «на слуху» у широкого загалу через виняткову скромність автора. Поміж тим найвідоміші нотні видавництва світу наперед готові друкувати всі його твори. Упродовж понад чотирьох десяткі в років викладацької діяльності Г. І. Ляшенко виховав плеяду молодих майстрів із Еквадору, Австралії, Сербії, Хорватії, а деякі з його українських учнів (М. Ковалінас, І. Тараненко) сьогодні самі викладають композицію.
Композиції, представлені на здобуття Шевченківської премії, дають уявлення про міру таланту й різнобічність автора. Так, Концерт №2 для віолончелі з оркестром — втілення нескінченної боротьби- змагання Митця з оточуючим світом, з механістичним Часом, з самим собою. «Музика» для фортепіано з оркестром — яскравий приклад ансамблевого музикування, прагнення всезагальної й ідеальної досконалості. Кантата «Вітражі й пейзажі» на вірші Б.-І. Антонича для хору a cappella — майстерне проникнення у складний і вибагливий світ поетики Антонича, переплетення акварельних пейзажних замальовок та драматичних переживань самотньої особистості. Кантата «Містерія тиші» для хору a cappella на вірші фрагментів з поем «Катерина», «Утоплена», «Причинна», «Сон» — нічна фантасмагорія на кшталт гоголівських, де гротеск поєднується з чуттєвістю, готичні конструкції змінюються тонким звукописом світлотіней. Кожен із творів Г. Ляшенка позначений філософською глибиною й емоційністю, є прикладом високої духовності і яскравої національної визначеності.
Хочеться побажати всім номінантам, щоб наша держава нарешті повернулася обличчям до представників своєї духовної культури, усвідомила, що це є найбільшим її надбанням і цінністю. Можливо, тоді щось зміниться і в інших сферах нашого буття?
