Титульні кольори «Їхньої Величності» — голубий і рожевий із золотою присипочкою. Втілившись у крислатих капелюхах китайської штамповки по 15 євро штука, вони розфарбували сорокатисячний зал амстердамського стадіону «Арена».
Присмалені щедрим серпневим сонцем, придимлені загородніми барбекю, наповнені киснем і закондиціоновані природолюби до вересня починають відчувати культурний голод, який з метою розпалювання апетиту на новий сезон намагаються задовольнити традиційні цюріхський та амстердамський театральні фестивалі. Втім, їм з їхніми загальнодоступними за цінами сценічними делікатесами не по чину й не під силу змагатися з дорогим і дедалі більш обожнюваним гламуром. Хвацькі київські турагентства ще в липні зарядили по 360 євро за квиток реальної вартості в 100. Бо ажіотаж шалений, шоу відпадне, шенгенська віза важкодоступна, готель спробуй замов. Словом, хапай — далі буде дорожче! Багато хто купився. Хоч з усіх заманилівок правда торкалася лише готелів. 3 і 4 вересня Амстердам був повний. А квитки від 150 до 250 євро, особливо на другий концерт, залишилися незапитаними. Втім, багато хто приїхав на «after party» — клубні вечірки, куди після концерту завалювалися підкріплені високим мистецтвом у капелюшках, які вказують на сексуальні преференції, рознощики захоплень. «ВОНА була прекрасна! Г,Н,Д — Груди! Ноги! Д…! А як танцює!», — захоплювалися співачкою.
Промовчимо, що призначений на восьму вечора концерт розпочався абсолютно несподівано о … 9.15. І також несподівано закінчився через дві з половиною години без слова прощання. Вона зникла так само, як і з’явилася — не по-людськи. Як кульова блискавка! У залі пропало світло, народ спочатку свистів і тупав, хвилини через три стих у здивуванні і немов дах розверзнувся: засліплююче сяйво «зайчиків» від дзеркал, майстерно наліплених на сферу, в ЇЇ зріст, адаптувало око до ЇЇ сіятельства. Бутон розпався — в ньому шістдесятидюймовочка (154 см) — МАДОННА. У костюмі вершниці, яка відганяє хлистом атлетичних шанувальників, пробивається до публіки. На екранах — політ на осідланому червоному коні. На амбалів спускається клітка. Вони метушаться в ній, ніби призовники першого року на армійських тренажерах. Усіх розкидавши, ВОНА велично спускається в люк і туди ж за НЕЮ йдуть всі декорації. Але ГОЛОС танцівниці звучить, щоправда, незрозуміло, звідки. І ось повільно піднімається хрест. Він сяє лампочками неможливої кількості ват кожна. МАДОННА розіп’ята. Практично тримається на привареному до хреста мікрофоні. ГОЛОС рівний, рухи конвульсивні. У залі активно закурили, споживання пива різко збільшилося. Звільнені культуристи аплодують, ВЕЛИКА стікає з розп’яття в люк. Раптом із усією можливою пролетарською прямотою ВОНА закликає всіх жити в мирі на зло «факоному Бушу». Звучить пісня про заборонене кохання, яка незбагненно поєднується з пластичним дуетом, що представляє, судячи з масштабних татуювань на животі, єврея (шестикінечна зірка) та араба (півмісяць). Наївний посміхнеться — рукоблуддя. Розумний буде в захопленні — шлях до рукостискання. ПРОСУНУТА у фіналі пісні стисне терновий вінок, який опинився у ЇЇ руках, і знову піде під землю (режисер — садист).
Географія ЇХНЬОГО (її) миротворства раптом перекидається на Афганістан. Поки співає чоловік у ковдрі, жінка, закована в чадру, метушиться в клітці. Добре, що у нього у вухах беруші, і він не збивається з мелодії. Тремтить підлога, стільці, але ось прийшла ВОНА. Граціозно і влучно навтикала мусульманським недолюдкам, а звільнена НЕЮ з клітки, від чадри та інших надмірних убрань виявилася власницею гарненького личка, а також Г, Н, і Д, що прекрасно продемонструвала у всевідкриваючому переможному танці. На екранах з дистрофічного бутона розцвітає яскраво-червона троянда, яка обсипається від раптового шквалу політичної хроніки. У ній усміхалися всі: Буш, Блер, Путін, про нас вкотре забули.
