Однією з головних прем’єр Міжнародного кінофестивалю в Римі став новий фільм Френсіса Форда Копполи «Youth Without Youth» («Молодість без молодості») — драма про немолодого професора лінгвістики, який, переживши удар блискавки, знову стає молодим. Ці події відбуваються напередодні Другої світової війни, і нацисти хочуть використати унікального героя у своїх дослідах зі створення нової раси... З великим американським режисером, автором «Хрещеного батька» і «Апокаліпсиса сьогодні» поговорили izvestia.ru
— Ви майже десять років не знімали кіно. Чому?
— Кіно — лотерея, де все має збігтися: починаючи від незайнятих в інших проектах акторів і закінчуючи вдалим договором зі страховою компанією. Крім зйомок «Юності», я всі ці роки писав дуже амбіційний сценарій під назвою «Мегалополіс». Що з нього вийде, поки не знаю.
— Як ви почуваєтеся, знову включившись у кінозабіг?
— Знаєте, стара людина здатна робити все те саме, що і молода, тільки рідше. Якщо ви мені скажете: «Піднімися по сходах», я піду, але охатиму і стогнатиму. А якщо ви скажете: «Піднімися по сходах, там можна зняти чудовий кадр», я побіжу, перестрибуючи через дві сходинки. Кіно додає сил, але, звичайно, те, що ти раніше робив за п’ять днів, тепер ти робиш за шість.
Я все життя, страшно сказати, любив знімати фільми більше, ніж отримувати за них гонорари. Тому я завжди робив у кіно все від початку до кінця: сам писав сценарій, сам знаходив гроші, сам знімав, сам монтував. Так було з «Людьми дощу» і з «Розмовою». Так було і з «Хрещеним батьком», але цей фільм поставив моє життя з ніг на голову. Я ні сіло ні впало став знаменитим, поважним і багатим і вже не міг плюнути на все і почав експериментувати з таким завзяттям, неначе я знімаю свою першу картину. Я був вимушений простувати тією дорогою, яку частково обрав сам, частково мені вказали. І тільки зараз, через 35 років після «Хрещеного батька», я вирішив знов стати молодим. Так, у мене за плечима кар’єра, але я, як і будь-який студент, роблю кіно, яке я не знаю, як треба знімати, і задаю запитання, на які не знаю відповіді...
— Що для вас було головною проблемою на зйомках «Молодостi»?
— Я болісно шукаю відповідь на запитання — як дати глядачам зрозуміти, що думає герой. Як провести кордон між реальністю і уявним світом. Я дуже намагаюся щось вигадати і сподіваюся, що мені пощастить. Як писав Кант, можливості нашого розуму обмежені, натомість інтуїція і любов до краси або наук допомагають нам бачити далі. Поки люди вважали, що Земля пласка, вона дійсно була пласкою. Тому що вони ходили пішки або, щонайбільше, їздили на віслюкові. Але як тільки вони пересіли на кораблі й відплили подалі від свого помешкання, Земля стала круглою. Так і ми гадаємо, що існують чоловік і жінка, добро і зло, верх і низ, а раптом, якщо копнути глибше, виявиться, що нічого цього немає? Ось я і намагаюся копати глибше. А ще я люблю порушувати правила. «Апокаліпсис сьогодні» порушував правила, тому відразу після прем’єри його назвали гіршим фільмом в історії кіно, зате зараз, кого не спитай, всі його дивилися.
— Ви задоволені своєю кар’єрою?
— У моїй родині найважливішим був талант. Я страшенно боявся, що виявлюся неталановитим. Я був не такий гарний, як брат, і не так добре вчився, як сестра. Я не вмів малювати, танцювати або грати на піаніно і дуже через це переживав. Всі вважали мене бридким каченям. Але виявилося, що я також дещо можу. Я перший у сім’ї по-справжньому досягнув успіху і відчинив двері в кінематограф для всіх Коппола, завдяки чому таланти моїх родичів також дістали високу оцінку. Проте головний фільм свого життя я так і не зробив. Хоча, можливо він буде моїм наступним проектом. Я пристрасно хочу зняти фільм про свою родину. Звичайно, не автобіографію, інакше мене просто пристрелять. Це буде історія про італійських емігрантів у Америці. Але в кожному з героїв буде трошки від мене самого, трошки від членів моєї родини.
— Але ви вже зняли фільм про сімейні цінності — «Хрещений батько».
— Цей проект мав би провалитися. Продюсери були незадоволені тим, як просуваються зйомки, а я нічого не знав про мафію, тому що мені було тільки 29 років. Але в мене вже було троє дітей, так що про італійську родину я знав все. Тому я взяв американських емігрантів і намагався засунути їх у гангстерський фільм. У новій картині бандитів не буде. Я сподіваюся.
