«Двері» — так називається знакова театральна подія, яка об’єднала три країни у драматургічному діалозі: Україну, Туреччину і Болгарію. Адже попри сусідство, партнерства у галузі сучасного театру поміж нами дуже мало, особливо коли об’єднуючий фактор — українська п’єса. Йдеться про постановку в Стамбульському театрі «321» за комедією сучасного українського автора Неди Нежданої «Той, що відчиняє двері». Режисер і перекладач тексту Сенем Жевхер, яка також є театрознавцем, відзначає, що це сценічне втілення п’єси з України, напевне, вперше після Миколи Гоголя.
Ця «чорна комедія для театру національної трагедії» є однією з найпопулярніших сучасних українських п’єс не тільки у вітчизняному просторі (лише в столиці їх дві — в театрі «Сузір’я» і КХАТ), а й у світі. Зокрема, є такі екзотичні, як вистави в столицях Австралії й Киргизії, а в цілому — вже понад 30. Чим же привернула увагу турецьких театралів ця комедія, у чому особливість постановки? Це історія двох жінок, санітарки і «помилкової» мертвої, що зачинені у моргу і тероризовані дзвінками невідомих. Вони трактують ситуацію надто кардинально — від війни до політичного путчу, від потойбіччя до нападу бандитів — і пристосовуються до всього іноді навіть із гумором. Проте саме свобода вибору виявляється «найгіршою», бо «нікого звинувачувати у своїх бідах і помилках». Притча про свободу, породжена часом перемін, яка трактувалася зазвичай містично, або як драма абсурду, зараз стала сприйматися інакше, адже тепер все це дійсно поруч: перевороти, війна, смерть... Актуально для нас, але і для турецького суспільства, яке стає дедалі закритішим і тоталітарнішим...
За версією театру «321», абсурдна ситуація трактується реалістично і природно, йдеться не про містичну силу, а про «систему», яка бавиться з людьми в жорстокі ігри. Візуально вистава графічна — костюми, декорації, реквізит — все біле у чорному кабінеті сцени, і така полярність без півтонів і кольорів є принциповою для режисера. Ідея вистави полягає в тому, що поки ти піддаєшся маніпуляції системи, вона може тобою керувати, і тоді твої страхи оживляються і перетворюються в реальність. Проте що станеться, якщо ти спробуєш вийти з гри? У фіналі турецької вистави героїні опиняються у світлих колах прожекторів, ніби під прицілами, а ще лунають звуки турецького Майдану у парку Гіза. Він почався з протестів молоді проти будівництва торгівельного центру на місці парку, а переріс у масштабне протистояння за права людини. На відміну від нашого, турецький майдан не переміг, а скінчився репресіями. Багатоголосся майдану, як голос свободи, який має особливо трагічні ноти для турків. Тому і свобода у фіналі має свій контекст і забарвлення. Після однієї з вистав у Стамбулі одна літня пані підійшла до режисера і обійнявши, сказала: «Це так по-турецьки!» — «Але ж це українська п’єса», — розгублено відповіла Сенем Жевхер. Напевне, такий діалог є особливо важливим, коли він резонує близькими нотами, втіленими по-своєму, але водночас універсальними. Постановка мала резонанс і низку позитивних відгуків преси в столиці Туреччини і вже встигла побувати на одному з найпрестижніших міжнародних фестивалів в Україні — «Мельпомена Таврії» у Херсоні, де отримала нагороду за кращий акторський дует. А нещодавно високої оцінки отримала і в Софії, адже саме в Болгарії вистава стала ще й основою магістерської роботи.
Ця п’єса відчинила двері до цікавості українською драмою в Туреччині:вперше готується книга п’єс. Окрім твору Неди Нежданої, Сенем Жевхер здійснила переклад двух п’єс Олександра Вітра — популярного фентезі «Станція, або Розклад бажань на завтра» про дивну станцію, де здійснюються таємні бажання, а також драми про нашу революцію «Лабіринт», яка особливо зачепила перекладачку актуальністю. Ми не замислюємося, що перемога нашого Майдану, попри всі трагічні наслідки, це надія для інших, зокрема турецьких сусідів, але це так є. Варто додати, що твори цього автора стали переможцями зразу у двох драматургічних номінаціях «Коронації слова» — дитячої «Дуже солодка казка» і дорослої «Під прицілом тиші», а нова п’єса Неди Нежданої «Загублені у тумані» — дипломантом. Тож і оцінки турецьких, українських і болгарських критиків драми виявились сьогодні близькими.
Ми поцікавилися, чому турецький театр має таку назву — цифрову, а не словесну? Відповідь проста: саме так починається відлік від старту: 3, 2, 1... І це не потребує перекладу жодною мовою. Так символічно стартувало театральне партнерство трьох країн у новітній драмі.
