Музична діяльність людей — явище досить складне, і умовно ми можемо поділити її на кілька етапів: створення твору, його відтворення чи виконання, поширення та пропаганда і, нарешті, сприйняття. Що ж не спрацьовує в цій «високовольтній передачі»?
ЧИ ПОТРІБНЕ ДЕРЖЗАМОВЛЕННЯ?
Державні програми колишнього СРСР — системи держзамовлень і держзакупівель, — були спрямовані на створення єдиного музичного фонду фоно- і відеозаписів творів українських композиторів у виконанні відомих українських музичних колективів і талановитих солістів — виконавців для популяризації їхніх творів, а також для пропаганди кращих взірців музичного мистецтва України як у нас в країні, так і за кордоном. Поступово відбувалося накопичення дорогоцінного музичного матеріалу, котрий і дав початок створенню єдиного архівного фонду фоно- і відеозаписів Державного Комітету телебачення і радіомовлення, який тепер називається «золотим» фондом України.
Практично все, що записано і нині є національною гордістю України, створено оркестром Національного радіо чи за його участю (в минулому оркестр Держтелерадіо УРСР). За 75 років існування оркестру майже все найбільш значуще, що було створено українськими композиторами за цей історичний період часу, записано саме нашим колективом. Підтримка і пропаганда найбільш талановитих творів, що відображають самобутність українського народу, є метою і змістом роботи оркестру Національного радіо. А держава, у свою чергу, підтримуючи музичних діячів, є гарантом збереження і постійного примноження національного архіву-скарбниці. І в цьому контексті системи держзамовлень і держзакупівель виглядають дуже актуальними та своєчасними.
РОБОТА «НА ВІКИ» У НАС КОШТУЄ ДЕШЕВО
Набагато легше відіграти будь-який концерт, аніж працювати в порожньому залі один на один із мікрофоном, який бездушно і, як здається, недоброзичливо, підкреслює найменші неточності виконання. Багато виконавців бояться мікрофона. І це зрозуміло… За 75 років існування оркестру у фонотеці радіо зібрано десятки тисяч записів, на багатьох із яких стоїть відмітка «зберігати вічно». Це збільшує і без того важкий тягар відповідальності.
Але записана музика не повинна нагадувати такі собі «консерви». Необхідність збереження ілюзії присутності живого слухача, «дихання» залу, вільного музикування — примушує музикантів оркестру працювати з максимальною концентрацією сил і емоцій. Крім того, існують жорсткі вимоги технічного порядку. Виконання має бути бездоганним із погляду ансамблю, інтонації, інтерпретації. Найменший сторонній шум призводить до зупинки процесу запису і повтору. Не можна шелестіти сторінками нот, ворушитися, голосно дихати. І так протягом чотирьох годин! Ви уявляєте цю відповідальність і міру напруження? А кількість затраченої енергії? Розуміючи специфіку роботи оркестрів радіо, в усіх країнах світу музиканти, які там працюють, є найбільш високооплачуваними серед своїх колег. У нас все навпаки. Артисти симфонічного оркестру Національного радіо отримують у п’ять (!) разів менше, ніж в аналогічному за званням і регаліям концертному колективі.
Оркестр радіо України працює в дуже складних умовах: низька матеріальна база, відсутність репетиційних приміщень, велика кількість інших проблем. Симфонічний оркестр — складний і дорогий «механізм», що вимагає постійної турботи. Керівництво Національної радіокомпанії давно байдуже до проблем оркестру. Кілька разів перенесене торжество з нагоди 75-річчя оркестру (2004 р.) так і не відбулося. Хіба такого ставлення заслуговують музиканти, що працюють в оркестрі по тридцять і більше років? А які вони талановиті та скромні люди!
Назву кілька імен. Яків Менделевич Рабінович — дивовижний музикант, патріарх оркестру, його жива історія і легенда, найбільш авторитетна, мудра і шанована в колективі людина. В його трудовій книжці тільки один запис: «1940 рік. Артист оркестру радіо України». За всі ці роки тільки одного разу була перерва в роботі музиканта. Рядовий, піхотинець Рабінович пройшов війну від першого і до останнього дня. 65 років роботи в оркестрі! Де ви, видавці книги рекордів Гіннесса? І цей музикант досі так і не отримав звання «Заслужений артист України». Або Людмила Микитівна Гулей — скромна і віддана музиці людина, яка отримує 300 грн. Вона прийшла в Оркестр радіо молодим фахівцем, та так і залишилася в колективі артистів радіо, віддаючи йому любов, натхнення і все своє життя, гідно долаючи життєві колізії, практично самостійно підіймаючи двох дітей. Її доньки — лауреати багатьох республіканських і міжнародних конкурсів, представляють мистецтво України на найпрестижніших музичних форумах.
Оточуючі мене люди не можуть зрозуміти: заради чого особисто я 20 років опановував професію: спочатку музична школа і училище, потім три консерваторії, (серед яких факультет оперно-симфонічного диригування Московської консерваторії), аспірантура, тридцять років роботи симфонічним і оперним диригентом. Записав понад сотні творів тільки у фонді українського радіо, — і який результат? Ви знаєте, я наївно вважав, що якщо стану гарним фахівцем, то держава неодмінно помітить і оцінить мою працю. Ні, маю на увазі не нагороди та почесні звання, а створення умов для здійснення задуманого, можливість працювати з повною віддачею, а не витрачати сили і час на боротьбу з щоденними труднощами.
