У Національній філармонії України відбувся незвичайний концерт. Відповідно до оголошеної програми, це був вокальний вечір, у якому оперні солісти, молоді й досвідченіші, виконували широковідомі арії з опер західноєвропейських композиторів. Пролунали такі хіти, як пісенька Герцога з опери «Ріголетто» (Ігор Борко), каватина Лючії з «Лючії ді Ламмермур» (Сусанна Чакоян), арія Лепорелло з «Дон Жуана» (Андрій Гонюков), арія Еболі з «Дон Карлоса» (Марія Березовська). Виконували також уривки із творів, які не ставлять на сцені Національної опери України. А всі учасники концерту є солістами цього театру, майстерність і талант яких показує рівень вокальної культури нашої провідної оперної сцени. Але героєм вечора й автором його ідеї були зовсім не наші вокальні зірки, а піаністка Галина Дуденкова, чиє творче життя пов’язане зі столичним оперним театром упродовж багатьох років. Концерт став її творчим звітом і в той же час подарунком улюбленому концертмейстерові, презентованим його учасниками. У концертному залі також було багато відомих музикантів, які прийшли привітати колегу.
Концертмейстерам належить особлива роль у закулісній роботі з підготовки оперних спектаклів. Вони починають працювати над майбутньою постановкою, розучуючи партії зі співаками, і продовжують бути поряд із ними до самого виходу артистів на сцену. Концертмейстери мають бути прекрасними піаністами, здатними, образно кажучи, замінити оркестр, відчувати й передавати його барви, фактуру, багатство ліній. У той же час вони стають першими помічниками співаків, знаючись на вокальних тонкощах, допомагаючи контролювати характер звучання голосу і — що важливо — формуючи ставлення до майбутнього вокально-сценічного образу. І при цьому їх величезна праця залишається непомітною, на відміну від фігури диригента — керівника всього процесу, який завжди перед глядачем як головна дійова особа спектаклю.
Галина Дуденкова ризикнула винести результати своєї праці до філармонічного залу, який потребує від музикантів, що виступають, особливого. Тут оперним співакам не допомагають, як у театрі, ефектні костюми, декорації, потужне звучання оркестру та хору, від нюансів музичної інтерпретації не відволікає сценічна дія. Можна сказати, що увага і слух підготовленої аудиторії знавців просвічує, як рентгенівським променем, кожну подробицю виконуваного номера. І єдиною підтримкою та надійним партнером для співака залишається піаніст-концертмейстер, який сидить за роялем. Так було і цього вечора. Щось удалося краще, щось не до кінця переконало. Але важливо те, що виконуваний концертний репертуар, хоча й не виходив за рамки досить популярних назв, виявився ширшим за оперну афішу театру. Так, було цікаво почути в майстерному виконанні Андрія Маслакова ефектну арію Мефістофеля з однойменної опери А. Бойто. Прекрасно пролунала (в інтерпретації Зої Рожок) яскрава Севільяна з опери, яку рідко ставлять, Ж. Массне «Дон Сезар де Базан». Цікаво було почути у виконанні Алли Родіної та Марії Березовської дует із опери Л. Деліба «Лакме». Прикрасили концерт виступи Дмитра Агеєва, Катерини Стращенко та вже згадане виконання Сусанни Чакоян та Ігоря Борка. Про героїню вечора, про особливості складної професії оперного концертмейстера розповіла ведуча, лектор-музикознавець Світлана Корецька.
Такі рідкісні проекти надзвичайно важливі для удосконалення наших співаків, для розширення діапазону їхньої діяльності. Важливі вони і для публіки, яка має можливість акордно ознайомитися з різними поколіннями провідних солістів головної оперної сцени країни, оцінувати їх фаховий рівень і музичну обдарованість. А для піаніста це стає серйозним випробуванням і важливим іспитом, який Галина Дуденкова витримала з честю.
