Ця майстриня досить різнопланова, але не стільки в образно-жанровому вимірі, як у технічних засобах та видах мистецтва. Змінюючи техніку письма, віддаючи перевагу чорно-білій графіці, олійному живопису, акварелі чи акрилу, вона завжди досягає легкості та артистичності виконання.
Лариса Дем’янишина — вихованка одеської школи живопису (закінчила Одеське художнє училище ім. М. Грекова, художньо-графічний факультет ОДПІ ім. К.Ушинського (нині університет), потім Одеську художню академію). Щорічно Лариса бере участь у весняно-літніх пленерах на Волині та Поділлі, а також окремих міжнародних, що проходять в Польщі та Німеччині. Потрібно відзначити одну особливість її вернісажів — вони майже завжди відбуваються із включенням концертних програм. Так, виставки у Львові та Києві проходили за участю одеського мистецтвознавця та барда Володимира Островського. Серед інших учасників подібних імпрез — відомий гітарист, лауреат міжнародних конкурсів Анатолій Шевченко, дует Петровських з Південного. На одному із відкриттів виставки Дем’янишиної побувала відома співачка Ніна Матвієнко, яка високо оцінила творчість нашої землячки.
2007 р. художниця предстала в новій іпостасі, створивши проект пам’ятника меморіального комплексу жертвам Голодомору й політичних репресій в Україні (смт Комінтернівське Одеської обл.). Значне місце в художній практиці мисткині належить також ілюструванню книг. Вона виробила свій артистичний лінійний стиль, у якому спонтанність та емоційність поєднані з образністю та багатозначністю. Серед графічного доробку Дем’янишиної ілюстрації до збірок та окремих творів одеських поетів Геннадія Щипківського, Олекси Різниківа, Галини Могильницької, Віталія Березінського, львів’янки Світлани Мудрик. Як і вільний розпис по шовку, цей різновид творчості дозволяє імпровізувати. Мистецтвознавці справедливо визначають певний вплив на її графічну творчість «примхливого» Анрі Матісса, але несподіваним чином французький легковажний суб’єктивізм трансформується через призму української грунтовності, тож лінійно виражена форма в Дем’янишиної набуває більшої визначеності. Я б швидше провів паралель з творами, наприклад, Василя Седляра. Деякі графічні малюнки, створені під впливом «бойчукістів», можна виділити в окрему «портретну» групу. Чи не найкращим серед них є «Портрет матері». Але ці роботи лише наближені до портретного жанру, бо ступінь узагальнення та образності не дозволяє їх сприймати саме як портрети. Очевидно, що конструктивне начало в мистецтві Лариси має передумови до більшого виявлення. Про це свідчить і вищеназваний проект скульптурного знака в смт Комінтернівське. Схильність до монументальності та символічності мислення за певних умов можуть породити ще незатребувані зразки творчості.
Нещодавно пройшла персональна виставка майстрині в картинній галереї Південного. Це маленьке містечко за сорок кілометрів від Одеси. Треба зазначити, що формування Лариси Дем’янишиної як художника відбувалося через закріплення та розвиток традицій пленерної південної школи живопису з її ліричним світосприйняттям, підвищеною увагою до світла й кольору як головних виражальних засобів. Її пейзажні роботи й натюрморти настроєві. Є щось язичницьке, що виявляє приховані глибини української ментальності в її поклонінні Сонцю. Нова виставка, у якій переважають натурні роботи олійними фарбами, теж не стала винятком — більшість пейзажів передають схід Сонця («Смарагдовий ранок», «Палаючий ранок» тощо). Якщо визначати ключовий колір її робіт, то це тонізуючий синій — найбільш ірраціональний з кольорів, колір весняного чистого неба чи спокійної морської поверхні, колір духовності та безмежності. Сині небеса проникають крізь листя, рефлексами покривають оксамитову поверхню трав південного степу, лісових галявин Буковини, Волині чи Прикарпаття. Його доповнюють холодні зелені — колір лісової прохолоди, колір розніженості й меланхолії. А об’єднує їх золото сонця. Лариса — уродженка Буковини, хоча «кинула якір» на Півдні, тож однаково відчуває та передає з пієтетом і лісові ландшафти, і степові та морські краєвиди, у яких так щасливо поєднані неозорість степу, моря та безмежність небес.
У її серії пленерних робіт представлені етюди, виконані під час пленерної поїздки до Петрівки (Комінтернівський р-н). Це селище відоме колись ошатним палацом родини Курисів, збудованим у стилі неоромантизму. Сьогодні його руїні приваблюють художників, поодиноких туристів та ентузіастів-краєзнавців, розбурхуючи уяву, породжуючи почуття ностальгії за втраченим. Після відносно великоформатних акрилових полотен нова виставка Лариси Дем’янишиної явила прекрасні зразки живописних мініатюр, що відрізняються органічним колоритом та витонченістю.