«АЛКОГОЛІЗАЦІЯ» ЕФІРУ І «ДЖЕРЕЛЬНА ВОДА» — ВНОЧІ
Я вважаю, що обов’язком державного керівника є постійна турбота про душевне здоров’я нації. Зовсім не потрібно примушувати масу людей слухати класичну музику з ранку до ночі, а шедеврами балетної музики заповнювати «траурний» телерадіопростір країни у зв’язку зі смертю високих чиновників, як це сталося з «Лебединим озером» П. Чайковського, показувати яке по ТБ з деяких пір вважається поганим смаком. Всьому своє місце. У всьому мають бути дотримані пропорції.
Естрада, як алкоголь, хороша і, навіть корисна в певних кількостях. Постійний надмір веде до важкої хвороби і деградування. Де ж знаходяться музичні джерела з чистою «джерельною водою»? Є в українській музиці достатня кількість гідних творів. Всю цю музику необхідно систематизувати та об’єднати в «Золотий музичний фонд України».
Моєю давньою мрією є створення «Антології української музики», випуск серії компакт-дисків «Видатні українські виконавці». Нам є чим пишатися і що показати світу. Багато вже записано і не тільки оркестром радіо, а й іншими нашими колегами. Всі ці записи зберігаються у фонді Національного радіо України. Створення міжвідомчої комісії під патронатом Уряду України могло б об’єднати зусилля фахівців різних відомств для реалізації проекту створення «Антології української музики» — спочатку її теоретичної бази: підручники, методична література, а потім і випуск самої серії компакт-дисків, здатної задовольнити всіх: від малого до старого, від аматорів до професіоналів.
Сьогодні в спеціалізованих магазинах знайти записи українських композиторів майже неможливо. На наші прохання налагодити випуск компакт- дисків чиновники від радіо відповідають відмовою, мотивуючи це тим, що на ринку наша продукція не користуватиметься попитом. А тим часом тільки в Європі понад 20 тисяч бібліотек, які в обов’язковому порядку закуповують всі нові компакт-диски, плюс спеціалізовані магазини та просто любителі музики.
Але «Антологія…» зможе побачити світ тільки за однієї умови: якщо вона увійде до сфери стратегічних національних інтересів держави, а робота над нею державою ж і фінансуватиметься.
Музичні школи, училища (особливо на периферії), консерваторії відчувають в «Антології…» гостру потребу. Мені розповідали працівники фонотек музичних навчальних закладів, що вони вночі намагаються хоч щось записати з ефіру, оскільки канал «Культура» розпочинає роботу о третій годині ранку...
У нас в країні майже відсутня музична критика. Без попередніх анонсів навіть цікаві концерти не збирають повні зали. Образливо, коли чудово виконані програми залишаються непоміченими пресою, і навпаки, її мовчання дозволяє працювати як-небудь, грати що завгодно і як завгодно.
БУДИНОК МИСТЕЦТВА
Будь-який музикант хотів би виступати в концертному залі з гарною акустикою. Моєю давньою мрією було створити «Будинок мистецтва», де поряд із музикою були б і живопис, і скульптура, і елементи театрального дійства. Крім головної концертної сцени країни — залу Національної філармонії, існує необхідність у будівництві ще одного концертного залу в Києві. А поки що можна використати Велику концертну студію Будинку звукозапису на станції метро «Кловська», де базується і постійно працює оркестр Національного радіо. Це зал із прекрасною акустикою. Звичайно, він потребує певного ремонту, і тут потрібна допомога спонсорів і держави. У цьому залі можна провести презентацію найкращих взірців української національної музики, робити записи для радіо і телепередач.
...На одному з концертів у залі Національної філармонії України, який був присвячений ювілею симфонічного оркестру Національної радіокомпанії України, було виконано симфонічну поему Р. Штрауса «Дон Кіхот». Цей твір вибрано мною не випадково. Всі ми донкіхоти: боремося з вітряними млинами і зазнаємо поразки. Але думка про те, що ми робимо дуже важливу, потрібну і добру справу, дає нам життєві сили для подальшої творчої роботи. А схвалення і підтримка слухачів — яскраве тому підтвердження.
ДОВІДКА «Дня»
В’ячеслав БЛІНОВ народився в 1950 році в м. Рязані.
Випускник Горьківської консерваторії (1975 р.) і Московської консерваторії (1979 р.).
У 1983 році закінчив асистентуру-стажування при Новосибірській консерваторії у професора О. Каца. З 1979 р. по 1988 рік — диригент симфонічного оркестру Красноярської філармонії. Потім був художнім керівником і головним диригентом Дніпропетровського симфонічного оркестру. Багато гастролював, брав участь і був членом журі Міжнародних фестивалів «Київ-Музик-Фест», «Музичні діалоги», «Фестиваль прем’єр» тощо.
У 1991 році за пропаганду українського музичного мистецтва і високу виконавську майстерність Блінову В.К. присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України». З 1997 року Блінов В.К. працює головним диригентом симфонічних програм Дніпропетровського театру опери та балету. З 1999 року очолює один із найвідоміших колективів країни — Заслужений симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України. Нині цей колектив носить почесне звання Академічний.
Ім’я диригента Блінова В.К. широко відоме як у нас, так і за кордоном завдяки записам на радіо і телебаченні, платівкам і компакт-дискам, до яких увійшли перлини світової та національної музичної спадщини.
Науковою асоціацією американського Біографічного інституту ім’я диригента Блінова В.К. внесено до списку видатних діячів кінця ХХ століття.