І знову раптом пісня про Нью-Йорк. Усі чорні у всьому білому. МАДОННА з акустичною гітарою (а хоча б і з кобзою — все одно в цьому гуркоті не чути) відчайдушно січе струни червоним медіатором. Закликає глядачів показати руки. Спалахи світла вихоплюють групки глядачів. Виникає чудовий образ — фото на згадку для сімейного альбому. На весь екран — червоний медіатор у формі серця. ВОНА цілує його і ховає в труси (чи можете ви полюбити це місто також?). Але пісня на цьому не закінчується. Та й для чого співати про Америку, не «обклавши» Буша? У фіналі МАДОННА сміливо й рішуче (не виключено — з надією) повертається до залу спиною. Стає на коліна. Опинившись, схоже, в улюбленій НЕЮ позі, повільно, міліметр за міліметром, цілеспрямовано і впевнено просовує поміж ніг безіменний палець. У момент наближення до жаданої малоінтелігентними глядачами точки пронизливо білого на фоні чорних брюк перста знову звучить заклик «fucken Bush!!!». Але тепер це вже не просто палець, а символічний окличний знак на символічно почорнілій від обурення планеті, що розділилася на дві півкулі. У залі не залишилося байдужих. Чоловіки та жінки дружно закурили. Кожен про своє. Споживання пива різко зросло. Далі чи то на прохання турагентств, чи то з власної художньо-експериментальної ініціативи, НЕПОВТОРНА проводить масовку «Хто звідки?!». «Хто з Іспанії?» — обережне у-у-у, пам’ятаючих історію. «Хто із Штатів?» — у-у-у здивоване, бо дуже віддалене. «Хто з Голландії?» — у-у-у напружене, оскільки на концерт приїхали з усіх Нідерландів, де Голландія — лише одна з провінцій з центром Амстердам. Про нас знову не згадали як про Україну. Але як про «Совєти», навіть дуже. Наступним кроком до прояснення була речівка в нашому дусі «Миру — мир! Ні — війні!». Повторення до повного задоволення закінчилося закликом до сорокатисячних обіймів (аншлагова місткість залу). Замість запальничок у темряві засяяли мобілки, прихоплені з собою неонові світилки. Навіть черговий наїзд на Буша не зумів опустити емоційну висоту цього моменту.
І знову раптом ЇЇ пісенно-агітаційна творчість почала безповоротно розкриватися в розважально-хітовому блоці «Королева танцю». І коли тільки МАДОННА встигає одягатися, адже перманентно роздягається в кожній пісні? Простенька біла мантія. Майже медсестринський халат при розпахуванні засліплює миганням потаємних лампочок. Ковзно-вологий, який сам по собі стікає з тіла, одяг щоразу наближає наївних глядачів до нафантазованих одкровень. Але…
І знову раптом майже невловимо крізь гуркіт хітів чується втомлено-іронічне: «Дозвольте бути глибше! Дозвольте відкинути мішуру! Почуйте біль серця!». І тут МАДОННІ важче буде, ніж Сердючці. «Нашенькій» варто додати до її вже безмежно безглуздого вбрання 5—7 грудей, щоб найрозумніший зрозумів — Данилко націю не ображає, він націю від хуторянства очищає. МАДОННІ — Сердючці світового масштабу — пробити броню прибуткового іміджу, довести щирість переконань, відкинути політичну кон’юнктуру означає знайти голос. Ні, не співочий, громадянський.
По Амстердаму літають групи туристів на орендованих велосипедах. Незашторені вікна запрошують порадуватися поглядом затишку, чистоті та стильності покоїв. Поспішати не прийнято. По життю пливуть, як по каналах на водних велосипедах у формі дерев’яної туфельки. Тут реєструють, освячують у церкві гомосексуальні шлюби, сприяють усиновленню дітей. Таїнство шлюбу, сімейні цінності не регламентуються дітородними функціями. Розуміння вище терпимості. Одна з доріг до нього веде через Амстердам. Із його вічними чергами до музею Ван Гога, тортур, Анни Франк.
Учора ВОНА зібрала багатотисячний зал в Амстердамі, завтра — у Празі, потім — у Москві. Кожен з нас хоча б раз чув її. Значить, хоча б раз вона була в кожному з нас. Хто став ЇЇ підданим, хтось і не думає визнавати. Та оскільки КОРОЛЕВУ, як відомо, робить свита, то свиті й відповідати: ЧОМУ ВОНА КОРОЛЕВА?
